Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Згадати все. Шкільний випускний

Урочиста лінійка, зворушливі промови вчителів, сльози батьків і трохи незграбний вальс. Останній дзвоник. Подія, знайома кожному, хто взагалі вчився у школі. Свято влаштовують в кінці травня, в останній навчальний день року.

Традиція в її нинішньому вигляді з’явилася не так уже й давно – в 70-х роках. До того нічого подібного не було. Рознарядка, як це водилось у Союзі, прийшла згори, від Міносвіти. Щоби "підвищити престиж середньої освіти".

І з часом цей день почав обростати своїми атрибутами та ритуалами. Один із них – це шкільна лінійка. В перших рядах шикувалися випускні класи. До 1989 року це були десяті А, Б і так далі. А згодом, у зв’язку зі змінами в системі освіти, вже одинадцяті.

Читайте також: Згадати все. 1000 і 1 весільна традиція

Останній дзвоник – це завжди максимум урочистості. Кульки, стрічки, квіти і музика. На подвір’ї школи або на стадіоні неодмінно виставлялася аудіоапаратура: магнітофон, підсилювач, колонки і мікрофон. За звукорежисера був фізрук або трудовик, такі собі універсальні солдати педагогічного складу школи.

Техніка налаштована, гімн пролунав, учні вишикувані. Тоді наставав час зворушливих і водночас повчальних промов педагогів. Якщо прослухати всі ці промови і зробити з них концентрат, то вийде щось приблизно таке: "здавалось лише вчора ви, ще зовсім маленькі, переступили поріг нашої школи. А сьогодні, вже майже дорослі, готові відправитись у відкрите море під назвою життя".

Коли всі слова вдячності сказані, в хід ішли пісні. Як правило, бралася відома всім композиція, переписувався текст, і виходила присвята вчителям. Ну а після цього був святковий випускний вальс.

Лише після всіх урочистостей лунав сам останній дзвоник. Місія лежала на двох особах, які пройшли ретельний відбір. Знаходився найбільш дебелий випускник, якому на плече садили найбільш миловидну першокласницю. В руках вона тримала дзвоник, яким старанно калатала.

Після всіх урочистостей новоспечені випускники, як правило, пускалися берега. Бо це ж останній навчальний день. Відсвяткувати треба було по-дорослому. Найбільш завзяті випускники окуповували центр міста і всі можливі фонтани.

Ну а далі були два напружених тижні з екзаменами. Такий собі буфер між останнім дзвоником і випускним вечором. За цей час хлопці мали подолати перший досвід одягання костюмів та краваток.

У дівчат же з наближенням випускного вечора стрімко наростало хвилювання. Як же бути найкрасивішою у день випускного? А якщо хтось прийде у такому ж платті? Про це старалися домовлялися заздалегідь. Нікому не хотілося бути посміховиськом.

Ще одна річ, де дівчата намагалися проявити свою фантазію - це макіяж і зачіски. Піти на випускний із мінімум косметики і просто розпущеним волоссям вважалося несолідним. Бігуді, десятки шпильок і літри лаку ставали невід’ємними атрибутами зачіски кожної випускниці

Але залишався атрибут, спільний для дівчат і хлопців. Це святкова стрічка, яка гордо красувалася на всіх без виключення випускниках.

Де і як проводити випускний вечір – рішення важливе й відповідальне. Тому завжди приймалося колективно і, як правило, без участі самих випускників.

Читайте також: Згадати Все. Особливості радянського "общепіту"

Але самому застіллю на випускному завжди передувала урочиста частина. Спочатку були промови вчителів і директора школа, після цього – вручення атестатів і медалей. До речі, до 1954 року нагороди були справді з чистого золота і срібла. Потім було лише напилення, а згодом дорогоцінні метали взагалі щезли зі шкільних медалей. Так чи інакше, мить ця хвилююча була і для випускників, і для вчителів.

Після застілля традиційно розпочалася дискотека. Кожен другий танець мав бути повільним. Хлопцям годилося запросити першу вчительку або класну керівничку. Ну а для дівчат найбільша честь – коли тебе кличе до танцю сам директор школи.

Коли всі тости вже виголошені, краватки розв’язані й туфлі зняті, приходив час, коли всі, хто ще в стані, йшли зустрічати схід сонця. Для цього обиралося місце з найбільш мальовничим краєвидом.

Пам’ятати шкільні роки, не забувати вчителів, часто зустрічатись, – такі обіцянки тоді давали одне одному. Усі присягалися, що бачитимуться ледь не кожного року. Ні, двічі на рік. А потім - виш, нові друзі, нові турботи на таких різних життєвих шляхах.

Але у кого б які життєві шляхи не були, усі більше звертають увагу не на те, ким ти став, а пригадують, яким ти був у школі. І, виявляється, однокласники майже не змінилися.

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук