Українців ніхто не шкодував. До прикладу, перед початком військової операції з форсування Дніпра, в Червону Армію поспіхом мобілізували 300 тисяч жителів навколишніх сіл. Воювали без зброї. Як наслідок, вижило лише 30 тисяч осіб.
Понад 2 тисячі українців стали Героями Радянського Союзу. Льотчик Іван Кожедуб отримав цю нагороду тричі. Чимало українців обіймали найвищі посади, очолювали керівництво окремих фронтів. З 40 маршалів — 10 народились в Україні, а серед генералів та адміралів нараховувалося близько 300 наших земляків.
Ще близько 120 тисяч українців служили в арміях союзників Антигітлерівської коаліції. Українські імена лунали у всіх куточках континенту. Так, Василь Порик, після втечі з табору полонених, успішно керував партизанським загоном. У Франції він став національним героєм. Першим, хто підняв прапор над Рейхстагом, був лейтенант із Сумщини Олексій Берест. Акт про беззастережну капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року підписав українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
1225 днів українська земля боронила свою територію. Вбиті в боях, померлі в концентраційних таборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 мільйони осіб. Під гаслами "все для фронту, все для перемоги" з України вивезли 550 промислових підприємств.
Також вивозили людські ресурси: майже 3,5 мільйони жителів УРСР – науковців, інженерів, шахтарів, які з нуля відбудовували радянську промисловість уже на території сучасної Росії.
Кореспондент газети "Saturday Evening Post" Едгар Сноу, відвідавши 1945 року Україну, написав, що дехто намагається показати цю війну, як "російську славу", а насправді вона є – українською.