Чому уряд оприлюднив план саме зараз, які перспективи його практичної реалізації, і як він вписується у загальну міжнародно-політично-юридичну картину подій довкола Донбасу – у інтерв'ю сайту "24" розповів народний депутат України, координатор групи "Інформаційний спротив" Дмитро Тимчук.

Чому цей план Кабінету міністрів в напрямку реінтеграції Донбасу виник саме зараз? Чи влада думає, що вже немає інших шляхів повернення?

Якраз уряд тут мало в чому можна звинувачувати. Формально – хіба що закликати їх до якоїсь етичної відповідальності. Адже території, які зараз розглядаються в плані реінтеграції, є окупованими, і абсолютно підпадають під міжнародне визначення, тому що цю територію контролюють два армійські корпуси: АК "ДНР" і АК "ЛНР". Ці корпуси через командування в російському Ростові-на-Дону фактично підпорядковані російському Генштабу. І те, що комплектуються вони на гібридній основі – там є і місцеві бойовики, і російські найманці, і російські кадрові військовослужбовці, не повинно вводити в оману. Адже ці корпуси – інструмент. А "мозок", керівник і організатор цієї окупації і контролю території перебуває у Москві. Тому – йдеться про окупацію.

Усі нитки від бандформувань ведуть в Москву

Інше питання – чому Верховна Рада не окреслила це правове поле, в якому повинні діяти всі, в тому числі і Кабінет міністрів. Якраз ми повинні були ще у 2014 році прийняти закон, що ті території є окупованими. Тоді би всі спекуляції просто відпали б.

Ці спекуляції – і довкола озвученого міністром Чернишом поняття "ефективний контроль" замість "окупація"?

Так. Це стосується і нинішньої історії з Кабміном (план Кабміну з реінтеграції ОРДЛО – "24") з їхньою інтерпретацією – чи це окупація, чи ні. І так само – позиції Міністерства по окупованих територіях, яке теж розповідає, що це не окупація, а якийсь "ефективний контроль" з боку бойовиків. Якщо вони кажуть про ефективний контроль, а не окупацію, тоді вони заперечують сам факт російської агресії, і що цю територію контролюють саме росіяни за допомогою інструментів – "ДНР" і "ЛНР". Якщо наші чиновники йдуть на такі кроки, заперечують факт російської агресії і окупації – то вже потрібно вводити кримінальну відповідальність за таке заперечення.

Якщо ми зараз приймемо законопроект про окуповані території, який є у Верховній Раді, і я сподіваюсь, що в найближчий пленарний тиждень він буде розглянутий, це дозволить нам чітко окреслити картину, якої Київ намагається досягти вже тривалий час. Тобто – зафіксувати, що є російська агресія. Більше того – ця російська агресія вже зафіксована і визнана на міжнародному рівні. Є, по-перше, прийнята минулого року жовтнева резолюція ПАРЄ, і найголовніше – є юридичний висновок Європейського суду за позовом "Алмаз Антей", російського виробника озброєнь. І у цьому рішенні суду чітко сказано, що Росія постачає озброєння на ці території, і вона, фактично, відповідає за всі дії на сході України. Це дуже важливо. Тому що рішення суду, на відміну від резолюції ПАРЄ, це вже юридичний документ, а не просто політична декларація.

І тому ми повинні грати сильніше на своєму ж боці. Якщо вже європейці, яких ми три роки схиляли до того, щоб вони визнали ці речі, їх визнають, а ми тепер розмірковуємо – чи це окупація, чи внутрішній конфлікт, чи ефективний контроль. Це абсолютно неприпустимо і є злочином проти держави Україна.

Зате Росії такий наш план вигідний, так виглядає...

Абсолютно. Якщо ми будемо і далі робити те, що робить Кабмін: говорити про реінтеграцію, неможливість економічної блокади, казати, що це наші території, які тимчасово перебувають під чиїмось ефективним контролем, то для Росії це те, що потрібно. Коли в таких документах немає згадки про Росію, про її агресію, окупацію, це можна трактувати як те, що наш уряд визнає внутрішній конфлікт, громадянську війну в Україні. А Путіну більшого і не потрібно.

А якщо цей наш "реінтеграційний план" підтримають в Нормандському форматі? Будемо змушені його таки виконувати?

Я не бачу того, що Нормандська четвірка якось узгоджувала б наші плани з реінтеграції. Зараз на порядку денному не стоїть таке питання. Четвірка супроводжує мінський процес, по якому ми не повинні такі плани представляти перед тим, як виконувати перші пункти мінських угод. А це, передовсім, припинення обстрілів, розведення сил та засобів – і далі за алгоритмом. Щодо процесу реінтеграції – значення має лише проведення місцевих виборів і легалізація, фактично, бандформувань під виглядом місцевої народної міліції. І це якраз той камінь спотикання, в який упирається реалізація міських угод.

У останні дні на Донбасі знову гаряче – незважаючи на "перемир'я"

Проведення виборів ніяк не регулює реінтеграційний план Кабміну. Але це одне з найважливіших питань. Вибори за українськими законами, з огляду на те, які персонажі нині в них можуть брати участь – який план тут може бути?

Якщо ми зараз приймаємо закон про окуповані території, то сам алгоритм дій по Мінську опиняється під великим сумнівом. Зрозуміло, що будь-які вибори зможуть відбутися тільки після деокупації. Є побоювання у нашої виконавчої влади, що саме прийняття цього закону зірве мінський діалог. Але давайте виходити з того, що з самого підписання мінського договору він перебуває у глухому куті. Якщо російсько-терористичні війська через три доби після підписання Мінська-2 захопили Дебальцевський плацдарм, тобто відразу зірвали мінський договір і не було ніякої відповідальності, ні для Росії, ні для "ДНР-ЛНР", то зрозуміло, що ніяких гарантій вони давати не можуть. Навіть якщо намагатимуться це робити – їхні гарантії нічого не варті. І в лютому вже буде друга річниця цих угод-2.

Якщо вони весь цей час не діють, якщо остання спроба їх реанімувати – це коли минулого року нормандська четвірка говорила про розробку дорожньої карти, чіткого алгоритму і термінів реалізації мінських угод, обіцяли нам наприкінці листопада їх показати. Але через позицію Росії всі три розроблені проекти цієї карти виявилися дешевшими за папір, на якому написані. Ми у "Інформаційному спротиві" відразу казали, що ця дорожня карта немає ніякого сенсу, це спроба наших західних партнерів вірити в те, у що вірити не можна, що Мінськ буде діяти. Як і варто було очікувати – це закінчилось провалом. Після цього у нас є єдиний вихід – переформатувати мінський формат. Яким чином – ми пропонуємо закон про окупацію. Де з точки зору міжнародного права все чітко визначено. І проведення місцевих виборів тут повністю співпадає з тією позицією, яку зараз висловлює Київ вустами нашого президента, коли каже, що спочатку виводяться війська, кордон береться під контроль, а потім вже проводяться місцеві вибори. Саме так за логікою деокупації і має відбуватися. Агресор залишає територію, вона передається під контроль національній владі. Після цього там проводяться будь-які реінтеграційні заходи, в тому числі вибори.

Чи є блокада ефективною?

Окрім політичного визначення та міжнародно-правових норм ще маємо таку проблему, як економічна блокада, що викликає зараз чимало дискусій. І не виглядає, що план Кабміну здатен її вирішити.

У нас вже є відпрацьований алгоритм дій з Кримом. Крим – окупована територія, є відповідне законодавство, яке регулює стосунки будь-які, починаючи від в’їзду туди наших громадян чи громадян інших держав, але через нашу територію, і закінчуючи економічними зв’язками, енерго-, водопостачанням і таким іншим. Все це врегульовано. Цей алгоритм, вже відпрацьований і діючий, ми переносимо автоматично на Донбас і таким чином врегульовуємо відношення з окупованими територіями.

Я розумію, чому виникають всі ці балачки з приводу недопустимості економічної блокади. Давайте просто порахуємо. Зараз тонна вугілля марки А, за яке і йде "битва", в Донецьку, якщо перекласти з рублів на гривню, коштує десь 110 гривень. В Україні воно продається десь по 1800 гривень. Якщо зважити на обсяги, які йдуть до України – це десятки мільярдів гривень. Це ті гроші, за які варто боротися. Зараз ці гроші напряму отримують посередники, компанії, які вугіллям торгують. За визначенням, це – пан Ахметов. Частина цих грошей йде бойовикам. Хоча зараз ми говоримо про гроші, за які воно закуповується, ціна продажу. Собівартість цього вугілля набагато нижча. Ця різниця йде в бюджети "ДНР" і "ЛНР", окрім особистих кишень Захарченка і Плотницького. Відповідно, ми фінансуємо тих, хто вбиває зараз українських хлопців. Минулої доби 5 наших загинули. Багато поранених. То ми повинні і надалі фінансувати їх, щоб вони могли вбивати наших? Як на мене, це абсолютно аморально.

Закупівля вугілля – це фактично фінансування бойовиків

Що стосується подальшого розслідування, куди йдуть ці гроші, є дуже великі підозри, що люди, які зараз кричать, що не треба влаштовувати економічну блокаду, просто зацікавлені в тому, щоб отримати якусь частину з цих надприбутків.

Якщо далі говорити про економічну блокаду, давайте зауважимо, що ми зараз отримуємо платіжки за комуналку, в які вже закладена вартість за ринковою ціною. Тобто, ті гроші, за які це паливо закуповується на міжнародному ринку. Нам кажуть, що немає можливості десь закуповувати, начебто окрім ЮАР більш ніде не продається. Ні, хлопці. Якщо ви вже заклали таку вартість і українці платять як за закуплене на міжнародному ринку, то і закупайте на міжнародному ринку. За майже три роки наші урядовці не змогли вирішити цю проблему – це питання або саботажу, або невміння вирішувати елементарні проблеми. А якби у нас не було Донбасу, то що, взагалі б енергетики не існувало? Це нонсенс.

Соціальна складова реінтеграції

У плані уряду також прописані питання соціальної і культурної підтримки українців на непідконтрольних територіях. Чи є об'єктивна можливість їх вирішувати?

Культурна складова якраз у нас виписується під економічну. Показати, що це теж наші громадяни, ми не можемо їх покинути, треба про них піклуватися. Зачекайте, так ми вважаємо і кримчан нашими громадянами. Так чому тоді діють різні правила по відношенню до кримчан і мешканців Донбасу? Це нелогічно. Якщо казати про якісь культурні зв’язки, то давайте почнемо з того, що перше, що потрібно було робити зразу – унеможливити викидання з інформаційного простору України наших громадян на Донбасі. А саме це відбувається вже третій рік. Виникають запитання до тієї ж телевежі у Словянську, на Карачуні, яка чомусь має зовсім інший радіус дії, ніж той, який декларувався. Вона чомусь вийшла на кілька метрів коротша. Чому? Адже кошти були виділені в повному обсязі…

Взагалі, ті ретранслятори, які передавали нам західні країни, країни Балтії, Польща, наскільки вони використовуються? І взагалі, чому в України немає інформаційного простору на окупованих територіях Донбасу? Якщо нас там немає на рівні оперативного інформування, про які культурні зв'язки ми можемо говорити? Ми для них є хунта. Вони будуть проводити якісь культурні заходи разом з хунтою, яку ненавидять? Не зрозуміло, на що в цьому випадку сподіваються в Кабміні.

На реінтеграційний план заклали в бюджеті 25 мільйонів гривень. Хоча у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та переміщених осіб просили мільярд…Чи не будуть витрачені і ці мільйони дарма?

Я не готовий сказати, які конкретно заходи з реінтеграції проводяться, окрім того, що йде "бадьорий дерибан" бюджетних грошей через Міністерство інформаційної політики. Не скажу зараз точні цифри. Але гроші точно виділяються. Ми моніторимо ситуацію в інформаційному полі окупованих територій, там дуже умовно є українські телеканали на дуже обмежених ділянках і вкрай поганої якості.

Отже, підсумовуючи, на вашу думку, план Кабміну не здатен щось реінтегрувати. А що для початку потрібно – рішення законодавче, від парламенту, так?

Безумовно. Якщо прийняти відповідні закони, то Кабмін не матиме широкого поля для маневру. Він діятиме так, як визначено документами. Але вся біда в тому, що такого закону зараз немає. І немає навіть єдиного визначення. У Кабміну фігурує ОРДЛО – "окремі райони Донецької і Луганської областей", у наших спецслужб фігурує ТОТ – "тимчасово окупована територія". Що це означає – не зрозуміти...

Тому треба про це говорити. Коли кажуть, що у Верховній Раді все так куплено, що не можливо чогось домогтись – це не так. Головне – щоб був резонанс і чітко зрозуміла суспільна позиція. У нас навіть куплені депутати бояться і дуже орієнтуються на суспільну думку. Зрозуміло чому – це гарантія їхнього подальшого виживання. Яскравий приклад – е-декларування. Дуже багато депутатів навряд чи хотіли свої статки показувати. Але вони голосували, бо був запит громадськості на цей законопроект. Якщо запит буде і на проект щодо окупованих територій – Рада за нього проголосує, це сто відсотків.

Читайте також: Повернення Донбасу: коли і як окуповані території стануть українськими?