Для нас на першому місці Батьківщина – інтерв'ю із Kozak System

Kozak System / Прес-служба

Напередодні великого концерта-презентації 24 Канал зустрівся із вокалістом Іваном Леньо та бас-гітаристом Володимиром Шерстюком, аби поговорити про новий ліричний альбом "Закохані злодії", роботу із Мілошем Єлічем и майбутній тур групи. А ще – про соцмережі, влог, виступи на Сході і в Польщі, музичний націоналізм і українські аншлаги. Детальніше – у інтерв’ю Афіша 24.

Коли: 29 лютого, 19:00
Де: МЦКМ (Жовтневий палац), Алея Героїв Небесної Сотні, 1
Вартість квитків: від 350 грн, у продажу на Concert.ua

- У останній день зими ви зіграєте найбільший на сьогодні ваш сольник – у Жовтневому палаці. До того ж, це одночасно буде і презентація нового альбому. Розкажіть про нього, будь ласка.

Іван Леньо: Оскільки ми дуже багато концертуємо, у нас мало часу на те, щоб робити нові пісні. Через завантажений графік ми не змогли за це літо написати жодної композиції. Натомість дали собі вказівку на зиму – так чи інакше зосередитись повністю над роботою над новим альбомом. Тож на сьогодні ми маємо дев’ять нових пісень, які вийшли чисто спонтанно більш-менш в одному музично-психологічному стилі. Це все пісні про кохання. Для слухача, який знає творчість Kozak System, вони, можливо, будуть дещо незвичними. Зазвичай у нас палітра доволі широка: ми можемо співати пісні і на соціальну тематику, і танцювальні, і прикольні, і гострі – різні. А цей альбом вийшов досить монолітним. Ми вирішили його назвати "Закохані злодії" – як, власне, називається одна з головних пісень альбому.

- Ви говорите про дев’ять пісень – тобто частину ви вже випустили, а інші почуємо прямо на концерті?

І.Л.: Так, не всі пісні з альбому попередньо були ротовані на радіо. Але ми вже і не встигнемо проротувати всі до концерту. На електронних платформах альбом з’явиться 21 лютого, а на радіостанціях – 25 лютого. Деякі з пісень наживо будуть вперше звучати саме на цьому концерті.

- Готуєте щось особливе?

І.Л.: Концерт у Києві зазвичай є непересічним явищем. У нас багато дуже друзів, тож на наші київські концерти приходить велика кількість тих людей, хто в Україні формує сьогоднішню реальність. Можна назвати цих людей відомими, знаними, культовими. Тому ми до цього концерту ставимось доволі серйозно. Тобто це не просто фестивальний виступ Kozak System, а довгий за часом і доволі цікавий за драматургією концерт.

Плюс ми вирішили, що оскільки ми доволі чоловічий колектив, то треба розбавити ті перебільшено чоловічі емоції і вібрації, які будуть на цьому концерті. Тож запросили трьох дівчат – переможницю "Голосу Країни" Оксану Муху, кримськотатарську співачку Ельвіру Сарихаліл і вже відому мільйонам українських слухачів етнічну співачку Катю Чілі.

Дивитись відео Kozak System та Оксана Муха – Я відчуваю тебе:

- Та й сидячий зал для вас – не дуже звична історія.

Володимир Шерстюк: По-перше, сам альбом диктує такі умови. По-друге, ми все ж таки захотіли зробити певний експеримент. Вважаємо, це може бути весело – коли в сидячому залі грає відверто не сидяча група. До того ж, справді є багато пісень, які можна просто слухати. Там багато музики, багато мистецтва, багато текстів – хороших текстів. Оскільки тексти пишемо не ми, то можна цим і похизуватись. (сміється) Сподіваємось, що сидячий початок перетвориться на танцюючий зал. Жовтневий палац, я думаю, буде здивований.

І.Л.: Плюс ми вже увійшли у таку стадію своєї творчості, що частина прихильників у нас молодь, а частина – люди, які люблять слухати музику. Тож ми пішли на такий компроміс. Але якщо людину дійсно ковбасить від музики, вона може встати зі свого місця, вилізти на стілець, а ще краще – між рядами танцювати і отримувати задоволення від концерту.

- Спеціальні аранжування під таку специфічну залу для старих пісень будете робити?

В.Ш.: Не будемо. Але ще можу додати, що в Україні є певна проблема з концертними залами для гуртів, які грають енергійну музику. Тому що у нас є класичні тисячні клуби, і є зали, які починаються від 5-ти тисяч.

- Плануєте потім український тур?

В.Ш.: Так, обов’язково поїдемо восени. Зараз ми співпрацюємо із Susy Production, вони зокрема займаються концертною організацією. Тож думаю, восени ми вирушимо у великий повноцінний тур Україною із альбомом "Закохані злодії". А літо – як завжди, фестивалі.

- Повернемось до альбому. Є відчуття щодо деяких пісень, що ось вони стовідсотково сподобаються слухачеві і стануть хітами?

І.Л.: Наші українські радіостанції – вони доволі форматні, чим роблять як добру роботу, так і погану. Добру – через те, що вони створюють певний клімат, до якого слухач звикає. А недобру – якщо ти робиш пісню на свій лад, не дбаючи про те, чи вона буде мати ротації, ти фактично попадаєш на поличку, і заходиш з цією піснею у андеграунд, де зовсім інша категорія людей і де набагато менше розголосу. Розуміючи цю формулу, коли ми зробили шосту-сьому пісню, то усвідомили, що всі вони підпадають під формат. Є певні закони музичного саундпродюсування, щоб ця пісня звучала на рівні. У нас, як групи, є два таких продюсери – Мілош Єліч і Ігор Громадський. Можливо, у нас з'явився зараз перший альбом, який є доволі "цільним", якщо говорити про звучання і враження від прослуханого. Бо Kozak System – це команда, яка особливо не дбає про форматність через свою музичну свободу "віросповідання".

В.Ш.: І музичну, і людську. Талановиті саундпродюсери мають здатність побачити гурт зі сторони, спробувати відкинути навіть, можливо, якісь красиві, але не потрібні слухачеві моменти. Хоча ми грішимо цим. Ми любимо у своїх піснях вдаватися до всяких красивих речей, які, на жаль, через сучасні смаки, вимушені відкидати.

Дивитись відео Kozak System – Повінь:

- Нова пісня “Повінь” вирвалась на перше місце у прослуховуваннях в iTunes – очікували на такий результат?

В.Ш.: Ні, не очікували, тому що вона якраз менш форматна. Кілька років серед наших усіх треків перше місце займала "Коли вона", а зараз – "Повінь". Але як на мене, вона достойна того.

- Я помітила, що ви активно ведете соцмережі, нещодавно завели влог – це абсолютно сучасний спосіб комунікації з аудиторією. І от ми з вами зараз розмовляємо про формат, про радіо. Як виявилось, багато хто дізнався про вас взагалі з відбору на Євробачення. Тобто телебачення, радіо – вони досі працюють як головна рушійна сила просування в Україні?

І.Л.: Ми достатньо свідомі того, де ми живемо і з ким ми живемо. Наше суспільство доволі різне. На превеликий жаль, велика кількість людей продовжує отримувати інформацію з телевізора, велика кількість людей продовжує слухати фоном музику з радіостанцій. Так, величезна кількість людей – здебільшого молодь – сидить в інтернеті. І тому ми, як сучасна команда, мусимо враховувати всі ці джерела, щоб бути почутими всіма мешканцями України. Тому існує влог і деякі інші речі, які ми робимо спеціально для YouTube – і не більше. Ми не намагаємось залізти у телевізор, тому що маємо певну моральну межу, яку ніколи не перетнемо. Якщо нам потрібно показатись в телевізорі без трусів або з маскою зайчика, то ми не будемо цього робити (посміхається).

Але якщо ти хочеш стати мегапопулярним у цій країні, ти маєш робити те, що просять телевізійні продюсери. Власне, причиною нашого виступу на Нацвідборі Євробачення саме була ця складова. Прогресивним командам, які роблять щось свідоме, серйозне, толкове, музичне і правильне, зазвичай, потрапити у телевізор дуже важко. А оскільки Євробачення – це один з найрозкрученіших медійних форумів, ми вирішили зіграти у ту гру, яку нам запропонували. Здається, ми свою справу зробили. А на рахунок переможець чи ні – це не має ніякого значення, бо важливий шлях, а не результат.

В.Ш.: Телебачення досить старорежимне, радіо – менш. Воно більш адекватне до сучасних тенденцій музичних. А майбутнє вже зараз живе в інтернеті. Треба розуміти, що це буде не колись – це вже є! Якщо у тебе багато підписників і твій канал популярний – від Instagram і TikTok – до YouTube, – ти можеш мати набагато більший вплив на людей, на своїх слухачів, ніж ти прийдеш на дуже крутий топовий телевізійний канал, але 99% людей – це не твоя цільова аудиторія. Ти сам перетворюєшся на засіб масової інформації. І я думаю, що саме такий інформаційних підхід є правильним зараз. Ви зауважили щодо нашої інтернет-активності – так і є! І вона буде збільшуватись саме у цей бік. В принципі, всі молоді артисти взагалі з цього починають – і правильно роблять.

- Вам цікаво це робити чи все ж обтяжує?

В.Ш.: Звичайно! І я вважаю, що це не просто цікаво, а єдиноможливо і правильно. Що стосується телевізора, Іван все правильно сказав – це один з видів гри. Ми можемо у неї грати, а можемо не грати. Прийшли на Євробачення – всім сподобалось, отримали здоровенну кількість запрошень на концерти вже на наступний день. Це теж треба використовувати.

Дивитись Kozak System – VLOG#3: Жадан, Берлін, Повінь:

- Ви були і залишаєтесь одними з небагатьох дійсно медійних персон, які продовжують активно виступати на Сході. Як вважаєте, музиканти зробили все, що від них залежало?

І.Л.: Будь-який музикант – особливо популярний – дбає про те, щоб кількість його слухачів увесь час збільшувалась, а не зменшувалась. У нас в Україні так чи інакше є певна кількість людей, які знають, що Росія агресор, знають, що йде війна, знають, що Росія не хоче Незалежності України, хоче забрати території, забрати найкращі надра.

В.Ш.: Наші душі хоче забрати.

І.Л.: І керувати тут повноцінно, як імперія. Люди, які це знають і визначають свою позицію у цьому процесі, не будуть дбати про втрати. Якщо ти популярна людина, їдеш і публічно свою позицію озвучуєш, ти втрачаєш тих, для кого Росія не є агресором. Натомість ти отримуєш велику кількість людей, які з тобою на одній хвилі. Я не розумію, чому будучи українцем, маючи тата й маму українців, бачачи, як російський солдат "топче" твою землю, можна боятись висловити свою позицію і поїхати на Схід, допомогти хлопцям морально стримувати цю навалу. Я цього не розумію. Натомість такі артисти є. Вони намагаються відмовчатись. Вони плекають надію на те, що рано чи пізно цей простір, який колись називався Радянський Союз, буде відновлений – і вони зможуть поїхати з гастролями в Росію і заробляти дуже великі гроші. Вони не хочуть втрачати гроші, вони не хочуть втрачати слухача, – і тому мовчать. Тих, хто не мовчить, слава Богу, достатньо. Ми їдемо на Схід незалежно від того, сприйме мій глядач нашу позицію чи не сприйме. Для нас на першому місці Батьківщина.

- Ви досить активно виступали у Польщі. Зв`язок із польською сценою ще й досі сильний?

І.Л.: Польща для нас завжди була країною, яка відкривала ворота в Європу. Ще навіть коли ми були "Гайдамаками", часто їздили туди з концертами.

В.Ш.: Були буквально гайдамаками. (сміється)

І.Л.: Нам дуже повезло – свого часу ми виступили з культовими польськими артистами: Марилею Родович, Red Lips, Enej. Ми дійсно себе добре почуваємо там. Єдине, що не дозволяє нам стати там зірками першого ешелону, – це те, що поляки дуже ретельно охороняють свій інформаційний простір. Потрапити на радіостанції з українською мовою неможливо. З польською можна, але вона має бути бездоганною. Поки що нам вдається бездоганно виступати на фестивалях.

Поляки, на мій погляд, молодці. Вони дійсно "медійні націоналісти" – і я раджу кожній країні, яка збирається стати незалежною, звернути увагу на цей досвід. Бо, як ви бачите, в Україні, таке величезне засилля чужого, що своє ледве-ледве пробивається.

В.Ш.: Для нас поляки навіть можуть слугувати певним прикладом.

- Прикладом саме захисту національного музичного продукту?

В.Ш.: Всього. Починаючи від того, як вони люблять свою валюту, і закінчуючи, як вони захищають, свій інформаційний простір. В принципі, Польща – це Україна через "н" років розвитку. Коли у нас говорять слово "націоналізм", воно обов’язково ще з радянських часів має негативне і навіть нацистське забарвлення. Але будь-яка розвинена успішна країна є націоналістичною. Французи не націоналісти? А німці? Та ті самі росіяни – більших націоналістів не можна знайти! Чому українцям не дозволяється бути націоналістами? І музики як частини культурного і медійного простору це дуже сильно стосується.

Дивитись відео Kozak System & Red Lips – Kochaj i Żyj:

- Якщо вже заговорили про національний музичний продукт, не можна не згадати про квоти і нову мовну політику, адже ви у тому числі до цього маєте безпосереднє відношення. То що змінилось за ці роки?

ІЛ: Український продукт принаймні з'явився – це вже величезне досягнення. І з'явився він завдяки тому, що домішок чужого у медійному просторі став меншим – і з’явилася ніша для свого. Будь-яке місце пустим не може залишатись – його обов’язково хтось заповнить. І українці те що називається "рвонули". Буквально п’ять років назад це було неможливо, а сьогодні ми бачимо достатню кількість команд, які збирають Палац спорту. Думаю, з часом будуть збирати і стадіони. Це все частина величезної роботи, до якої свого часу долучились і Kozak System, бо ці ж квоти з неба не впали – за них треба було боротися.

В.Ш.: Навіть ціною відмови радіостанцій від ротацій наших пісень. Так, таке теж було.

ІЛ: Зрозуміло, що коли радіостанції змінюють свій формат, вони на якийсь часть втрачають сталого слухача, а відповідно, втрачають гроші. Деякі противились цьому, хоча усвідомлювали, що ці історичні процеси оминути неможливо. Звичайно, спочатку, коли ця ніша потребувала заповнення, крутилось різне – не завжди якісне. Потерпіли – через два роки ми вже бачимо певну селекцію і достатньо якісний контент на радіостанціях. Людям, які просто рахують гроші, – їм по-справжньому все одно, на чому робити касу. Коли вони бачать, що можна на українській музиці заробити ті самі гроші, що й на російській, – вони будуть заробляти на українській. Я впевнений, що ці процеси будуть йти, як би не намагались їх пригальмовувати чи інші політичні сили чи кон’юнктура.

Що стосується взагалі українського контенту, цей ренесанс ми відчуваємо не тільки в музиці. Ми бачимо у кінотеатрах достатню кількість хороших українських кінострічок. Так, вони не можуть конкурувати на рівні з Голівудом, тому що там інше фінансування і інший устрій країни. У нас хоч і декларується капіталізм, він доволі дикий і далекий від справжнього. Але це все дійсно еволюційний процес – він не такий швидкий, але він є і він буде відбуватись, як би сусід не намагався загнати нас у якийсь "тайожний союз". Ми завжди будемо намагатись робити щось самостійне і унікальне – впевнений, результат цього буде дуже хорошим.

- А українські музиканти у повній мірі скористались цією можливістю? Днями я мала розмову з концертними промоутерами – і вони розповідали, що насправді після великого підйому "українські" зали знову почали зменшуватись.

В.Ш.: Це падіння на 15-20% – були супераншлаги, тепер просто повні зали. З моєї точки зору, це абсолютно нормальне явище. Це як коли Радянський Союз перестав існувати, з андеграунду на публіку хлинула навала різної музики. І вона вся – хороша чи погана – заповнювала стадіони. А потім відсіялися слабіші, відсіялися ті, що менше хочуть успіху, відсіялися менш комерційні, менш цікаві і таке інше. Залишились справжні. Те саме відбулось зараз. Люди наситились – і тепер вони вже хочуть, як гурмани, чогось надзвичайного. І наша задача, як артистів, як виробників українського контенту, бути на висоті, щоб бути потрібними людям. Як би пафосно ми не говорили, все одно завдання артиста – радувати. Це завдання мистецтва – обслуговувати емоційну складову кожної людини.

І.Л.: Для нас важливо дати зрозуміти людям. що існує не тільки мас-маркет, але ще й величезна кількість витончених речей. Можна навести аналогію з алкогольною продукцією. Якщо ви хочете заробити грошей, ви будете випускати неякісну горілку – і в неї, на жаль, буде найбільша кількість споживачів. Вона дешева і дає дешевий кайф. А якщо ви хочете продавати дуже рідкісний, смачний і шляхетний сорт віскі, то вам доведеться вкластись набагато більше – і примусити людей зрозуміти, що краще споживати якісний продукт. Звичайний сир купують більше, ніж “Камамбер”. З музикою те саме. Можна споживати примітивний музичний продукт – і залишитись на тому ж рівні, а можна долучитись до чогось, що тобі на даний момент не дуже зрозуміле, але з часом розвинутись. І це питання еволюції нації, яке є дуже важливим.

Kozak System та Мілош Єліч під час запису альбому "Закохані злодії"

- Слідкуєте за молодими українськими артистами? Хто найбільше подобається?

І.Л.: Ми слідкуємо за всіма і знаємо майже всіх. Проте якщо говорити про наші особисті смаки, то тут звучатимуть імена великої кількості закордонних артистів. Це наша робота – ми не можемо не відслуховувати. Перелічувати немає сенсу, бо це як запитати у директора бібліотеки, яка з книжок йому більше подобається.

В.Ш.: Буквальне ж запитання звучало про нові українські імена? Я був дуже сильно закоханий у гурт Vivienne Mort. Дана (Заюшкіна, вокалістка – ред.) – унікальний артист. Дуже сподобалась Jerry Heil, не дивлячись, що це хайп. Я люблю, коли люди роблять щось, не звертаючи уваги на великих монстрів ЗМІ, – і це потім раптом стає популярним. Група Kalush, наприклад – реперська група, яку я дуже раджу послухати. Це фантастичні "бешені" репери. Максим Рубан (MALO) – самобутній талант. Власне, він автор однієї з наших пісень – "Закохані злодії". Він може здатися абсолютно некомерційним, незрозумілим, занадто камерним. Але у тих 10-ти піснях, які він випустив у своєму новому і єдиному на цей момент альбомі, я бачу надію на розвиток справжнього мистецького шоу-бізнесу. Саша Буль – дуже крутий виконавець. Той самий Семесюк з гуртом "Пирятин". Я би радив звернути увагу на цих хлопців та дівчат.

 
Залиште відгук