Написати про Вишневського і його книжку хотіла одразу після його презентації в Україні. Втім, згодом вирішила – книгу З АВТОГРАФОМ АВТОРА спочатку потрібно прочитати,а лише тоді про неї писати.
Мало кому НЕ вдається вдало поєднати компоненти у формулі : «Кохання+Війна= Бестселлер». Професору хімії і викладачу інформатики польському письменнику це вдалося , але, як на мене, результат виявився не таким вражаючим… Почнемо з назви. Її пояснення лише вкінці і , власне, найбільшого емоційного навантаження не має. Відтак, дозволю собі зробити висновок, що обираючи назву, Януш послухав маркетологів (а це я Вам, як маркетолог кажу) і обрав не найвлучніше, а найяскравіше слово. «Бікіні» - це як багато і жінок, чоловіків могли подумати,не білизна, а такий атол (острів), куди вкінці розповіді їде головна героїня. Чому? Не скажу, бо,зрештою, в книжці, як і в жінці, має лишатися таємниця. Але, здається, назва «Кохання після війни» і те , було б вдалішим…
Фото: Книга поки виходить російською мовою
Джерело: lib.rus.ec
Та й любові тут, як такої, замало ( по - Вишневських мірках): постійно невизначена головна героїня признається усім у коханні і занадто часто бігає оголена …
Що ж до самого змісту, то найяскравіша частина – опис розбомбленого німецького міста Дрезден і життя в ньому після перших днів бомбардування англо-американською авіацією під час закінчення Другої Світової війни.
Цитую російською, бо саме нею видана придбана мною книжка: «Молящийся солдат. Правой ркуой он сжимал култю – всё, что осталось от левой. В каске у его ног дрожал огонёк горящей свечи. Заплаканная девушка с забинтованной головой сидела рядом на горшке. В нескольких метрах от них – старушка в шубе и соломенной шляпе гладила сидевшего у нее на коленях худющего кота с одним ухом. Рядом с ней читал, перебирая чётки мужчина. За его спиной в кресле сидел священник в огромных очках и с сигаретой в зубах исповедовал стоявшую перед ним на коленях монахиню … »
«Ров разрезал Грюнерштрасе поперёк, по всей ширине. Поэтому ей пришлось свернуть на Циркусштрассе, чтобы потом, следуя по Зайдницештрассе, снова выйти на Грюнер уже за рово. Зайдницештрассе, по большому счёту, уже не была улицей.Стены разрушенных зданий образовали что-то наподобие дюны из перемолотых в пыль кирпичей »
А якщо Вас надто приваблюють історичні аспекти Другої Світової війни,які зачепив Вишневський, зокрема, діяльність нацистської армії з непригодними для них місцевими мешканцями, рекомендую вітчизняний досвід – Анатолій Кузнєцов і його «Бабин Яр» розкриють у новому світлі фашистську окупацію. Або, у крайньому випадку, почитайте радянського Костянтина Сімонова «Живі і мертві», там автор теж на жорстокі деталі не скупився.
Втім, я би таки видала Вишневському своєрідну премію за найкраще теоретичне наповнення книжки. В інтерв'ю «Каналу новин 24» ламаною російською він сказав, що подробиці (будь-якої галузі – математичної, історичної чи медичної) його найбільше захоплюють. Відтак, його сила в деталях : усі його роботи майорять історичними фактам, медичними термінами і статистичними даними. Але тут питання: це він так пише, бо це його авторська «фішка» чи просто тому, що він професор хімії і викладач інформатики?
Разом з тим, на мою думку, «Самотність в мережі» таки дійсно найкраща його книжка. Втім, якби першою вийшла «Бікіні», то вона б стала найкращою . Як на мене, зіграв чинник першопрохідця : до нього нікому нікому з чоловіків не вдавалося писати вдалий ЖІНОЧИЙ роман.
Замість P.S. Перебуваючи під впливом Вишневського, подивилася польську екранізацію «Самотності в мережі» 2006 року.
«- Я тебе кохаю, але ми не можемо бути разом…
- Чому? -
Бо я тебе кохаю!»
Машо, вибач мене (https://www.24tv.com.ua/blog/35749)
P.P.S. Попереджаю, якби Ви не ставилися до побаченого зверху , книжку обов’язково прочитайте. Для цього є кілька причин. По-перше, аби про щось скласти власну думку, це щось потрібно вивчити (в даному випадку - прочитати). По-друге, читати корисно.
Фото: antrakt.ng.ru