Інформація про акцію 17 жовтня з’явилася давно. Її планували, готували і закликали долучитися до неї. Основні вимоги організаторів акції, так звана "велика політична реформа" – створення Антикорупційного суду, зняття депутатської недоторканності й вибори за відкритими списками.

Поштовх для виконання цих вимог мала дати Верховна Рада України, проголосувавши за відповідні законопроекти. Ця політична реформа – не якась новація. Прийняти ці важливі закони обіцяли різні політичні сили: і ті, які входять до коаліції, і ті, що в опозиції. Але роки йдуть, депутати залишаються з недоторканністю, а корупціонери великого масштабу на волі. Це і стало причиною протесту. А тепер про те, чим він відрізняється від попередніх акцій.

Вперше, після Майдану, на протесті зібралося так багато різних політичних сил. Усі вони критикують владу і періодично одна одну. Тут і "Батьківщина" Юлії Тимошенко, і "Рух нових сил" Міхеїла Саакашвілі, "Самопоміч", "Демократичний альянс", "Справедливість", "Громадянська позиція" і багато інших партій. Але партійні прапори перебили інших учасників акції і громадські організації: Центр протидії корупції, рух "Чесно", Реанімаційний пакет реформ.

Читайте також: Як боротьба з корупцією в Україні може стати успішною: приклад Румунії

Дуже швидко протест "за" конкретну реформу перейшов у суто політичну фазу протесту "проти" влади. Багато людей, з якими я спілкувалася 17 жовтня, не могли чітко пояснити, в чому полягає політична реформа, це для них занадто високі матерії. Але вони легко могли обґрунтувати, чому не задоволені нинішньою ситуацією в Україні.

Що ще помітно. Організатори акції змогли мобілізувати свій партійний актив. Це показує, що в багатьох партій сформовані регіональні структури, і вони реальні, а не лише на папері. Дійсно приїхало багато людей із усієї України. Також добре організовані колишні бійці добровольчих батальйонів.

Але наразі політикам не вдалося заохотити до акції більш широке коло учасників – громадянське суспільство. Тих, для кого політика не є чимось щоденним і невідкладним, хто виходить не під чиїмось прапорами, а заради свого майбутнього. Можливо, тому, що акція розпочалася в робочі дні, а, можливо, тому, що в Україні зараз криза довіри, як до влади, так і до опозиції.

Постійне порівняння з Майданом, на мою думку, недоречне. Мирні зібрання й акції протесту не мають щоразу закінчуватися революцією і йти за тим самим сценарієм. Тим більше, якщо вони впливають на прийняття рішень і хоча б частково досягають своєї мети.

Читайте також: Як екс-партійці Януковича стали у нагоді теперішній владі

Особливо дратує, коли представники влади пишуть, що і як робити на вулиці. От, коли був наш Майдан, не було того і цього, от люди поводилися так, а не інакше, була інша атмосфера і таке інше. Нагадаю, що завдяки Майдану ці депутати і стали владою. Не потрібно про це ні на хвилину забувати. Тим більше, що вони точно не хотіли б повторення попереднього "справжнього" Майдану, який відправив усю владу куди подалі.

Міхеїл Саакашвілі усього на всього один із багатьох лідерів акції, а не головний організатор. Але політик вчергове продемонстрував, що в нього свій порядок денний і він його не узгоджує з іншими партіями. Думаю, що після прориву кордону Саакашвілі готовий до більш рішучих і провокативних дій, на відміну від інших. Які наслідки можуть бути від цього далі, позитивні чи негативні, зараз не беруся прогнозувати. Мені здається, можуть бути обидва варіанти.

Новим молодим обличчям треба нарешті зрозуміти, що, не зважаючи на те, що на їхньому боці багато прогресивних людей, можливо і не на площі, але в Інтернеті точно, вони все ж таки політики з мандатами. Виборці мають право їх критикувати, ставити запитання, і якщо людям не сподобалася акція, прямо про це заявляти. Це можуть робити не тільки "порохоботи", а й ваші потенційні виборці. Тому не потрібно так болісно сприймати критику. Це одна із небезпечних хвороб в українській політиці.

Читайте також: Хто з депутатів найбільше пропускає засідання Верховної Ради

І останнє: акція, незважаючи на те, що її хтось називає маргінальною, викликала великий резонанс у суспільстві. Користувачі соцмереж може і не вийшли на вулицю, але сам протест став головною темою тижня в Інтернеті, на телебаченні, в парламенті і в Адміністрації президента. Влада боїться. Тому я б не применшувала його значення. І було б добре, щоб старі політичні обіцянки нарешті були виконані.