– Як ви оціните результати у зовнішній політиці? Є "безвіз", але ситуація на Донбасі не змінилася.
У зовнішній політиці позитивні результати. Головний, звичайно, – це "безвіз". Сумнівно, що на саміті G20 7-8 липня відбудеться щось радикальне і значиме для України. Максимум – знайомство Дональда Трампа з Путіним, окреслення планів на майбутнє і якихось нових зустрічей. Але обидві сторони не готові до нових домовленостей. І для них поки немає передумов. До того ж, у Трампа є антиросійські обмеження всередині США (розслідування "російського сліду" на минулорічних президентських виборах у США і сумнівних зв'язків із Росією в окремих представників команди Трампа).
– Після саміту запланований візит Держсекретаря США Рекса Тіллерсона в Україну. Що Тіллерсон хоче обговорити з українським керівництвом?
Візит Тіллерсона до Києва, швидше за все, буде проявом човникової дипломатії. Вашингтон поспілкується із Путіним, і потім треба буде переговорити з Порошенком, як він сприйме обговорення українського питання між Трампом і Путіним, якщо раптом, наприклад, у президента РФ будуть якісь пропозиції. Але, судячи з усього, Москва ні на крок не буде відходити від Мінських домовленостей. І пропозиції можуть стосуватися тільки тактики їх виконання.
Читайте також: У Білому домі звели нанівець сподівання Кремля щодо зустрічі Путіна та Трампа
Не виключено, що з ініціативи президента Франції Еммануеля Макрона намагатимуться вийти на зустріч "нормандської четвірки" в липні. Можливо, це вдасться. Перш за все для того, щоб ввести Макрона в переговорний процес і відновити самі переговори. Але якихось проривних рішень не буде. Для цього немає передумов. Для прориву хоча б теоретично повинні бути якісь секретні плани. Поки ми чули лише про план Макрона, але він, за різними витоками інформації, не є альтернативою Мінську, а скоріше буде направлений на посилення ефективності переговорів і виконання існуючих домовленостей. Однак будь-який такий план вимагає узгодження з усіма сторонами переговорів. Або повинна різко змінитися ситуація на Донбасі, щоб Україна пішла на якісь нові домовленості. Але поки там ситуація залишається досить стабільною.
І росіяни також не будуть нічого кардинально змінювати. Їх поки влаштовує Мінськ-2. Вони сподіваються в перспективі домовитися з Трампом так, щоб в пакеті десь там на п'ятому місці була Україна на вигідних Кремлю умовах.
– Що тоді може зробити Україна? Зовсім недавно секретар РНБО Олександр Турчинов заявив, що треба шукати альтернативу АТО, і навіть був розроблений законопроект. Але далі цього справа не зрушила. Чому?
Заява Турчинова не була спонтанною (як стверджують джерела в Адміністрації Президента), але при цьому вона була не дуже виразною і породила масу конспірологічних тлумачень. Аж до того, що буде силове звільнення окупованих територій. Це стало б подарунком Кремлю і в плані переговорів, і з точки зору приводу для ескалації конфлікту.
Наскільки мені відомо, реальних силових планів немає. Так про них і не можна говорити вголос. Турчинов просто вирішив покрасуватися войовничою риторикою. Але і в Адміністрації Президента, і в РНБО прийшли до висновку, що потрібен законопроект, який врегулює статус неконтрольованих територій, змінить структуру управління як військовими, так і цивільними процесами в зоні конфлікту, і замінить АТО більш стабільним правовим режимом, який узаконить використання Збройних Сил. Замість СБУ керувати бойовими діями буде Міністерство оборони.
Читайте також: Завершення АТО: що замість нього пропонує влада
Ідея правильна, але з її подачею і втіленням виникли очевидні проблеми. Турчинов тягне ковдру на себе. Порошенко його коригує, але узгодженої версії законопроекту не було аж до останнього моменту. Крім того, цей законопроект не повинен суперечити Мінським угодам. Тому вирішили це питання винести на розгляд РНБО.
– Але гібридна війна не просто продовжується, а й посилюється. Особливо після кібератаки України вірусом Petya. Як ви оціните масштаби цієї атаки, і до чого нам готуватися?
Виклики дуже серйозні. Вірус вдарив як по держустановах, так і по недержавному сектору – банках, аеропортах. Однак, позитив цієї ситуації в тому, що тепер будуть посилюватися заходи безпеки, додаткового захисту, прискориться підготовка до майбутніх атак, активізується взаємодія з американцями, в тому числі по лінії НАТО. Але тепер треба підняти цю взаємодію на порядок вище. Треба також домовлятися з бізнесом і шукати ресурси, контртехнологіі, створювати резервні бази. Абсолютного захисту не може бути, але треба заздалегідь розробляти плани нейтралізації або хоча б зменшення потенційних ризиків від майбутніх таких атак.
Але це буде продовжуватися. Можливо, у більших масштабах. Те, що було зараз – тестування. Наступний удар може бути більш серйозним. І зволікати з контр-діями не можна.
– Паралельно відбулося кілька резонансних терактів, в яких загинули представники українських спецслужб. Зокрема, підрив автомобіля полковника ГУ розвідки Максима Шаповала в центрі Києва.
Схема цього теракту схожа на те, як підірвали рік тому журналіста Павла Шеремета. Версія помсти за "Гіві" з "Моторолою" виглядає формально правдоподібною. Але реальна мета цього теракту – залякування працівників українських спецслужб, різних державних інституцій, демонстрація сили – мовляв, дістанемо вас де завгодно, навіть у Києві, і кого завгодно. Це сигнал неприкритої загрози і прояв війни спецслужб. Це дуже серйозний фронт. Тому що у спецслужб теж є свої неписані правила, що можна, а що ні робити в таємній війні проти потенційного супротивника. Якщо порушується табу, то його може переступити і протилежна сторона. Це попередження, і є небезпека ескалації, якщо буде продовження. Тоді ситуація вийде з-під контролю і може спровокувати військові дії.
– Тобто Росія не збирається зупинятися, навіть навпаки?
Звичайно, ні. Вже зараз можна припускати, яким може бути наступний фронт. Це активне втручання Кремля у вибори Президента України в 2019 році. Тут методика гібридної війни буде працювати досить потужно – від використання баз даних виборців та інформаційних кампаній у соціальних мережах в інтересах окремих кандидатів до дій із дестабілізації ситуації в країні. Україну будуть дестабілізувати різними методами, включаючи, можливо, точкові теракти. І, не дай Бог, справа може дійти до усунення когось із кандидатів. Це може сильно зламати внутрішньополітичну, в тому числі і електоральну ситуацію. Питання – на кого і як це спрацює?
Що стосується можливого втручання Росії у виборчий процес в Україні, то заборона російських соцмереж, як би неоднозначно це не сприймалося, зменшує можливості російських спецслужб і різко знижує їхній інструментарій із впливу на наші вибори. В цьому випадку йдеться про збір інформації про конкретних виборців, створення та використання баз даних цільових електоральних груп, можливості впливу на них через російські соціальні мережі за допомогою механізмів індивідуально налаштованої контекстної реклами. Подібні методики показали свою високу ефективність на виборах у США, в агітаційній кампанії під час референдуму по Brexit.
Так що Росія буде використовувати різні методи втручання в українські вибори: кіберінструментарій, провокування інцидентів із застосуванням насильства для дестабілізації ситуації і вплив на різні цільові групи – від войовничих патріотів і націонал-радикалів до проросійськи налаштованих виборців. Тому що треба буде цей проросійський електорат мобілізувати на користь конкретних кандидатів. І, навпаки, одночасно нагнітати настрої депресії і розчарування на проєвропейський електорат, щоб демобілізувати його і переконати не йти на вибори.
Крім того, поки невідомо, як в РФ використовують тему України під час виборів президента Росії в 2018 році. Тема України там зараз менш актуальна. Донбас для росіян – це не Крим. Але хто знає, раптом хтось у Кремлі вирішить пограти в невелику звитяжну війнушку або вирішить, що загострення конфлікту на Донбасі відверне увагу від внутрішніх російських проблем.
Читайте також: Безвіз: панацея чи отрута для територіальної цілісності України?