На початку 90-х років минулого сторіччя нею тупо була успадкована радянсько-імперська традиція відзначати цей день так, як його відзначали в СРСР.
Зламати цю традицію у 2004 році спробував президент Віктор Ющенко. Він справедливо зауважував, що треба бути сліпим і неуком, щоб не бачити втрат ОУН і УПА під час Другої світової війни.
Ідея примирення ветеранів, які воювали у націоналістичному русі і Червоній армії стала його ідеологічною фішкою.
Однак зусилля Ющенка і помаранчевої влади не дали бажаного результату. Фактичного примирення не відбулося. Показні ролики на ТБ, де вояк УПА обнімається і п'є сто грамів фронтових із бійцем Красной армії видавали бажане за дійсне.
Як можна примирити послідовників Голови ОУН Євгена Коновальця і спадкоємців його вбивці полковника НКВД Павла Судоплатова?
Відповідь очевидна – не можна!
Проте увесь цей час історично і соціально дискримінованими залишалися ветерани визвольних змагань за незалежність України. Більшість з них пішла у кращий світ, так і не дочекавшись визнання і належної пошани від України, за яку вони проливали кров і втратили здоров'я.
Врешті усе змінив Майдан і Революція Гідності. Верховна Рада України ухвалила закон, яким усіх учасників національно-визвольного руху періоду Другої світової війни було визнано борцями за незалежність України.
Відтак ключовим став день 8 травня, коли разом із європейськими народами українці вшановують пам'ять полеглих у Другій світовій війні.
Чи можемо сказати, що розпрощалися із рудиментом 9 травня?
Не можемо з двох причин. Про 9 травня – "дєнь Побєди" нам постійно нагадує Москва. Більше того, нас вбивають на Донбасі, щоб залишився цей день. Якщо не в календарі, то у головах українців.
Бо цей день для РФ важливий як символ їхньої окупації Європи і України зокрема. 9 травня 1945 року переміг "рускій мір", а Україна програла. Росіяни 9 травня 1945 року відчули смак крові і перемоги. Їм хочеться відчути цей смак знову. Але Україна постійно б'є по зубах.
Читайте також: Чому я не святкую 9 травня, – розповідь учасника АТО
У самій Україні, яка, без сумніву, випрямила хребет і гідно б'ється з ворогом, ще, на жаль, дуже слабка традиція вшанування справжніх героїв.
Осиновий кіл у тіла "руского міра" і його символу – 9 травня або "дня Побєди" – заб'ємо лише тоді, коли навчимося гідно на державному рівні вшановувати українців, які в роки Другої світової війни билися і вмирали за незалежність і самостійність України. І не тільки 8 травня, коли у Європі завершилася війна, а постійно і з кожної нагоди.
Де буде ОУН у ці дні? На Закарпатті віддамо шану карпатським січовикам – захисникам Карпато-Української Держави у 1939 році. На Волині – вклонимося командиру УПА "Поліська Січ" Тарасу Бульбі-Боровцю. У Львові згадаємо Олега Кандибу-Ольжича, замордованого гестапівцями у концентраційному таборі "Заксенхаузен". У Києві покладемо квіти до пам'ятника Олені Телізі, яку німці розстріляли у Бабиному Яру. Помолимося за бійця ОУН Василя Кіндрацького, який два роки тому загинув на Донбасі, щоб Москва більше ніколи не відчула смак перемоги.
Автор: Богдан Червак. Джерело: Обозреватель