Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Як відправити Путіна до Гааги

Україна хоче покарати Путіна за  військову агресію
Україна хоче покарати Путіна за військову агресію / Цензор.НЕТ

Є деякі складнощі у тому, щоби притягнути до відповідальності президента РФ. Частково у створенні цих складнощів винна Україна.

Покарати Путіна за всі страшні злочини, скоєні за його благословення, покарати за Чечню і за Грузію, за Донбас і за Алеппо – бажання цілком зрозуміле. Недарма у дискурсі українсько-російської війни "Гаага" – в двадцятці найбільш вживаних слів. Мовляв, наш противник вже давно "наколобродив на цілу Гаагу", іншими словами – на Гаазький трибунал, або (якщо говорити коректно) на Міжнародний кримінальний суд. Однак потрібно розуміти, що таке твердження – це поки що навіть не надія, а скоріше фантазія на тему сатисфакції, яку всі ми бажаємо скоріше отримати.

Перемога у Гаазькому суді є досить непростою, її потрібно заслужити кропіткою роботою і надретельним ставленням до доказової бази. Але країні, яка вирішила шукати справедливості в Гаазі, необхідно передусім визначитися із власним ставленням до даної інстанції і чітко розставити пріоритети. В Україні ж з приводу Гааги єдності поки немає. Та щоб зрозуміти, що це, власне кажучи, таке – короткий історично-юридичний лікнеп.

Столиця правосуддя. Путівник у поміч

Датою виникнення Міжнародного кримінального суду (МКС) можна вважати 1998 рік (коли 120 держав світу підписали так званий Римський статут) або ж 2002-ий (коли половина підписантів ратифікувала статут у себе на батьківщині). Ідея створення міжнародного суду виношувалася давно – з часів закінчення Другої світової війни. Прообразами такого суду можна вважати Нюрнберзький і Токійський процеси, які засудили до різного виду покарань військових злочинців.

Чому світ так довго зволікав зі створенням МКС? Тому що Ініціатива, що стосувалася створення Міжнародного суду і була відображена в резолюції ООН від 1948 року, застопорилася через розбіжності у тлумаченні поняття "агресія". Натомість консенсус був досягнутий щодо вмісту термінів "геноцид", "злочини проти людяності", "військові злочини". Ці дефініції стали відправною точкою в окресленні того кола кримінально караних діянь, які нині є предметом розгляду в МКС.


Міжнародний кримінальний суд. Побачити в цих стінах Путіна дуже заманливо, проте над цим треба наполегливо працювати

Однак, хоча за низкою моментів сторонам і вдалося дійти згоди, створення Міжнародного суду "провисало" до кінця "холодної війни", тобто до 1990-х років. У 1989-му до цього питання була знову привернута увага. Уряд Тринідаду і Тобаго звернувся з листом до Генеральної Асамблеї ООН з проханням відновити роботу над створенням Міжнародного кримінального суду, який в тому числі мав би юрисдикцію щодо злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів.

Пізніше – у 1991-му – почалася війна в колишній Югославії, а в 1994 році мав місце геноцид в Руанді. Рада Безпеки ООН відреагувала на дві останні ситуації і своїм рішенням заснувала ad hoc (цей термін означає "з нагоди") трибунали для залучення до покарання відповідальних осіб. Необхідність же створення постійної судової інстанції була зайвий раз актуалізована. Минуло ще кілька років, і Міжнародний кримінальний суд нарешті заснували.

Ратифікувати не можна чекати

А тепер – увага! – найголовніше для нас питання: як складаються стосунки України з МКС? Якщо відповісти одним словом, то – складно. Перший крок, який наближає до МКС, полягає в ратифікації Римського статуту, який, власне, відкриває Україні шлях до запуску механізмів міжнародної кримінальної юстиції. Однак, як уже сказано, ставлення до цього процесу неоднозначне. РНБО виступає проти ратифікації, вважаючи, що це слід робити або синхронно з Росією, або не робити зовсім.

Логіка тут така: в 2008-му Грузія ратифікувала Римський статут, а Росія – ні. Грузія, таким чином, добровільно стала учасницею судових процесів, які не забарились розпочатися. Адже і по цей час МКС приймає позови від громадян, які отримали російське громадянство в Південній Осетії і претендують на відшкодування збитків від дій грузинської влади.

Ситуація парадоксальна, але це факт: саме Росія, яка напала на Грузію, виступає її обвинувачем. Саме Грузія змушена виправдовуватися, а не викривати загарбника. Подати зустрічні позови вона не може, ініціювати розслідування скоєних Росією злочинів не може також. З точки зору людських взаємин це є повним нонсенсом, а от з точки зору права – все цілком закономірно. Тому частині українських чиновників не хочеться, щоб історія повторилася. Адже те, що Росія обов'язково скористається ситуацією і спробує переграти її в свою користь, не викликає жодних сумнівів.

Ще один нюанс. Якщо до недавнього часу Росія просто не ратифіковувала Римський статут, то у листопаді 2016-го вона взагалі побажала вийти з угоди про нього. Про це Владімір Путін видав відповідний наказ. Такою була його реакція на те, що Гаазький трибунал кваліфікував дії Росії щодо захоплення українських територій в Криму та на Сході України як військовий конфлікт проти іншої держави. (Тоді ж у МКС акцентували й на інформації про утиск кримських татар на півострові).

Путін і Гаага. Карикатура відомого російського художника Сергія Йолкіна

Однак повернемося до позиції української влади. Відносно Римського статуту існує також і альтернативна точка зору. Вона полягає в тому, що, по-перше, підписуючи угоду про Асоціацію з ЄС, ми взяли на себе певні зобов'язання, в тому числі й щодо його ратифікації. В даному випадку Україна ризикує власним іміджем і формує уявлення про себе як про ненадійного або непрогнозованого партнера. Тоді як наші західні союзники повинні бути впевнені в тому, що ми дотримуємося духу і букви угоди. Крім того (і це вже по-друге), важливо створити механізм, що дозволяє переслідувати російських військових злочинців. З огляду на "специфіку" Російської Федерації, така можливість стане в нагоді ще не раз.

Так чи інакше, а риску під цією дискусією підвела Верховна Рада, затвердивши текст заяви до Міжнародного кримінального суду (МКС) про визнання його юрисдикції. Де-факто це означає, що наша держава визнає право МКС виступати в ролі третейського судді, визнає правомочність його рішень тощо. Звичайно, мова тут йде про випадки виняткового характеру – військові злочини та злочини проти людяності, що призвели до особливо тяжких наслідків, зокрема, до масового вбивства громадян. Ця новація, правда, ще ніяк не відображена в Конституції України, і навколо цього моменту розгортається окрема дискусія, котра також гальмує процес.

Югославський прецедент

У лютому 2015-го МКС виніс ухвалу по одному з епізодів югославських воєн. Загалом "Югославський" трибунал взявся розслідувати військові злочини, скоєні на території країни, починаючи з 1991 року. Звинувачення, висунуті учасникам конфлікту, стосувалися порушення правил ведення війни і геноциду. Суб'єктами процесу виступали окремі особи – не організації і не уряди. Максимально жорстке покарання для обвинувачених полягало в довічному позбавленні волі. Територіальна юрисдикція трибуналу поширювалася на територію всієї колишньої Югославії, за винятком Словенії.

Процес проходив непросто, збираючи масу критики і негативних оцінок. На відміну від Нюрнберзького або Токійського, даний процес не був судом переможців над переможеними. Трибунал був рупором міжнародної спільноти, яка ретранслювала з його допомогою своє бачення взаємної агресії, що мала місце на Балканах. Всього було проведено 142 судових засідання (92 проти сербів, 33 проти хорватів, 8 проти косовських албанців, 7 проти боснійських мусульман і 2 проти македонців). Звинувачення були висунуті лідерам боснійських сербів Ратко Младічу і Радовану Караджичу. Також фігурантом звинувачень виступав екс-президент Югославії Слободан Мілошевич, який помер в тюрмі.

Розгляд же справи, згаданої на початку цього розділу – позову Хорватії до Сербії – розпочався в 1999-му й тривав без малого 16 (!) років. Суд відхилив претензії Хорватії, встановивши, що ані Сербія, ані Хорватія не здійснювали геноцид по відношенню одна до одної в ході балканських воєн. Хорватія наполягала саме на терміні "геноцид", але процес програла. Суддя Петер Томка зачитав вердикт, констатувавши, що безліч злочинів було скоєно арміями обох держав, проте Феміда не знайшла об'єктивних доказів того, що Сербія або Хорватія мали намір "частково або повністю2 знищити населення протиборчої сторони.

Томка зазначив: свідоцтв, представлених хорватською стороною у даній справі, виявилося недостатньо для доведення провини Сербії в "умисному акті геноциду", тому позов був відхилений в повному обсязі. Зустрічний позов Сербії за фактом геноциду, здійснюваного Хорватією, також був відхилений судом ООН. Після відмови вирішити справу на користь однієї зі сторін, Хорватія та Сербія були позбавлені права претендувати на репарації та будь-яку іншу грошову компенсацію. Раніше, в 2007-му, суд відмовив Боснії за схожим позовом проти Сербії, де також не було встановлено фактів геноциду боснійців з боку сербів.

Що робити Україні? Збирати докази

Навіщо ми розповіли історію про Сербію та Хорватію? Щоб Україна отримала деякі корисні для себе уроки. Припустимо, що наша країна покінчила з будь-якими сумнівами щодо доцільності ратифікації Римського статуту і навіть пройшла парламентську процедуру по відображенню такої ратифікації в українській Конституції. Припустимо також, що ми бажаємо отримати оцінку дій Путіна, висуваючи Росії позов щодо вчинених нею військових злочинів та/або злочинів проти людяності. Що при цьому слід врахувати?

А те, що Хорватія подала свій позов в 1999-му, тобто часу на збір доказів своєї правоти ця країна мала досить (принаймні, теоретично це виглядає саме так), але як раз доказова база і стала її вразливим місцем. Тож коли ми говоримо про те, що завтра Путін опиниться на лаві підсудних, то тішимо себе ілюзіями. Щоб це сталося навіть не завтра, а хоча б у віддаленому майбутньому (до якого може не дожити як Путін, так і частина населення України), треба вже сьогодні готуватися до роботи воістину грандіозної.

Коли майже два роки тому Петро Порошенко демонстрував з високих трибун російські паспорти бойовиків"ДНР"/"ЛНР" або уламок розстріляного терористами автобуса з-під Волновахи, він робив все правильно, але самі по собі ці сліди війни не є достатніми доказами. Так, для нас, українців, з війною, яку розв’язала Росія, все ясно і так. Але "все ясно і так" не є юридичним терміном.


Порошенко демонструє в Давосі уламок розстріляного під Волновахою цивільного автобуса. Січень 2015 року

Втім, не можна сказати, що владою не робиться геть нічого для акумуляції гідної МКС доказової бази. Наприкінці листопада генпрокурор Юрій Луценко заявив, що в Гаазі визнали докази військових злочинів Росії проти України достатніми.

"В офісі прокурора МКС ми розглядали докази того, як під час подій під Іловайськом Російська Федерація ввела регулярні сили Збройних сил РФ в тил наших військ, порушила домовленість про "зелений коридор" для відступу наших військових, які перебували в меншості у 18 разів, а також маскувала свою техніку під українську", – зазначив він.


За даними ЮНІСЕФ, під час війни, розв’язаної Росією, на Донбасі загинули щонайменше три десятки дітей, а на життя ще 600 тисяч неповнолітніх, що живуть біля лінії фронту, війна має "глибокий вплив"

Луценко додав, що Україна надала МКС інформацію про страти, тортури і викрадання людей російськими найманцями.

Все це підпадає під визначення військових злочинів та злочинів проти людяності. Наші докази визнані дуже серйозними. Далі будуть офіційні процедури МКС та Офісу прокурора. Вони можуть продовжуватися тривалий час.

Час в МКС, дійсно, грає проти тих, хто прагне швидких рішень. Але водночас він потрібен Україні для того, щоб розібратися зі своїм ставленням до Римського статуту. Бо коли той таки Луценко заявляє, що наша держава ратифікує статут, як тільки МКС "доведе свою ефективність при розгляді справ Євромайдану, анексії Криму і російської агресії на Донбасі", це, вочевидь, і неправильно, і некоректно.

Визнавши юрисдикцію МКС, Україна вже підписалася під вірою у його ефективність. Тож тепер треба бути щонайменше послідовними. Плюс виконати зобов’язання, взяті на себе в рамках угоди про Асоціацію з ЄС. Тільки так можна забезпечити рух собі назустріч – від партнерів, в яких Україна першою виявила зацікавленість.

Читайте також: Запахло смаженим: Путін передчуває реальність Гаазького суду

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук