Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Журналіст: Київ повинен визнати перший геноцид ХХ століття

15:30, 21 квітня 2015 2669
Елена Габріелян
Елена Габріелян / Facebook

У п'ятницю, 24 квітня, світ вшанує пам'ять жертв геноциду вірмен, здійсненого сто років тому в Османській імперії — першого геноциду в історії ХХ століття.

Незважаючи на те, що планомірне знищення вірменського населення в Османській Туреччині почалося ще з кінця ХIХ століття, в якості меморіальної дати обрали саме 24 квітня.

Зі вступом Османської імперії у Першу світову війну у країні надзвичайно популярною стала думка про необхідність "єднання" всіх представників турецької раси для протистояння "невірним". 24 квітня 1915 реалізація плану розпочалася зі Стамбула, де були заарештовані близько 800 представників вірменської інтелігенції, які були вбиті протягом декількох днів. Так розпочався перший етап знищення вірменського населення. Другим етапом "остаточного вирішення" вірменського питання став призов до турецької армії близько трьохста тисяч вірменських чоловіків, які згодом були роззброєні та вбиті своїми турецькими однополчанами. Третій етап Геноциду ознаменувався різаниною, депортацією і "маршами смерті" жінок, дітей та старих до сирійської пустелі, де сотні тисяч людей були вбиті турецькими солдатами, жандармами і курдськими бандами, або гинули від голоду та епідемій. Тисячі жінок і дітей стали жертвами насильства. Десятки тисяч були насильно навернені до ісламу. Напередодні Першої світової війни в Османській імперії проживали два мільйони вірмен. Близько півтора мільйона були знищені за період з 1915 до 1923 року. Решта півмільйона вірмен були розсіяні по всьому світу.

Незважаючи на те, що факт геноциду вірменського народу в Османській імперії визнаний багатьма державами, Туреччина традиційно відкидає звинувачення на свою адресу, стверджуючи, що жертвами трагедії 1915 були як вірмени, так і турки. Гостра реакція Анкари на процес міжнародного визнання геноциду вірмен 1915 року в Османській імперії є однією з головних причин складних відносин між Туреччиною і Вірменією.

Про те, як сьогодні ставляться до факту геноциду вірмен в світі і чому важливо не забувати і засуджувати масові злочини проти людства, сайту "24" розповіла паризька українка вірменського походження, журналіст Міжнародного французького радіо RFI Елена Габріелян.

Ти зробила серію репортажів, яка була присвячена річниці геноциду вірмен. Що і хто з цієї поїздки вразили найбільше?

Серію цих репортажів ми назвали "Слідами трагедії". Я думаю, що потрібні, напевно, роки, для того, щоб я змогла зрозуміти взагалі значення цієї поїздки для мене. Адже я поїхала не просто як журналіст, я повернулася на батьківщину своїх предків. Мої прадід і прабабуся були з Карса і Вана, міст, які на початку ХХ століття перейшли під контроль Туреччини. У моїй родині часто розповідали історії моїх предків, про те, як вони залишали рідні домівки, як рятувалися. Після геноциду ніхто з моєї родини не зміг туди повернутися. Ось сто років по тому, можна сказати, я здійснила мрію всієї родини.

В одному з моїх репортажів я написала, що "повернення на батьківщину предків - це зіткнення реальності з уявою". Думаю, що у кожного вірменина в колективній пам'яті, підживленій почуттям ностальгії, є цей покинутий будинок, церква і квітучий сад. Здається, що ця уявна батьківщина десь існує і чекає на тебе. Але ось відвідала я вперше місто Ван і побачила, що старе місто повністю знищене, від церков залишилося каміння, а поруч побудовано нове місто. Мене багато що вразило. Наприклад, в одному з сіл я побачила сплюндровані шукачами золота вірменські могили, і там же, прямо поруч з надгробками, паслися кози. Про втрату батьківщини у нас написано багато творів, поем, але коли ти своїми очима бачиш, що знищено було не тільки вірменське населення, але і всю спадщину, яку твої предки там залишили, то відчуваєш біль. Словами це складно передати.

Вразили мене і історії "прихованих вірмен". Я об'їздила кілька міст на сході Туреччини і майже в кожному з них зустріла людей, які мені зізнавалися, що у них є вірменське коріння. Їхні предки були змушені прийняти іслам, щоб вижити. Тепер деякі почали повертатися до свого коріння, навіть приймати християнство, вчити вірменську мову.

Що стосується самих турків, то багато історію геноциду не знають, навіть навпаки кажуть, що вірмени масово їх вбивали. У місті Ігдір, на кордоні з Вірменією, є навіть пам'ятник і музей геноциду турок, який здійснили вірмени. Така фальсифікація історії мене вразила, особливо в місті, де не залишилося жодного вірменина.

Можеш порівнювати ставлення до геноциду вірмен в Україні і в країнах Європи? Не тільки на рівні політиків, але й на рівні простих людей.

В Європі дуже велика вірменська діаспора. Вона сформувалася саме внаслідок геноциду. В кінці ХІХ століття, коли в Османській імперії проти вірмен почалися погроми, Жан Жорес проголосив у французькому парламенті промову на захист вірмен. Сьогодні політична еліта Франції вірна своїм принципам, Париж прийняв геноцид вірмен, незважаючи на шантаж і тиск з боку Туреччини. Багато політиків донині цитують уривки з того виступу Жореса. Франція є тією країною, яка прийняла величезну кількість вірменських біженців, що врятувалися від геноциду.

Тут найбільша вірменська громада Європи, що утворилася саме з нащадків тих, хто вижив. Вони намагалися робити все, щоб зберегти свою культуру, але при цьому стати французами. Думаю, у них це добре вийшло. Тут багато французів вірменського походження, працюють школи, асоціації, культурні центри і церкви. Відповідно ставлення політиків і самих французьких громадян до тих історичних подій однозначне.

В Україні проживають в основному вірмени, які переїхали вже з радянської Вірменії, де ставлення до теми геноциду було інше, ніж в діаспорі. Питання виживання і збереження своєї культури не стояло так гостро. Що стосується українських політиків, що вони тему вірменського геноциду не піднімали. Важко назвати причини, можливо, довгий час ця тема була для офіційного Києва не актуальною. Втім, визнання геноциду вірмен — це не проблема Вірменії, Туреччини або християн. Це проблема, яка стосується всього людства. Думаю, що у Франції це зрозуміли ще в часи Жореса.

"Папа Римський не дарма поставив в один ряд геноцид вірмен, злочини нацизму і сталінізму"

Франція — країна, яка, як мені здалося, найбільш трепетно (якщо це правильне слово) ставиться до цієї дати. Це результат впливу діаспори?

Думаю, що Франція не те, що б трепетно, а просто правильно ставиться до цих подій. Париж не шукає вигідних для когось слів, щоб кваліфікувати ті історичні події, які відбулися у 1915 році. Це не вплив діаспори. Коли Жорес виголошував промову в парламенті, вірменської діаспори у Франції не було. Темі вірменського геноциду було присвячено багато колоквіумів, конференцій істориків, проводилися дослідження архівів.

Виходячи з досвіду Вірменії, що Україні необхідно зробити для того, щоб домогтися визнання голодомору?

Думаю, що про голодомор потрібно провести масштабну роботу, із залученням юристів. До того ж, мені здається, що Київ повинен визнати і засудити події 1915 року, які стали першим геноцидом ХХ століття. Саме так нещодавно сказав і Папа Римський, поставивши цю трагедію в один ряд зі злочинами нацизму і сталінізму. Якби Європа вчасно визнала і засудила геноцид вірменів, на мій погляд, тих трагедій б не було.

Вірменія, як я зрозуміла, що не замочувала питання про геноцид вірмен рівносильно і за радянських, і в пострадянський час. Таке постійне шанобливе ставлення до власної історії вплинуло на визнання геноциду вірмен в світі?

Насправді в радянські часи питання геноциду почали піднімати тільки в середині 60-х років. Його не те, що забули, а про нього мовчали, боялися говорити. Звернення до цієї теми сприймалося, як пропаганда вірменського націоналізму. Не потрібно забувати безліч історій вірмен, які повернулися з діаспори в 1947 році в Радянську Вірменію, які були вислані сталінським режимом до Сибіру. Завдяки першому секретарю ЦК Комуністичної партії Вірменії Якову Заробяну Вірменія на державному рівні вперше відзначила 50-річчя геноциду, тоді ж і був побудований меморіал в Єревані. Але на союзному рівні геноцид вірмен ніколи не був визнаний і засуджений.

Чи можеш ти порівняти ставлення європейських політиків до геноциду вірмен і українського голодомору? У чому полягає різниця?

Думаю, що на це питання краще дадуть відповідь історики.

Чи доречно, на твою думку, проводити аналогії між геноцидом вірмен, голодомором і голокостом?

Думаю, що закономірно. Голодомор — це один із злочинів сталінського режиму. Повторю: Папа Римський у своєму недавньому виступі не дарма поставив в один ряд геноцид вірмен, злочини нацизму і сталінізму.

"Масові вбивства вірмен надихнули Адольфа Гітлера своєю безкарністю"

Чи варто піднімати факти таких масштабних злочинів проти людства на поверхню, якщо вони активно і не завжди доречно використовуються недобросовісними політиками?

Думаю, не піднімати їх на поверхню і не засуджувати якраз і є ознакою недобросовісності. Багатьом політикам властиві маніпуляції, але неспростовні факти та докази подібних злочинів і є та зброя, перед якою безсилий навіть найспритніший маніпулятор.

Чому пам'ять про такі події — це важливо?

Важлива не тільки пам'ять про такі події, але і їх засудження. Інакше безкарність подає поганий приклад. Подивіться, що сьогодні робить угрупування "Ісламська держава" проти християн, езидів, алевітів. Між іншим, ісламісти зруйнували вірменську церкву в сирійському Дейр-ез-Зорі, напали на вірменське поселення Кессаб в Сирії. А там живуть саме нащадки тих, хто врятувався від геноциду. Американський фахівець з ісламу Ендрю Бостом якось написав, що експерти з питань геноциду часто стверджують: масові вбивства вірмен в Османській імперії надихнули Адольфа Гітлера своєї передбачуваною безкарністю. Адже лідер нацистської Німеччини, плануючи винищення євреїв, сказав: "Зрештою, хто говорить сьогодні про знищення вірмен?".

У деяких країнах піднімалося питання про виплату компенсацій спадкоємцям загиблих. Наскільки тобі відомо — як з компенсаціями йдуть справи зараз?

На це питання, думаю, краще дадуть відповідь юристи. Воно настільки складне. Над ним працює ціла група, яка наприкінці березня підготувала доповідь, яка доступна на сайті групи.

Фото: rfi.fr

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук