"Брати Гадюкіни" - Ігор Мельничук та Павло Крахмальов – в інтерв’ю сайту "24" розповіли про те, чим зараз займається культовий рок-гурт, що дає музикантам привід вірити в Україну та пояснили, чому вони ті "Гади", які воюють на стороні світла, проти гадів на стороні зла.

Розкажіть, чи ви зараз займаєтесь?

І.М.: Тим, чим займались, тим і займаємось – якщо ви розумієте, про що ми говоримо. Мама за то сварить. А по музиці – будемо починати робити новий альбом. "Сміх і гріх" він буде мати назву. Там будуть пісні соціальні, будуть – асоціальні. Більшість – асоціальних.

Тобто нічого не змінюється, так?

І.М.: Та вже пізно щось міняти.

Асоціальні пісні будуть якими?

І.М.: То будуть пісні про наше життя. Тому що весь час співати про платяну вош немає змісту. Тому що ми живемо сьогодні і будуть речі, дотичні до нашого сьогоднішнього життя, його темних і світлих сторін. Мабуть, буде 15 пісень: 12 нових і три – буде сюрприз для наших слухачів. Один ремікс із голосом Сергія, який ми взяли з концерту, в електронно-джазовому стилі.

Чому "Сміх і гріх"?

І.М.: Бо з цього наше життя складається. Почали зі сміху, а закінчили – вже як вийде. Є ще такий анекдот, не зовсім християнський. Може знаєте? Коли батюшка затягується і каже "І смєх, і грєх"… Але я його Міші розказав вже після того, як він назву придумав.

Як пройшло фестивальне літо?

І.М.: Та нормально. Виступаємо багато. Фестивалів було більше п'яти точно. Завжди хедлайнери, просто ми вже в такому статусі, що не можемо серед білого дня виступати. Не тому, що соромно, просто молоді виступають вдень, а нам треба, коли вже сонце сідає.

Як вам молоді гурти? От ті, які виступають перед вами?

І.М.: Те, що ми чуємо – прекрасно! Я вже казав, що у нас Україна – як та грушка. Знаєте, якщо взяти дерево, то так вродило тих грушок, що знаєш, що з ними робити – і вино, і що завгодно. Багато талановитих, молодих, які навчились грати. Бо ми – рокові самоуки, а зараз видно, що люди школи мають. Душа ж в Україні завжди була прекрасна. Напевно, чим гірша економічна ситуація, тим краща музика.

Зараз багато на чию творчість в Україні впливають події на Донбасі. В новому альбомі буде щось, навіяне ними?

І.М.: У нас є пісня "Іде нині война", є ідеї ще робити пісні на воєнну тематику. Але ми принципово не вставляємо у новий альбом цю пісню. Тому що вона не є в тій площині, в якій є решта пісень. Просто набити болванку, аби там щось було, не хочеться.

Мабуть, ми наступного року зробимо міні-сингл, присвячений війні, тому що це – дуже серйозна справа. Гинуть люди, і вставляти до чи після такого серйозного треку більш веселу пісеньку – якось не варто.

Поділіться баченням зсередини: старі "Гадюкіни" і нові "Гадюкіни" – у чому різниця?

І.М.: Думаю, треба розуміти, скільки тобі років і не чіплятись за ті 18 років. Розумна людина з віком повинна ставати мудрішою. Я це порівнюю з водою. Є люди, які починали як озеро і хотілось би, щоб вони стали морем чи океаном. Але багато хто стає калюжами, зі своїми маленькими бажанням, щоб жабка скакала у його калюжі. Наші пісні так само повинні змінюватися із часом. Ми ніколи не наслідуємо себе, не спекулюємо на старих заслугах, а стараємось іти далі.

П.К.: Дехто нам закидає, що ми стали зовсім інакші, бо "то не старі "Гадюкіни". Не може бути старих "Гадюкіних". "Гадюкіни" – вони або є, або їх нема. Якщо вони є – значить вони розвиваються. Є сенс просто жити і говорити про те, що тебе зачіпає.

І.М.: Треба бути як куля і ставати не те щоби більшим, а більш якісним, лишаючи той самий об’єм, але покращуючи наповнення. Я до себе, наприклад, дуже принципово ставлюсь, вважаю, що я лінивий, менше прочитав, ніж хотів би, англійську знаю гірше, ніж треба би було. Сказати, що я – самий кльовий, "Гадюкіних" починав і все тут – мені здається, не є правильним.

З ваших спостережень, війна змінила ставлення українців до музики?

І.М.: Війна не дотична до музики. Вона змінили людей, а люди вже змінили музику. Війна взагалі сильно все змінила. І в кращу, і в гіршу сторону. Вона як лакмусовий папір, показує хто є хто.

П.К.: Коли ми виступаємо перед хлопцями там, на Сході, які тільки що повернулись з передової, відчуваємо, нащо взагалі щось робимо. Коли бачиш їхні очі, а їм конче треба послухати тебе – це головна оцінка того, що робиш і як живеш.

На вашій музиці виросло не одне покоління українців. Ваша аудиторія змінилась?

І.М.: Зараз помітив таку тенденцію, що нас пам'ятає наше покоління, яке менше ходить на ті самі фестивалі. На фестивалях молоді люди не всі знають "Гадюкіних", хоча музику чули всі. Іноді бачу, що для себе молоді заново відкривають "Гадюкіних" – і людям це подобається. Це приємно.

Вам для кого цікавіше виступати?

І.М.: Немає різниці. Ні вік, ні країна. Головне, щоб у зовсім маленьких дітей голова не боліла.

П.К.: Дуже приємно, коли за автографами стоїть черга людей, яким, припустимо, сімнадцять-вісімнадцять років. Цікаво, що молодь іде на концерт, переслуховує і переосмислює, що ми співаємо.

Якщо повертатись до порівняння з водою, "Гадюкіни" зараз на якому етапі – озера, моря, океану?

І.М.: Я би хотів думати, що ми з озера виросли в море. Головне, аби не в Аральське. До чого хочемо дорости? Знаєте, у Станіслава Лема була планета Соляріс, яка повністю була вкрита водою. От я би хотів, аби ми стали отакою планетою води. Мудрої вода. Вода – вона ж дуже мудра.

Виходячи з того, що ви бачите, вірите в майбутнє України?

П.К.: Якщо б ми не вірили, то ми б нічого не робили. Є такі банальні поняття як батьківщина, наша країна, в якій будуть рости наші діти. І якось не все одно, як все буде.

І.М.: Для мене яскравим моментом була остання революція. От зараз я відчуваю, що вилізла контрреволюція. Можливо, якоюсь мірою, ми маємо бути для того, аби протистояти цим речам, цим людям і цим проявам. Наша зброя – музика. Тому у своїх піснях "Гади" будуть випалювати гадів напалмом. Бо зло – це коли хороші люди нічого не роблять. Тому треба щось робити, і з собою – в тому числі. Не закликаю брати пляшки з коктейлями і кидати в когось. Можна прийти до того, що треба змінювати еволюцією. Тому вірю, що все буде добре.

Тобто, ви – ті Гади, які воюють на стороні світла, проти гадів на стороні зла?

П.К.: Та.

І.М.: Але ми – Гади з дуже великої букви.