Подивитись, чому тобі не підходить взуття, за допомогою рентгенівського промінню. Уявляєте? І це не кадри з науково-фантастичного фільму. Це документальна стрічка про московський ГУМ. Хоча для наших людей це таки фантастика. І ми не про цей диво-апарат із пропагандистського ролику. "Просто хороше взуття радянського виробництва" було чимсь справді фантастичним. Ні асортимент, ні якість, м’яко кажучи, не вражали.
Щойно дитина починала ходити, вона автоматично потрапляла в кількамільйонну армію ідентично вбраних і взутих жертв радянської легкої промисловості.
Все дитяче взуття було наче під копірку. Чого лише варті оці сандалики. Здається, їх дизайн не змінювався років зо сімдесят.
Читайте також: Згадати Все. Поїздка у громадському транспорті
Перед тим, як сушити, взуття треба добряче нафарширувати газетою. Хоча періодичні видання пхали в черевички і чобітки не лише для того, щоб вони швидше сохли. При купівлі буль-якого дитячого одягу чи взуття з уст батьків лунало коротке, як постріл, але від того ще більш сакраментальне словосполучення – "на виріст".
Взуття "на виріст" брали не від хорошого життя. Купувати дитині щороку нові черевики могли собі дозволити небагато сімей. Все носилось 2-3 сезони. А коли нога підростала – взуття, як естафетна паличка, передавалось молодшим братові чи сестрі. Хоча для декого туфлі "на виріст" залишилися такими на все життя.
Читайте також: Згадати все. Історія української анімації. Частина 2
Для дівчат і жінок із мініатюрною стопою купівля взуття ставала справжньою мукою. В радянському міністерстві легкої промисловості чомусь не допускали, що в когось розмір ноги може виходити за рамки стандарту. Очевидно, в високих кабінетах гадали, що маленькі туфельки бувають лише в казках.
З чого робили горезвісну кирзу, чому чешки називають чешками. І врешті – навіщо все – таки під сандалі надягають шкарпетку – дивіться у програмі.