Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      100 днів неволі: батько полоненого моряка про те, як РФ карає бранців за відмову співпрацювати

      2595
      Віктор Сорока

      Сьогодні – 100 днів відтоді, як росіяни захопили три українські кораблі, які йшли з Чорного в Азовське море, і взяли в полон 24 моряків.

      Батько пораненого військовополоненого моряка Василя Сороки Віктор Сорока у відвертому інтерв’ю для сайту 24 каналу розповів, як карають українців за відмову співпрацювати з ФСБ, чому Росія донині не надала належної медичної допомоги пораненим бранцям та коли врешті прооперують його сина, стан якого погіршується.

      Читайте також: Все більше і більше: скільки кораблів Росія вже стягнула в Азовське море

      Вашого сина поранили при захопленні у полон і донині не надали належної медичної допомоги. У якому він стані?

      За попередньою інформацією, у вівторок 26 лютого його мали оперувати. Проте, за інформацією наших захисників, операцію перенесли на невизначений термін, бо триває обстеження і збір необхідних аналізів.

      Раніше перевозили у московську клініку і провели обстеження, яке показало, що перебиті три сухожилля на лівій руці і пошкоджено 2 нерва. Також в руці виявили ще один осколок, який застряг у кістковій тканині. За інформацією росіян і представника європейського інституту омбудсменів Ніни Карпачової, наступного тижня росіяни обіцяють прооперувати мого сина і позшивати все, що перебито.

      Яка надавалась медична допомога з нашого боку і від росіян?

      З нашого боку жодної, бо наші не мають можливості таку допомогу надати. Від РФ лише одного разу надали допомогу: у Керчі витягнули великий осколок з руки і зашили артерію. Рука не буде функціонувати належним чином без оперативного втручання, бо добре пошкоджені сухожилля і нерви. Її треба лише зшивати.

      Правозахисники клопотали про передачу поранених в Україну або нейтральну країну. Яка була реакція Росії?

      Було клопотання від адвокатів і держави, аби поранених передали на лікування в іншу країну, на що отримали відмову від Росії без жоднних пояснень. Майже 100 днів Росія не надавала належної медичної допомоги безпосередньо трьом важкопораненим хлопцям. Процес затягування говорить про те, що ненадання медичної допомоги – один з методів тиску на полонених, аби психологічно їх зламати, аби хлопці оговорили себе і друзів.

      Зрештою, вони прагнуть зламати стратегію їх захисту, яка базується на тому, що вони є військовополениними, відтак вирішення питання має лежати у площині Женевської конвенції. Там говориться про те, що поранених хлопців мали одразу звільнити і всіх інших теж мали звільнити і передати разом з воєнною технікою. Але умови конвенції не виконуються росіянами. Росія сьогодні нічого не виконує. Навіть елемерні тправила людяності і гуманності для цієї країни нічого не значать.

      На вашу думку, чому Україні не вдалося добитися спеціалізованої медичної допомоги?

      Не лише Україні. Цього не вдалося зробити ні Європі, ні всьому цивілізованому світові. Бо Росія – це країна Мордор, яка ігнорує всі закони і світовий порядок.

      До якого психологічного тиску на полонених моряків вдається країна-агресор?

      Хочу закцентувати на самому факті ненадання медичної допомоги. Навіть коли вони були в "Матроській тиші", де був медзаклад, не було жодного сенсу їм там перебувати, адже їх просто не лікували!.. Рука постійно опухала, не відновлювалася. Це красномовно свідчить про те, що Росії глибоко наплювати на здоров’я українських військовополонених.

      Я скажу більше: коли двох російських офіцерів Єрофеєва і Александрова затримали зоні АТО, їх доставили в Київ і за тиждень зробили по 8 операцій. Це говорить про те, шо ми навіть оперували ворога, який прийшов вбивати українців, бо Україна виконує норми міжнародного права! А Росія навіть не реагує на прохання як України, так і Червоного Хреста та інших міжнародних організацій, аби врятувати здоров’я військовополонених...

      Які умови перебування вашого сина у російському полоні?

      Не знаю щодо інших, а Василь мій знаходиться в старому СІЗО в Лефортово, де немає ні гарячої води, ні умов. Це все є психологічним тиском і покаранням за те, що хлопці не йдуть на співпрацю зі слідчими ФСБ.

      Відомо, чи застосовували фізичну силу до полонених?

      Невідомо.

      Зв’язок через консулів та адвокати здійснюється безперешкодно?

      Консул був у нього вчора. Але зрозумійте, консул може спитати як йому там: тепло чи холодно, є вода чи ні. І на цьому все. Він не може ставити інші питання, бо йому заборонять відвідувати українських бранців. Є межі, за які вони не можуть виходити.

      А от адвокати виконують свою роботу в іншому режимі. Проте система побудована так, що адвокатам доводиться витрачати чимало часу у черзі і грати в рулетку, аби потрапити до підзахисного, адже Лефортово – здоровенне СІЗО, а слідчих кабінетів там лише сім.

      Схожа ситуація з передачами: невідомо, чи вони доходять. З листами – та сама історія. Але лист написати може фактично кожен громадянин України і відправити звичайною поштою за простою адресою: Лефотово, Сорока Василь Вікторович 1991 рік.

      Що пише Василь у листах з полону?

      Дякує за турботу і підтримку. Завжди пише, що все нормально і щоб не переймались, бо все буде добре. Сподівається, що якнайскорше це питання вирішиться і їх повернуть в Україну.

      Першочергове завдання – аби його прооперували. Ми розуміємо, що повернення зараз неможливе, але для нас найважливіше – аби всім трьом пораненим надали кваліфіковану медичну допомогу.

      Завдяки чому це питання зарухалося – і Василя пообіцяли прооперувати?

      Через втрачений час. Якщо вони його не прооперують, то заженуть в каліцтво. На превеликий жаль, я вважаю, що час вже втрачений. Але ми сподіваємось, що все зроблять, як треба.

      Що спонукало вашого сина стати військовим моряком?

      В дитинстві ріс як всі нормальні діти: вчився і спортом займався. Як і всі хлопчики, бавився у футбол, дзюдо займався і чимало отримав призових місць у дитинстві. А потім вирішив вступати до Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого. Спочатку планував поступати на факультет СБУ, але за пару днів до спеціалізованої комісії упав з мопеду і зламав коліно. На жаль, довелося з факультетом СБУ відмовити, і він вступив на судовий господарсько-правовий факультет. Закінчив і мав іти на роботу у прокуратуру, але через татову політичну позицію його тоді не взяли: верховенство мала Партія Регіонів, а я мав стосунок до партії Свобода  йшов депутатом до Верховної Ради. І йому гарно відмовили...

      А вже коли я повернувся з Майдану 23 лютого, наступного дня мене обрали головою районної ради і йому запропонували піти на роботу. І він сказав: "Тату, я піду в СБУ". І рік-півтора він проходив все що треба: тестування, психологів. А потім почалась війна. І так як він був на обліку у військоматі, отримав запрошення йти у військову контррозвідку СБУ. Василь радо погодився І буквально через 2 місяці у 2015-му потрапив на фронт. Він лише потрапив на службу, відразу був пов’язаний з флотом. І в рейси почав ходити з 2015-го. Йому служба подобалось. Жодного разу він не озвучив претензій.

      Як ви поставилися до його вибору?

      Нормально, як і всі патріоти. Він відбув дві ротації на війні, і Бог милував: ні подряпини не отримав, а пішов у море  і потрапив у полон. Василь взагалі не мав йти в цей рейс, погодився на прохання когось з хлопців, який не міг. Українські моряки мали просто переплисти з Одеси в Маріуполь і вернутися назад автобусом чи потягом, але потрапили в полон.

      Чи є державні програми фінансової і психологічної підтримки родин полонених моряків?

      Найімовірніше, безпосередньо на нас розпочалась фінансова підтримка родин полонених. Майже вирішилось питання з закупівлею державою квартир одруженим полоненим. Гроші виділили. Вже у цьому місяці мають отримати квартири. Держава бореться за своїх людей починаючи від командування військово-морських сил, закінчуючи омбудсменами. Не все виходить, але всі спрямовані на позитивний результат.

      Щодо психологічної підтримки: командування військово-морських сил періодично проводить зустрічі родин полонених з психологами. Дуже допомагають волонтери, які співпрацюють разом зі штабом військово-морських сил. Велика їм подяка, бо вони не залишають родини. І завдяки волонтерам, прийшов додому, бачу нову іграшку чи цукерку в онука - каже, що волонтери принесли.

      Себто конкретної держпрограми психологічної підтримки не прописано і не передбачено?

      Я хочу сказати, що фінансова підтримка – одна з елементів психологічної підтримки. І командування і держава турбується, за це варто дякувати.

      Як можна пришвидшити процес обміну або звільнення полонених?

      Я не маю алгоритму. Лише консолідована позиція об’єднаної Європи і Сполучених Штатів Америки можуть дотиснути.

      Як ви оцінюєте позицію міжнародної спільноти в цілому щодо цього питання?

      На жаль, Європа сьогодні повністю переплетена російськими грішми.Чиновники проплачені, це відчувається на всіх гілках будь-якої організації починаючи від ПАРЄ до Червоного Хреста. Будь-яке питання стосовно України гальмується.

      Як змінилося ваше життя? Що допомагає триматися?

      Життя поділилося на "до" і "після". А допомагає триматися лише те, що вони живі. Я розумію, що завдяки божій допомозі те, що вони лишилися живі – вже щастя. Хай поранені, але не загиблі. Це нас всіх тримає. Родини військовополонених спілкуються, бо нас об'єднує одна біда.Трагедія у всіх, але родинам важкопоранених найгірше: окрім того, що діти в полоні, їх ще й не лікують...

      Читайте також: Україна готує новий прохід через Керченську протоку: реакція РФ та США

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук