Його катували, щоб вибити зізнання у шпигунстві на користь українських спецслужб. Так вчиняють чи не з усіма неугодними, хто потрапляє в лещата ФСБ. Журналіст "Радіо Свобода" Владислав Єсипенко віч-на-віч зіштовхнувся з репресійною машиною російських спецслужб.
Важливо Привілейовані кривдники: військові й поліцейські уникали відповідальності за домашнє насильство
Владислав Єсипенко переїхав до Криму з Кривого Рогу незадовго до анексії. У 2014 році він із родиною ще певний час залишався на півострові й міг працювати як журналіст. Зрештою він вивіз сім'ю на підконтрольну Україні територію, хоч професійну діяльність у Криму не покинув.
Як затримали Владислава Єсипенка
Єсипенко готував журналістські матеріали на соціальну й екологічну проблематику, знімав опитування кримчан без цензури. Звісно це не подобалося російській владі. Крайній захід у Криму, який Єсипенкові вдалося відвідати на свободі — мирна акція до дня народження Тараса Шевченка, що проходила в Сімферополі 9 березня 2021 року.
Уже наступного дня журналіста затримали. ФСБ Росії запідозрила його у шпигунській діяльності в інтересах українських спецслужб. Дослівно арешт пояснили так: Єсипенко "здійснював фото- і відеофіксацію місцевості, об'єктів життєзабезпечення і місць масового перебування людей на території Криму".
Владислав Єсипенко / Фото "Кримської солідарності"
На додаток, як розповідає журналіст, при затриманні йому в машину ще й підкинули вибуховий пристрій. Про підстави арешту годі й казати, та і для російських спецслужб це не так і важливо.
Жодного справедливого суду на окупованій Росією території
Уже 4 місяці як Владислав Єсипенко перебуває у СІЗО. На справедливий суд він геть не сподівається. За цей час переконався, що закони там зовсім не діють, а докази й зізнання вибивають старими методами часів КДБ. І Єсипенко не став винятком.
Незадовго після арешту, вже у неволі журналіст підтвердив на відео, що фільмував події на півострові для українського медіапроєкту "Крим.Реалії" та нібито дублював відзняте відео українським спецслужбам.
Зверніть увагу Короткі спідниці і алкоголь – це не згода на секс: обурливі міфи про зґвалтування
ФСБ вибивала зізнання шляхом катувань
Але як насправді могло з'явитися таке відео і в яких умовах його записували? Адвокати надали українським журналістам заяву, написану Владиславом від руки.
У ній журналіст описує, що після обшуку йому надягнули мішок на голову, заштовхали в машину і привезли у підвал без вікон. У підвалі співробітники силоміць роздягнули Владислава догола, до вух притиснули 2 дроти, і пускали по них електричний струм.
Єсипенко пояснив, що від такого болю був готовий зізнатися в чому завгодно і підписати будь-які папери. Усю ніч тортури струмом чергувалися з побоями — то в живіт, то по ногах і в пах. До ранку Єсипенко дав свідчення на камеру і підписав, що від нього просили.
Єсипенко відмовився від своїх зізнань
Здавалось би, справу зроблено. Утім невдовзі Єсипенко відмовився від своїх зізнань, і почалася нова хвиля тиску з боку силовиків.
Тюремна камера, у якій зараз перебуває журналіст, розміром усього 3 на 4 метри, кисню бракує, а з унітаза нерідко вилазять щури. Про медичну допомогу не варто і мріяти.
Затримання Єсипенка / Фото TASS
Дзвонити рідним українцю забороняють, а листи можна отримати лише через адвоката. Попереду судовий розгляд, але і він радше для дотримання процедури, а не для встановлення справедливості.
Росія придушує свободу слова і будь-який опір системі
Справа Єсипенка – це черговий доказ того, як Російська Федерація придушує свободу слова і будь-який опір системі. Усім зрозуміло, що Владислав опинився за ґратами лише через свою професійну діяльність і бажання розповідати правду. Ця правда – чи не остання небезпечна зброя проти окупаційного режиму. І цю правду, усупереч усім нормам закону і моралі, в Росії тримають в таємниці.
Справа Єсипенка потрібна Росії, аби продемонструвати незмінну і жорстку модель тиску на правозахисників, журналістів та усіх незгодних з анексією Криму. Аби показати світові, що кожен і кожна, хто наважиться розповідати правду, опиниться за російськими ґратами.
Завдання українського уряду – не припиняти чинити опір цим утискам, говорити про це публічно, аби ув'язнені за сфабрикованими справами нарешті вийшли на свободу. І щоб безкарність не породжувала нові і нові злочини.