Агресивна риторика Північної Кореї не змінюється з 1953 року. Загадкова країна за залізною завісою блимає у світових новинах лише на хвилі нових випробувань зброї масового ураження. Погрози відправити усіх до пекла стали впізнаваним брендом династії Кім.
Кім Ір Сен був одним з багатьох командирів партизанських загонів, які до 1945 року воювали з японськими окупантами Корейського півострова. Історія нічого не дізналася б про нього, якби свого часу він не втік від самураїв за Радянський кордон. Там його взяли в оберти й Кремль взявся готувати його на правителя маріонеткової корейської республіки.
Але плани розбили американці, які не збиралися віддавати "клятим коммі" південь корейського півострова, який зросили своєю кров'ю і теж планували там створити проамериканський домініон. У 1950 році Кім Ір Сен, після повернення з Москви, оголошує війну Південній Кореї. З того часу з владою він більше не розлучався.
Читайте також: Енвер Ходжа – "албанський м’ясник" і послідовник Сталіна
Хрещених батьків у Пхеньяні шанують досі. Росії навіть пробачили відсутність допомоги наприкінці 1990 років, коли "білокам'яна" сама сиділа по вуха в кризі й не могла годувати голодуючих корейських комуністів.
Кім Ер Сен любив посміхатися на камери й не переймався жертвами свого режиму. Головний пріоритет "Сонцеликого" – концентрація в руках всієї влади. Соратники, які спробували критикувати його за це, загадково зникали чи помирали. Сіючи терор серед сподвижників, "вічний генсек" розумів, що таким чином став кісткою в горлі, тож цілком резонно остерігався замаху.
Його резиденції і палаци були розкидані всією країною. Постійно між ними їздив, не затримуючись довго на одному місці. Попри великі відстані, машини й літаки розцінював як зручні мішені. Тому пересувався розкішним броньованим поїздом, як і належить "грізному правителю" разом із залізничним ескортом.
Після перемир'я у корейській війні, лінія розмежування продовжує залишатися місцем конфлікту 2 ідеологій. Сутички між північнокорейськими прикордонниками і південно-корейсько-американськими військами розвіюють сподівання на остаточне примирення двох Корей.
У 1955 році невирішена суперечка вимагала нового рецепту. І люди отримують його з уст вождя. Кім Ір Сен проголошує напрямок на фашистсько-комуністичну самодостатність. Ще одною фішкою диктатора став культ його персони. Поклоніння "сонцесяйному" розрослося до небачених досі масштабів. Гігантоманія і пафос б'ють фонтаном з багатометрових пам'ятників, картин і парадів. Пропаганда змусила повірити корейців у божественну природу свого правителя. "Маст-хев" законослухняного громадянина був значок вождя на грудях і обов'язкова портрет-ікона вдома. І лише одна людина не піддавалася цій істерії. Вона її творила. Це був син диктатора – Кім Чен Ір.
З одного боку він творив божественну ікону Кім Ір Сен. З іншого ненавидів його, вважаючи, що старий засидівся біля руля. До 52-х років КімченіРу доводилося бути в тіні батька. Для людини, яка з дитинства звикла жити задовольняючи усі примхи "як син божий" це було ударом і приниженням. Йому хотілося самому правити. Іноді він вибухав у розмові з батьком навіть при свідках.
У Кім Ір Сена було 2 синів. Друга дитина вмерла при загадкових обставинах: хлопчик втопився у президентському басейні, коли грався з братом. Можливо деспотизм, замкнутість і перверсії наступника "великого чучхе" мали коріння в цій трагедії.
Кім Чен Ір любив усе заборонене. Особливо голлівудські фільми, після яких бачив себе самотнім героєм, який виходить на дуель зі злом. Його походження дозволяло обійти усі обмеження на західну культуру. Знаючи зацікавлення сина, Кім Ір Сен зробив його відповідальним за пропаганду. Патріотичне кіно може зробити більше, ніж батальйон політруків чи комсомольських проповідників, вважав молодший Кім.
Розуміючи, що КНДРівський агітпроп кульгає на обидві ноги і талановитих режисерів в майбутньому не вимальовується, він вирішив проблему через секретні служби, тобто викрав з Південної Кореї тамтешню телезірку Чхе Ин Хі та її чоловіка й кращого режисера сусідів за сумісництвом – Сін Сан Ока. В тюремній камері з них обох вибивали згоду прославляти Пхеньян.
Читайте також: Радован Караджич – психолог, аферист, "боснійський м'ясник"
Син диктатора придумував сюжет. Але, цілком в дусі "совків", здобутися на щось оригінальне не зміг, і взявся за рімейк японської "Годзіли". Північнокорейський Мутант Пульгасарі був сумішшю буйвола, ведмедя, слона і тигра. Сценарій "комуністичної Годзіли" нафаршували пафосом, для декорацій запросили японських художників і примарно так сподівалися, що світ визнає у стрічці хоч щось геніальне. Але комуністичному квазіблокбастеру світив гучний провал.
Захоплений кінематографом, Кім Чен Ір почав жити у вимареному світі. Реальність настільки його насторожувала, що він став параноїком. Як і батько, він пересувався виключно поїздом. Гучних зустрічей не влаштовував і навіть на відео не було чути, що він говорить. Щоб здаватися вищим, носив спеціальне взуття зі збільшеною підошвою.
Головним інструментом у досягненні мети він обирає теракти. Основна мішень – сусідня Південна Корея. У 1983 року спецслужби КНДР влаштовують замах на її тодішнього президента Чон Ду Хвана: просто під час візиту до Бріми. Країна без керівництва видається легкою здобиччю для Кім Чен Іра. Вибухи у бірманському місті Рангун забирають життя понад 20 людей, з яких більшість були корейськими високопосадовцями. Главу Південної Кореї рятує диво: його машина запізнюється через пробки на дорозі і не потрапляє в епіцентр пекла, підготованого "чучхе".
У 1988 році Сеул виграв право приймати Олімпіаду. Пхеньян пропонує провести ігри разом, але отримує "відкоша". Кім Чен Ір скрегоче зубами від злості й придумує черговий диявольський план, як зіпсувати сусідам свято. Його люди підривають пасажирський Боїнг. Більше сотні людей, які летіли в Сеул, гинуть. А світ отримав месидж про небезпеку відвідування Олімпіади. Терористів вдалося відстежити у Бахрейні: один із них встиг отруїтися. Іншого, а властиво – іншу, затримали. Маска на її обличчі прикриває дерев'яну паличку, яка не дозволяє відкусити язик. Один з прийомів північнокорейських агентів, щоб стекти кров'ю і не здатися живим.
Маніакальна жорстокість Кім Чен Іра мала підняти його авторитет серед військових. Але цього було замало. Диктатор хотів особливого статусу на світовому рівні. І почав погрожувати ядерною зброєю.
Заяви Білого Дому і світова ізоляція були тим визнанням, якого прагнула маніакальна натура північнокорейського диктатора. Але Пхеньян перетворився в істеричного "паяца", з яким мало хто хоче мати справи. За своє життя "поводир нації" відвідав лише 2 країни: 1 раз Китай і 2 рази – Росію. На хроніці візиту до Москви впадає в око дивна хода обох президентів, які долають незручності взуття з підвищеннями. Після міряння підборами сторони заспокоювали амбіції за столом.
Читайте також: Мао Цзедун – засновник китайського комунізму
Щоб відпочити після важкого дня і турботи про улюблений народ, диктатору доводилось і дбати про дієту. Добрий апетит – гарантія натхнення, вважав Кім Чен Ір. Поки його народ голодував, головний "чучхе" об'їдався делікатесами: омарами й стейками, наприклад. На президентські трапези витрачалися колосальні гроші. Морські їжаки, ікра, екзотичні фрукти, піца, суші та делікатеси з усього світу.
На улюблений коньяк Хеннесі Кім Чен Ір щороку витрачав 800 тисяч доларів. Пив лише елітний купаж. По 5 тисяч за пляшку. Під час закритих прийомів, диктатор влаштовував алкоперегони зі своїм оточенням: 100 доларів вигравав той, хто найдовше тримався на ногах.
Сліди мажорного життя "дорогий керівник нації" не раз ховав за темними окулярами.
Але набивання шлунку і зловживання алкоголем підштовхнули його до могили у старшому віці і у 70 років він підійшов до остаточної межі. Але й тут не обійшлося без фарсу. Ще за життя "небесний поводир" вирішив, що його похорон має виглядати, як в улюблених голлівудських блокбастерах. Тому траурний кортеж із супроводом був точною копією кадрів із стрічки "на лінії вогню". Тільки замість Клінта Іствуда біля чорного лімузину йшов його син. Відтоді естафету довічних президентів ізольованої КНДР перейняв наймолодший з диктаторської династії "чучхе" – 28-річний Кім Чен Ин.