Проблемою певних польських середовищ є те, що вони сакралізують Волинську різню, вважаючи її винятковою і найголовнішою трагедією в історії людства, пише Тарас Прохасько на порталі "Збруч". На його думку, це не зовсім той шлях, який приведе якщо не до вирішення того чи іншого конфлікту минулого, то хоча б до спроб запобігти повторів.
В ті часи вбивства були доволі поширеним способом вирішити будь-яке непорозуміння, що, звісно ж, не є чимось "нормальним " чи звичним. Але ситуація, в якій опинилось людство у XX столітті, вочевидь, лише зайвий раз доводить, як швидко й просто люди забувають усі моральні й етичні нашарування, що культивуються цивілізацією тисячоліттями. Але сакралізація своєї "жертви", возвеличення її – нікуди не веде.
Читайте також: Донбаські бандерівці, або як живуть українські біженці в Польщі: декілька стереотипів
Прохасько розповів, як кілька років назад пережив ситуацію, коли навіть ентузіасти й поціновувачі його книжок надсилали йому назад примірники його творів, мовляв, більше не хочуть тримати у руках творіння "такого" автора.
А все через те, що Прохасько запропонував розглядати як типове явище, якого не могло не бути за тих жорстоких умов, які склалися у світі і віддзеркалювалися на Волині, коли убивства усіляких ґатунків стали найпоширенішим способом вирішення найрізноманітніших власних проблем всюди.
Тому – не забуваючи про мертвих і їхніх убивць – не варто обмежуватися волинськими вимірами, перетворюючи цю трагедію на визначальний символ польсько-українських стосунків. Краще подумати, чому подібні речі регулярно відбуваються у різних місцях, де доти мирно жили близькі інші. А головне – пам’ятати, що те, що здається унікальним і вже більше неможливим, обов’язково станеться ще не раз, хай і в якомусь іншому місці, з якимись іншими іншими. Краще до такого не готуватися, а вчасно серйозно заговорити про набухання конфлікту,
– написав він.