1 грудня 1991 року українці майже одностайно підтримали Акт проголошення незалежності, який Верховна Рада УРСР прийняла 24 серпня того ж року. А вже через тиждень, 8 грудня 1991 року, глави трьох республік-засновниць СРСР (України, Росії та Білорусі) констатували припинення існування Радянського Союзу.
Пройдіть тест: Канада чи Угорщина: що ви пам'ятаєте про процес оголошення незалежності України
Референдум 1991 року – назавжди залишиться важливою подією в історії українського народу. Адже саме на ньому було підтверджено Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою.
Передумова референдуму
У результаті Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій є чинними лише власні Конституція, закони і постанови уряду.
З метою підтвердження Акта сесія вирішила провести 1 грудня всеукраїнський референдум.
Несподівані результати
В усіх 27 регіонах країни виборці підтримали Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991-го. Найменше – в Криму, але все одно "за" проголосувало більше половини мешканців півострова – 54,2%. Найбільше підтримали незалежність на Тернопільщині – 98,7%.
В середньому по Україні за незалежність проголосували 90,3% від тих, хто прийшли на дільниці, – а це майже 29 мільйонів людей.
Але на такі результати чекали не всі. Навіть тодішній представник України в ООН Геннадій Удовенко заявив, що "навіть найоптимістичніші оптимісти не думали про те, що така величезна кількість людей проголосує "за" на референдумі".
Читайте також: 1991 – рік, з якого все почалося
Проте політолог Володимир Фесенко ввжає, що такі результати спричинені тим, що противники незалежності не мали альтернативи.
Не треба мати ілюзії, що всі були щирими українцями і всі щиро підтримали незалежність України. Ні. Це не був вибір між незалежністю і продовженням членства в СРСР. У тих, хто був проти незалежності – у них не було альтернативи. Було очевидно, що СРСР вже розпався. Треба було підтвердити вже очевидне, що країна є незалежною,
– вважає Фесенко.
Існує думка, що саме 1 грудня 1991 року Україна стала по-справжньому суверенною. Тепер незалежність була волею мільйонів, а не тільки 346 депутатів.
Що примітно: жодна радянська республіка (за винятком хіба що балтійських) після українського референдуму не провела свій власний референдум щодо незалежності.
Кістка в горлі для Єльцина
Підсумки референдуму стали кісткою в горлі тодішнього президента Російської Федерації Бориса Єльцина, від імені якого його прес-секретар Павел Вощанов поширив 26 серпня 1991 року офіційну заяву про намір переглянути кордони з Україною.
Хоч 19 листопада 1990 року Єльцин поставив підпис під "Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією", друга стаття якого визначала, що "Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів", Москва мала намір поважати територіальну цілісніть України лише в межах тодішнього СРСР.
"Проблемними регіонами" тоді назвали Крим, Донбас й Північних Казахстан. Саме ці території мали би залишитися в складі Росії тому, що там жило багато росіян.
Отже, і територія Донбасу, і Крим не давали спокою Росії ще в далекому 1991-му році.
Перші вибори Президента
На президентських виборах, котрі проводились одночасно з референдумом, 20 мільйонів виборців віддали свої голоси за Леоніда Кравчука, котрий став першим всенародно обраним Президентом України.
5 грудня на урочистому засіданні Верховної ради Леонід Кравчук склав присягу народові України.
Для українського народу референдум став не лише випробуванням на політичну зрілість, а й школою народовладдя, адже вперше в історії України її майбутнє залежало насамперед від громадян.