Хлопець розповідає: жити в рідному Лисичанську було нестерпно – через постійні обстріли і вибухи щоранку прокидався в холодному поту і зі сльозами на очах.

Я два місяці добирався до Тернополя. Мене забрали в готель, приїхала якась волонтерка і сказала, щоб я забирався: “живи за пропискою”, - пригадує хлопець.

Відтак Віталій змушений був тікати далі – прихисток знайшов аж на Одещині. Повертатись, каже хлопець, вже нікуди – нещодавно він дізнався, що його будинок вже зруйнований.

При цьому хлопець каже, що хоче жити лише в Україні

Я тут народився, тут і хочу жити. Росія мене не цікавить. Нехай і кажуть, що там зарплати вищі. Але що з того? Де народився, де ти виріс – там і треба жити, - переконаний Віталій.

Більше про героїчного хлопця, який самотужки втік від війни - дивіться у відео.