Архів
Курси валют
Погода
28°C
28°C 17°C
  • середа
    26°C 19°C
  • четвер
    27°C 17°C
  • п'ятниця
    28°C 15°C
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Андрій Курков: Донбасу зараз у книжках багато, а Криму немає

Інтерв'ю з Андрієм Курковим
Інтерв'ю з Андрієм Курковим / 24 Канал

Днями друком вийшов новий роман "Сірі бджоли" українського письменника і сценариста Андрія Куркова. Де відбуваються події роману, як розвивається літературне життя в Україні і чи виходять наші читачі з-під впливу російськомовної літератури – в ексклюзивному інтерв’ю Куркова для 24 каналу.

"Мій новий роман не про війну, а про людей, які живуть на війні"

Роман "Сірі бджоли" не про саму війну, стверджує автор, хоча вона там постійно присутня, бо там стріляють, а головним героям доводиться робити нелегкі рішення: залишатися чи їхати, як жити далі, як ставитися до тієї чи іншої сторони. І врешті відповідати на запитання, хто винен і що робити.

Читайте також: Всесвітній день книг: ТОП-12 бестселерів, які має прочитати кожен

Скільки минуло часу від задуму до реалізації задуму?

Він у мене визрівав, може, півроку. Я його розповідав і сам собі, і друзям, трошки змінював час-від-часу. І врешті, коли я побачив фінал, коли відчув, що герой природній і справжній, а не якийсь картонний персонаж – заспокоївся і дав йому закінчити роман так, як він хотів.

Взагалі, нормальний роман у середньому вимагає рік-два роботи. А от імпульс до написання може бути будь-який: чи ти прочитав інтерв’ю з кимось, або побачив фотографії, або сам поїхав і щось дивне помітив. Я двічі був у зоні АТО, і ці ландшафти, пейзажі і настрій, кольори чи їх відсутність справили на мене дуже сильне враження.

Роман "Сірі бджоли" Андрія Куркова

І це все вилилося у романі?

Перший раз я був у зоні АТО із Сергієм Жаданом і колегами в 2015 році. Ми доїхали до Сєвєродонецька. І я здивувався, що там страшно заощаджували на фарбах. Тобто майже не було пофарбованих парканів чи будинків. Усе було сіре, сіро-чорне.

А як же з’явився герой?

Мабуть, він теж типовий, тому що я дивився кілька документальних фільмів про людей, які там залишилися, про тих, хто живе в сірій зоні. Як вони розмовляють, про що вони думають, що їх бентежить.

Головний герой роману – молодий пенсіонер за інвалідністю, який працював інспектором охорони праці на шахтах, і живе неподалік Горлівки. І тільки він зі своїм ворогом дитинства залишився в селі, затисненому в сірій зоні між позиціями сепаратистів та української армії. І ні той, ні інший не думали, де вони живуть, поки не почалася війна. А у героя є одне дорогоцінне, що залишилося – це його бджоли. Він став бджолярем на пенсії. І ось шість вуликів, які у нього стоять взимку в сараї – це його цінність, яку він спочатку просто обороняє від обох сторін: йому все одно, хто буде стріляти. А потім йому доводиться покидати це місце разом з бджолами, і тоді вже виникають ситуації, які змушують не те, щоб ухвалювати рішення, а поступово приходити до розуміння, що сталося, чому сталося і що буде далі.

А що ж буде далі із самим романом?

Роман "Сірі бджоли", можна сказати, купили для видання в Англії, Ірані, Данії і в німецькомовному світі. Буде театральна постановка в Театрі на Подолі. І, думаю, вже цього року. Я пишу п’єсу, але вона лише за частиною роману, тому що він починається в сірій зоні, і половина дії відбувається там. А друга половина відбувається в анексованому Криму. І це буде, до речі, перший роман, в якому описується анексований Крим, тому що чомусь не хочуть зачіпляти цю тему. Донбасу багато зараз у книжках, а Криму – немає.

Не знаю чому так. Можливо письменники погано знають, що там відбувається. Хоча це неважко зрозуміти, дуже легко навіть знайти групи у соцмережах самих кримчан, які обговорюють те, що відбувається у них. Дуже легко знайти кримських татар, які переїхали сюди, але підтримують зв’язок зі своїми рідними. Інформації достатньо.

Ви говорите, що ваш роман уже буде перекладено і видано в інших країнах. А як щодо перекладів на українську мову? Яка нині ситуація?

Зараз перекладається більше, ніж друкується українських авторів. Закидають, мовляв, наші мало пишуть, і немає чого видавати. Але насправді всі більш-менш відомі письменники сьогодення видаються у перекладах українською, починають приїжджати сюди, деякі вже по багато разів. Ба – більше скажу, навіть напрошуються, щоб відвідати нашу країну. І це пов’язано не лише із Євромайданом чи війною на Сході, а й тому, що про українську культуру стали більше дізнаватися закордоном.

Читайте також: Білл Гейтс назвав 5 книг, які варто прочитати влітку

Андрій Курков

Андрій Курков

"В Україні письменники більш публічні, ніж прочитані"

А чи не політизувалися сучасні українські письменники через події останніх років?

Справді, за останнє десятиліття в українській літературі багато змінилося. До 2004-го року життя молодої когорти письменників було поза політикою, поза соціальними проблемами, поза актуальністю. Більшість писали літературу, яка відповідала їхньому віку: 18-річні писали для 18-річних. Про студентське життя, тусовки, пиво і так далі. Тепер письменники зрозуміли, чого від них чекає держава, суспільство. І вони нарешті почали писати актуальну літературу. Описувати те, що відбувається зараз. Таким чином, описуючи сьогодення, вони почали писати майбутні історичні романи. Своєрідний зліпок часу, зліпок епохи.

Тим більше, якщо раніше було дуже небагато можливості до реалізації власної літературної діяльності. Зараз завдяки культур-трегерам та літературним фестивалям, які вони організовують, є більше можливості дізнатися і про письменників, і про їхні твори. Щоправда, у нас завжди була проблема з ринком книжок, і з ринком письменників як публічних осіб. І навіть тут, у нашій країні, склався певний парадокс – у нас письменники більш публічні, ніж прочитані. Літераторів знають в обличчя і за прізвищами, при чому не читаючи їх книжок. Вважається, що думка письменника у нас цікава, а от твори, мовляв, – це інше питання. На це треба час і бажання.

Чому такий парадокс працює?

У цьому є також і економічні фактори. Нам не вистачає приблизно тисячі книгарень, щоб книжковий ринок працював нормально. Реально у нас існує менше трьохсот книгарень і серед них лише до сотні працює добре. Але для країни з таким населенням це дуже мало.

Незважаючи на те, що книг російських видавництв у нас стало набагато менше. В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що український читач нічого не втратив, відмовившись від російських книг. Ви так і досі вважаєте?

Так, звісно. Більше скажу, російські книжки знову поїхали до Києва. Фільтр, який створили чиновники, коли треба отримувати ліцензію на кожну назву, російські видавці навчилися дуже швидко обходити. У цьому наче нічого поганого немає, але є небезпека, що з книгарень будуть витіснятися книжки українських видавництв. Може бути конкуренція за місце на полиці.

Рятує те, що за останні чотири роки – і за тематикою, і за жанрами – український читач відійшов від російської літератури. Вони стали закордонням, а закордоння буває цікавим або нецікавим.

"Жити майбутнім і сьогоденням, а не минулим – це більше природньо"

Тобто Україну уже не ототожнюють у світі із колишнім Радянським союзом і Росією зокрема?

У світі Україну вже не порівнюють з Росією. Всі знають, що є конфлікт між Росією та Україною, і що цей конфлікт став світовим. Від Японії до Америки та Бразилії він пробив тріщину в геополітичному світі. Він порушив багато начебто сталих законів, і тепер вже ніхто не скаже, що Україна – це Росія. А щодо радянського минулого, то на Заході не дуже ним цікавляться. Взагалі минулим там цікавляться тільки люди, які хочуть щось дослідити, дізнатися щось конкретне про конкретні історичні епохи чи моменти, які вплинули на історію Європи чи світу. Жити майбутнім і сьогоденням – це більш природньо. І тому, що більше буде гарних текстів, написаних українськими авторами, то частіше будуть згадувати українську культуру і літературу на Заході, і з більшим задоволенням до нас будуть їхати не тільки письменники, а і культурні туристи.

Андрій Курков

Андрій Курков

Що треба для того, аби люди ще більше читали української літератури?

Треба, щоб української літератури було більше, щоб її було більше на телебаченні, до речі. Бо якщо на радіо час-від-часу є і аудіокнижки, і інтерв’ю – на телебаченні стало дуже мало і книжок, і письменників. На великі канали не запрошують відомих літераторів, навіть коли у них виходить нова книжка. А це означає, що їх викреслюють із загальнонаціонального культурного простору.

З цього приводу пропоную флешмоб: придумати хештег, що спонукав би до інтенсивнішого читання якісної літератури.

Признати чесно, не дуже люблю флешмоби, а якщо говорити про хештеги, то можна сказати #книжка_об’єднує чи #з_книжкою_в_подорож або #книжка_є_подорож. Обирайте! Бо справді, книга створює паралельний світ, в якому можна відпочити від реального. І це дуже важливо.

Джерело: 24 Канал
powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Більше новин
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук