Військовий переворот у Туреччині

Спочатку Ердоган блискавично подолав спробу військового перевороту. Варто згадати, що до заколотів у Ердогана особлива антипатія. Адже у 1980 та у 1997 роках через це у нього повністю руйнувалася політична кар'єра. І йому доводилось фактично починати усе спочатку.

Відповідно, заколот у ніч з 15 на 16 липня у 2016 році було подавлено швидко і жорстоко. Ще півроку після цього Туреччину лихоманило від гучних затримань: близько 50 тисяч осіб заарештовано впродовж першого місяця після перевороту. Загалом так чи інакше відсторонено від різного роду діяльності 110 тисяч жителів країни, більше 28 тисяч політиків звільнені. Навіть вчені, які підтримували політичних суперників Ердогана, постраждали. Чинний президент Туреччини вигнав з університетів близько 4 тисяч викладачів. Так само постраждали і турецькі ЗМІ.

Шлях до диктатури

Зараз Реджеп не поступається традиційним бажанням. Розмірено і впевнено він крокує до тотальної диктатури. І тепер, насправді, йому лишився тільки один крок – більшість на референдумі 16 квітня. Тоді турки голосуватимуть за поправки до Конституції, які настільки хитро прописані, що дають повну свободу дій Реджепу Таїпу Ердогану.

Фактично, якщо жителі сонячної країни таки проголосують за, то Ердоган зосередить у своїх руках контроль над трьома гілками влади у країні. Туреччина з парламентсько-президентської перетвориться на президентську.

Що змінюють нові поправки в Конституції Туреччини:

  • Прибирається посада прем'єр-міністра. А обов'язки переходять до президента.
  • Президент може сам звільняти та призначати міністрів та віце-президентів.
  • Президент отримує можливість видавати декрети, які будуть рівноцінними законам.
  • Президент має можливість балотуватися безкінечно, за умови, якщо будуть призначені позачергові вибори.
  • Президент має право призначити чотирьох з тринадцяти існуючих суддів у вищій суддівській інстанції. Ще двома автоматично стають міністр юстиції та держсекретар. Таким чином, і суддівська гілка влади де-факто підконтрольна Ердогану.

Єдина проблема цього референдуму в тому, що за усіма останніми опитуваннями, населення Туреччини розділилось фактично порівну. І чи буде вирішальний 1% на стороні Ердогана, чи навпаки – нікому невідомо.

Але саме через це політичний істеблішмент Туреччини так активно почав їздити у Європу. Адже треба загітувати турецький електорат, який виїхав свого часу в ЄС, і вельми гарно ставиться до чинного президента. А Євросоюз, в свою чергу, не підтримав дій Ердогана. Адже це зовсім не по-європейськи – встановлювати диктатуру. От і маємо конфлікти між Туреччиною і Німеччиною, Австрією, Нідерландами, Данією…

Як це вплине на стосунки Україна – Туреччина

І ось ми підходимо до головного питання: а який зиск чи навпаки від цього українцям?

Маємо два варіанти розвитку подій у випадку, якщо ЄС та Туреччина так і не дійдуть примирення, а Єврокомісія не відновить фінансування євроінтеграції країни сонця.

  1. Туреччина зближується з Росією у всіх аспектах. Перші кроки цього варіанту подій ми вже спостерігаємо після зустрічі Ердогана із Путіним 10 березня у Москві. На щастя, українське питання на спільній конференції не піднімалось. Але щодо військової співпраці, торгівлі (в тому числі і військовою технікою), а також спільна праця спецслужб двох країн – Путін і Ердоган попередньо вже домовились. А це може свідчити про подальше поглиблення стосунків між двома диктаторами. І якщо Путін не зробить якоїсь стратегічної помилки (як він часто це робить, наприклад, вливання грошей у перемогу Трампа на виборах США, але без потрібного результату), то ці дві країни можуть стати серйозною проблемою на мапі світових політичних стосунків. І тоді питання України взагалі стояти не буде, з'являться більш серйозні проблеми…
  2. Другий варіант – Путін, із притаманною йому любов'ю до "підкилимних ігор", таки зробить помилку. І, наприклад, підставить у війні у Сирії турецьких солдатів. Або, як вже лунало в інтернеті, російські солдати знову начіплять курдські нашивки. Що послугує приводом для розторгення усіх попередніх домовленостей, адже турецький президент славиться своєю гарячковістю. В такому разі Україна отримає сильного союзника у боротьбі проти Кремля.

Наразі маємо таку картину: Ердоган офіційно не визнає Крим російським, і забороняє кораблям з півострова швартуватися у турецьких портах, і приймати, відповідно, їхні товари. Але при цьому псує стосунки із європейським країнами, до яких так тягнеться Україна, і налагоджує із Росією, військовим агресором нашої Батьківщини.

Читайте також: Меркель висловила підтримку Нідерландам у конфлікті з Туреччиною