Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Європа проти хаосу: 2:0

Володимир Путін програв Європі
Володимир Путін програв Європі / radiosvoboda.org

Вже другі з "великих європейських виборів" 2017 року завершилися поразкою правих радикалів, на яких зробив ставку Путін.

Спочатку в Нідерландах фіаско зазнали популісти Ґеерта Вілдерса, а тепер у Франції безпартійний кандидат в президенти Емануель Макрон переміг праворадикальну очільницю "Національного фронту" Марін Ле Пен з розгромним результатом: 65,1% проти 34,9%. Друга кремлівська "велика ставка" з трьох виявилась побитою.

Політологи та прогнозисти, які встигли на початку року добряче спаплюжити свою репутацію тим, що передрікали перемогу Гілларі Клінтон над Дональдом Трампом в США, нарешті змогли реабілітуватися: майже ніхто з них (за винятком хіба що російських коментаторів) не мав жодного сумніву в тому, що новим французьким президентом стане саме Емануель Макрон. Щоправда, й тут вони трішечки тицьнули пальцем в небо, але ця помилка виявилась, скоріш, приємною: як відомо, прогнозувалося, що в першому турі вперед вийде Марін Ле Пен, натомість Макрон переміг і там. Тепер він очолить П'яту Республіку – вже за тиждень, 14 травня, Макрон оселиться в Єлисейському палаці.

Тремтіння європейців

Багато європейських видань назвали ці французькі вибори "вирішальними для Євросоюзу" – і справді, виходило так, що французи обирали не лише свого власного президента, а й вирішували долю ЄС. Позаяк Марін Ле Пен мала на випадок свого обрання грандіозні плани: вона бажала виключення Франції одразу з єврозони, з Євросоюзу та з НАТО.

А без Франції у об‘єднаної Європи просто нема жодного шансу вижити: після того, як про свій вихід з Співтовариства проголосили британці, відпадіння другої з семи "країн-донорів" ЄС спричинило б "ефект доміно" й Європейський Союз просто припинив би своє існування – на що, власне, й розраховував Кремль, роблячи потужну ставку саме на неонацистку Марін Ле Пен та її "Національний фронт".

Можна зазначити, що у Франції минулої неділі вирішувалась ще й доля України: адже ж мадам Ле Пен відкрито визнавала Крим російським, обіцяла скасувати будь-які санкції проти Росії, постійно, не вельми соромлячись, швендяла до Москви по гроші й розповідала про свої мрії організувати "тріумвірат" з себе, Путіна та Дональда Трампа, який став би правити світом...

Якщо ж спом‘янути ще й той факт, що Москва не лише щедро насипала своїй французькій союзниці грошей у шапку (за різними даними – від 29 млн до півмільярду євро) на президентську кампанію, а й відрядила їй "помічників" у вигляді комп‘ютерних хакерів та терористів – можна уявити собі, наскільки напруженою була ситуація у Франції протягом минулих місяців. Навіть в останні дні перед виборами російські "настамнєти" встигли "помітити стовпчик": минулої п‘ятниці, як повідомляла європейська преса, "близька до російських військових спецслужб" група хакерів вкинула в Інтернет аж 9 гігабайт інформації, поцупленої з сервера передвиборчого штабу Макрона – його власне листування, щедро перемішане з чистісінькими фальшивками та компроматом.

Час для цієї "інформаційної бомби" було обрано не просто так: о суботи, за законом, був "день тиші", коли кандидати не мають права вести агітацію та висловлюватись на теми, пов‘язані з виборами – отже, Емануель Макрон не мав змоги навіть назвати всю цю брехню про себе брехнею. З іншого ж боку, сама фальшивка виявилась настільки недолугою, що її викрили інші люди, зовсім не політики, а програмісти та журналісти. Тож вона, скоріше, пішла Макронові на користь. Так само, як і повідомлення, яке з‘явилось вже в неділю, коли розпочався другий тур виборів – про те, що паризький Лувр, де розташовувався передвиборчий штаб безпартійного кандидата, буцімто було заміновано.

"Міну" швидко знайшли, робота штабу не була перервана, а новина спонукала багатьох ледачих виборців все ж таки відірватися від своїх справ вихідного дня та піти й проголосувати за Макрона. Не тому, що вони його справді підтримують, а тому, що гордим французам вкрай не до шмиги, коли якийсь там іноземний диктатор намагається вплинути на їх справи. Якщо Путін за Ле Пен – ми підемо та проголосуємо за того Макрона, хто б він не був – десь так.

Три фактори перемоги

Таким чином, нинішня дуель кандидатів вийшла просто-таки екстремальною. До перемоги ще донедавна безвісного молодого політика (а Макрон став наймолодшим в історії президентом Франції – йому не виповнилося ще й сорока років) привели три основні чинники.

Слід зазначити, що, якими б незвичайними не були два кандидати, які пройшли до "фіналу", лівий ліберал Макрон та права популістка Ле Пен мають дещо спільне. Обидва уособлюють докорінну зміну французького політичного ландшафту, "нове слово" в політиці П‘ятої Республіки, в якій досі у керма змінювали одні одних соціалісти та консерватори. Нині кандидати від обидвох партій "пролетіли, як фанера над Парижем", а президентом став 39-річний безпартійний екс-банкір, який взагалі вперше висунув свою кандидатуру й позиціонував себе, як "людина середини" – тобто, ні лівий, ні правий, ні комуніст, ані ультрапопуліст. І, незважаючи на це, (а може, саме через це) французи обрали саме його.

Першим чинником його перемоги стала страшенна втома французів від існуючої політичної верхівки країни – втома, яка сягла свого максимуму за недолугого та слабкого президентства Франсуа Олланда (останній став найнепопулярнішим президентом за всю післявоєнну історію країни). Якщо зважити, що його попередник, Ніколя Саркозі, також не міг пишатись аж надто великим рейтингом – можна уявити собі, що французький виборець "прокотив" як соціалістів, так і республіканців, бо набридли.

Макрон же, який був міністром економіки та "вихованцем" Олланда, вчасно розірвав зв‘язок із соціалістами та заснував власний рух – "En Marche!" або "Вперед!". Він позиціонував себе в центрі – ні зліва, ані зправа, просто "вперед" та й годі. Гасло, яке гучно прозвучало та несподівано вивело його в лідери та фаворити. Харизматичний політичний новачок відбив надію французів на оновлення і навіть зміг залучити до свого руху тих, хто взагалі перестав цікавитись політикою.

Другий чинник – це той факт, що його супротивники просто самі себе вилучили з гри. Вони були відверто слабкими. Вперше в історії П‘ятої Республіки другий, вирішальний тур відбувся без республіканських або соціалістичних кандидатів. Обидві партії нині, перед червневими парламентськими виборами, перебувають в стані роздробленості та розгубленості і навіть не мають провідних кандидатів.

Найбільшим фаворитом на початку цього року був екс-прем‘єр Франсуа Фійон – республіканець, "людина системи" і... політична скам‘янілість: людина, яка для багатьох уособлювала, в першу чергу, послідовність та безпеку. Після того, як його обрали кандидатом від консерваторів, складалося відчуття, що новий президент Франції вже визначився. Але скандал з його дружиною та дітьми, які отримували гроші за липові посади в парламенті, розірвав Фійона в друзки. Сам же він, замість того, аби просто відійти вбік та дати дорогу іншому кандидатові, повів свою передвиборчу кампанію далі... й потягнув за собою в прірву свою партію.

Щодо соціалістів – вони висунули просто ніякого, прісного та безбарвного Бенуа Амона, який з самого початку не мав жодного шансу. Склалося враження, що соціалісти втомилися від свого власного правління та й виштовхнули до перегонів першого-ліпшого "цапа-відбувайла". Все це призвело до того, що єдиним демократичним, про-європейським кандидатом залишився сам-один Емануель Макрон – саме навколо нього й згуртувались ті, хто не хотів ні комуністів з їх Меланшоном, ані неонацистів з їх Ле Пен.

І саме це й є третім чинником перемоги Емануеля Макрона – його контрагентка Марін Ле Пен для більшості французів є просто-таки надто радикальною. Затята ораторка, донька правого популіста, засновника "Національного фронту" Жана-Марі Ле Пена. Незважаючи на те, що вона тижнями очолювала рейтинги кандидатів, у першому турі вона посіла всього-навсього друге місце. Вже це стало для неї провісником поразки, на який вона, здається, аж ніяк не очікувала: якщо протягом довгого часу вона намагалася виступати врівноважено та стримано, за останні два тижні президентських перегонів вона "зірвалася" та наговорила стільки екстремістських дурниць, наробила стільки помилок, що її поразка виявилася неминучою.

Під час єдиних теледебатів обох кандидатів, які відбулися у середу напередодні, вона знову продемонструвала своє справжє обличчя: агресивної хамки, аж ніяк не схожої на майбутнього очільника держави. Незважаючи на те, що вона позиціонувала себе, як представницю народу (що, зазначимо, дало їй чимало голосів), для більшості французів вона виявилася занадто радикальною. Результат: навіть ті, кому не подобався Макрон, вирішили піти та підтримати його, аби не "відхопити" собі Ле Пен у президенти. Один такий виборець, поважний дядечко років шестидесяти, сказав у інтерв‘ю:

Звичайно, перед нами стоїть вибір між чумою та холерою, але чума таки страшніша. Я – за Макрона.

"Грицю-Грицю, до роботи!"

Слід розуміти, що Емануель Макрон й справді може виявитись не вельми приємним президентом – не лише для французів, а й для їх сусідів по Євросоюзові, перш за все – для німців. Так, він – проєвропейський, він не має наміру видирати Францію з Європи та НАТО, він – захисник трансатлантичного партнерства з США... але водночас він бажає докорінно реформувати Євросоюз: наприклад, запровадити посаду європейського міністра фінансів, створити загальноєвропейську систему страхування від безробіття – тобто, аби всіх європейських безробітних підтримували всі європейські країни. Сусіди-німці вже зараз перелякано хапаються за гаманці...

Проте, якими б не були його декларовані наміри, а зрозуміло одне: нині йому доведеться виконувати свої обіцянки. Це стосується як французів, яким він обіцяв, у першу чергу, скоротити рівень безробіття (насамперед, серед молоді), так і сусідів-європейців (в тому числі – й українців), разом з якими він має намір вибудовувати систему захисту проти "гібридного супротивника", Володимира Путіна. Під час своєї передвиборчої кампанії Макрон обіцяв, що Франція відіграватиме більш активну роль в Мінському процесі – що ж, подивимося, якою вона, та роль, стане...

Але істиною, як завжди, залишається твердження: "Після виборів – це до виборів". За місяць у Франції відбудуться парламентські вибори й саме вони визначать, чи зможе Емануель Макрон справді правити своєю державою, маючи за спиною більшість парламентарів. Його рух має протягом наступних чотирьох тижнів висунути кандидатів у депутати Національних зборів – або ж "позичити" їх в інших партій.

Макрону доведеться чимало повоювати, аби здійснити обіцяні зміни в країні та подолати стагнацію у внутрішній та зовнішній політиці. Тому що, якщо його обіцяна "еволюційна революція" не вдасться – за п‘ять років до Єлисейського палацу знову стукатиметься Марін Ле Пен. Та ще й так гучно, як ніколи досі.

Читайте також: Карикатурист влучно зобразив поразку Путіна з Марін ле Пен

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук