Я можу пояснити своє ставлення до Тимошенко.
Насправді, я на неї взагалі не злий (відверто кажучи, я так чи інакше мало на кого злюся, хто по цей бік лінії фронту). Так от: Юлія Володимирівна – чудовий кризовий менеджер. Просто чудовий. Не в тому сенсі, що вона знаходить завжди правильний вихід з кризи, а в тому, що вона завжди реагує найшвидше, найоперативніше саме на кризу, під час кризи вона розкривається, як оперативний командувач, криза – це її стихія.
Читайте також: Хто з депутатів потрапить під приціл ГПУ і НАБУ восени: думка експерта
Саме на кризи припадають її найяскравіші моменти: газові контракти (я не кажу зараз, хороші вони чи погані: я вважаю, що погані, але справа не в тому) – це була реакція на кризу, це був вихід з кризового стану. Потрапивши під суд, а потім до Качанівки, вона зсередини змайструвала потужну міжнародну підтримку для себе – це була неперевершена реакція на кризу – мало хто зміг би з буцегарні щось подібне втнути.
Коли напало хуйло, вона примудрилася пролізти до засідання РНБОУ, куди їй за її тодішнім статутом взагалі не можна було, та продавити своє рішення не чинити спротиву (погане рішення, але знову ж таки – її рішення по виходу з кризи).
Проблема полягає лише в тому, що, коли кризи нема – вона стає ніякою, такою, як тисячі інших. І починає створювати навколо себе кризу – можливо, підсвідомо, але цього разу – цілком свідомо, роздмухуючи кризу на рівному місці зі статті в NYT.
Криза потрібна їй, аби знову сяяти, видавати менеджерські рішення по владнанню кризи. Це – її навіть не modus operandi, а modus vivendi. І оце вже величезна шкода для України, бо кризи ми наразі аж ніяк не потребуємо. А Тимошенко – це завжди кризова ситуація: якщо не поточна, яку вона оперативно розгрібає, то майбутня, яку вона створює, аби її оперативно розгрібати.
Читайте також: Тимошенко вирішила попіаритись на серіалі "Гра престолів": мережі помстились чорним гумором