Олексій Краснощоков – один з небагатьох в Україні експертів у сфері протезування. Починав із того, що допомагав бійцям, які потребували протезування. Потім – створив громадську організацію "Підмога.інфо", яка займалась всебічною підтримкою людей, які потребували протезування, та відстоювала їх інтереси перед державою. Був головою експертної групи з протезування при Громадській Раді Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відомими він став після того, як почав публічно говорити про корупційні схеми у галузі протезування та зробив серію публікацій про те, як чиновники наживаються на ветеранах, що перенесли ампутацію. Сам себе жартома довго називав "Ворогом Мінсоцполітики №1".

Нещодавно Краснощоков став державним експертом Директорату захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики. У першій частині інтерв’ю сайту "24" він розказав, як він опинився на цій посаді, як відбувається реформування найзакритішого міністерства України та як це реформування вплине на простих українців.

Державний експерт Директорату захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України Олексій Краснощоков

Як так вийшло, що людина, яка кілька років була грозою і найвідомішим критиком Міністерства соціальної політики, стала його співробітником?

Ну, потрібно не лише критикувати, а й пропонувати. Брати відповідальність на себе. Дивись, основна проблема Мінсоцу завжди полягала у тому, що це було закрите міністерство, і рішення, які ним розроблялись, приймались без урахування позиції людей з інвалідністю, якщо говорити по моїй темі, або інших зацікавлених осіб. Тобто, без урахування позиції кінцевих споживачів послуг, які надає Мінсоц. Я більше трьох років займався громадською діяльністю, але це був зовнішній вплив на міністерство. Відповідно, із обмеженою ефективністю спроб щось змінити, бо все перетворювалось на боротьбу.

З іншого боку, йти працювати до міністерства, на державну службу раніше було нераціонально: із заробітною платою у 5-7 тисяч ти просто не можеш прийти на роботу і не шукати інше джерело доходу. А це – потенційні корупційні ризики. Коли почали з’являтися нові структури – директорати – із конкурентною заробітною платою, я для себе визначився, що можу починати працювати над змінами як державний службовець.

А як же твердження, що система не може сама себе змінити зсередини?

Дійсно, не може. Особливо – якщо в ній залишати старих чиновників і періодично по одному їх заміняти. Має бути якесь критичне значення нових сил, коли змінюється персонал. Мінекономіки оновило у свій час до 90% управлінського персоналу і скоротило штат на 30%. Це дало певний результат – тепер Мінекономіки вважається драйвером реформ. Зараз уже не українцям розповідають, як урегулювати публічні закупівлі, а ми їздимо до інших країн передавати свій успішний досвід.

Тобто, у нас насправді все не так погано, як можна подумати, читаючи новини?

Так. У нас є і перемоги також. Що стосується директоратів – це структури, які не зовсім у системі. Вони працюють паралельно. Ми сидимо зараз у департаменті по захисту прав осіб з інвалідністю, тут люди роками працюють і зараз вони діють паралельно з нами. Разом з тим, у директорати заходять нові люди, нові чиновники, багато з яких ніколи не працювали у державних відомствах.

От зараз звучить складно. У структурі Мінсоцполітики є підрозділ, який працює не зовсім у структурі міністерства? Це як?

Залишаються старі департаменти, там залишаються працювати старі люди…

…А ви ніби їх підсиджуєте?

В принципі, так. У перспективі функції департаментів мають забрати з міністерств, а до директоратів набиратимуть нових співробітників.

Окей, тоді давай з самого початку. Що таке директорати і для чого вони потрібні?

Міністерства часто виконують не властиві їм функції. Наприклад, вони вручну можуть управляти держпідприємствами (ДП), вони відповідають на численні запити, роблять багато того, чого не мали би робити. Коли, наприклад, йдеться про управління ДП, ми всі розуміємо, що це – розпорядження бюджетними коштами, які з ДП вивести дуже просто, вони у нас майже всі збиткові, і все це – корупційні ризики.

Так от всі ці невластиві міністерствам функції планують передати на міські адміністрації, щоб громади самі себе регулювали, а директорати займатимуться саме визначенням довгострокової державної політики.

Зараз будь-яка реформа виглядає приблизно так: я написав закон або постанову, як і на кого вона вплине я не знаю, бо таку аналітику не робив в принципі, але основну ідею я туди вклав і з неї, нібито, має вийте щось хороше. Наприклад, я вирішую, що зараз зроблю спортивне протезування для учасників бойових дій. Яке навантаження на бюджет воно за собою потягне? Чи є у нас фахівці, які можуть це реалізувати? Кому і в якій кількості давати протези? Як це підтвердити? Про це все – ніхто не думає. Ми просто оце все вводимо, а коли посеред року закінчуються гроші, починаємо думати, з якої б ще бюджетної програми урізати потрібні кошти, аби виконати оцю соціальну гарантію.

Виходить, що директорати – це група аналітиків, які визначають загальний напрямок розвитку міністерства, враховуючи всі зовнішні фактори, які впливають на ту чи іншу сферу?

Так. Плюс, ми контактуємо з іншими директоратами та міністерствами. Тобто, ми намагаємось політику розробляти комплексно і не на одне якесь точкове рішення – ми розробляємо політику на роки.

Директорати стали набирати минулого року – почали з керівників. Зараз уже наповнюють спеціалістами. Відповідно, наш директорат набиратиметься до кінця року – зараз у ньому є п’ять людей, керує нами Алла Онупрієнко. Всього наберуть близько 15 осіб. Конкретно ми опікуємось захистом прав людей з інвалідністю: це і технічні засоби реабілітації, і освіта, і зайнятість, і фінансування громадських організацій людей з інвалідністю, і підприємств, створених цими організаціями. Зараз Фонд соцзахисту виділяє кошти на створення робочих місць. Тобто, ми займаємося всіма питаннями, що стосуються осіб з інвалідністю.

Державний експерт Директорату захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України Олексій Краснощоков

Якщо людина з інвалідністю хоче створити власне підприємство, вона може прийти до вас, показати бізнес-план і їй допоможуть із фінансуванням?

Так. Фонд фінансує покупку основних засобів. Тобто, на заробітну плату держава видати гроші тобі не може, а от на купівлю меблів, комп’ютерів та на створення робочого місця кошти виділять. Гроші на заробітну плату, на оренду – це можна брати у держави в якості позики.

Що ще ви можете?

Багато чого. Зараз, фактично, всі експерти, які позаходили у міністерство, прийшли або з громадських організацій, або з бізнесу.

Вони ще незіпсовані роботою у держструктурах?

Так. Є багато у нас розмов типу: є діжка з солоними огірками, якщо в неї кинути свіжий огірок, чи не стане він так само солоним? Але я бачу, що перспективи розвитку є. Зараз нові державні службовці, фактично, навчаються. Є багато крутих навчальних програм для нових державних експертів, щоб вони мали знання.

У перспективі ми у директоратах займатимемося плануванням політики. Міністр – політична посада. Людина на цій посаді, фактично, перебуває кілька років. Для того, щоб була сформована хоча би середньострокова політика, хоча б на п’ять років, щоб вона була сформована комплексно і дала якийсь результат для людей, потрібно більше часу і зусиль. Для цього і створені директорати, впроваджені держсекретарі, які перебувають на посадах постійно. Відповідно, ми плануємо як і в якому напрямку рухатиметься міністерство і яку політику воно впроваджуватиме.

Суто з практичної точки зори, що зміниться для людей з інвалідністю із цією зміною роботи міністерства?

Дивись, з того, що змінюється вже зараз. Директорати не займаються наданням відповідей на сотні листів, які нам надходять. Це функція департаментів. Тобто, у нас – більше часу спілкуватись з людьми. Плюс – ми використовуємо сучасні засоби комунікації, як Facebook та електронна пошта. Більше немає необхідності писати мені листа, який я маю розглянути протягом календарного місяця, аби потім надати відповідь, що це не моя сфера відповідальності. Більшість питань, все ж таки, зараз вирішуються швидше.

Також у нас з’являються нові люди, які займаються створенням політики. Для кожної окремої людини це означатиме, що всі процедури із виділення пільг, із забезпечення засобами реабілітації і так далі, працюватимуть нормально. Людина отримуватиме всі пільги і матиме можливості брати участь у тих самих реформах. І це те, що я говорив спочатку: у нас вища відкритість, прозорість, підзвітність. Тому для конкретного бенефіціара, тобто людини, яка отримує пільгу, змінюється багато чого.

В директорати кандидатів оцінюють не лише за досвідом чи за освітою. Також оцінюють професійні компетенції і особисті якості. Треба пройти п’ять етапів співбесіди. Вже на останньому етапі, коли з тобою говорять як із потенційним співробітником, в тебе запитують, а що, власне, ти хочеш зробити? Якщо не маєш ідей стосовно реформ, якщо не можеш відповісти, що хочеш змінити – тобі нема що робити у директораті.

Ти на це питання як відповів?

Я для себе окреслив напрямки: розвиток забезпечення засобами реабілітації. У нас уже три роки поспіль вилазить одна і та сама проблема. Ми в кінці року починаємо прописувати якісь реформи на наступний рік, а потім у нас галузь простоює до травня. Так бути не має. Якщо плануємо змінювати політику, то треба робити це уже на наступний рік. Сподіваюсь, що для осіб з інвалідністю система почне вже працювати із січня 2019 року. Хочу, щоб вона запускалась одразу.

Уже не буде такого, що бійці з ампутаціями у госпіталях по пів року мусять чекати початку протезування, просто тому, що протезисти не мають грошей на роботу?

Так. Ну і ті ситуації, коли підприємство бере бійців на протезування за рахунок позики в банку, а потім починаються борги і купа проблем. Я би хотів зробити процес протезування безперервним, щоби люди мали змогу отримати належні їм засоби реабілітації із січня.

Друге, що хотілось би зробити у рамках Мінсоцу, стосується фінансування громадських організацій осіб з інвалідністю з бюджету та фінансування підприємств, заснованих особами з інвалідністю. Зараз вони фінансуються, але хто про це знає і де це можна подивитись? Зараз все це відбувається в режимі закритого клубу, куди останні років 20 приходять одні і ті ж самі учасники і ділять гроші між собою.

Люди з інвалідністю, які шукають інвестора на відкриття власної справи, зараз можуть звернутись до Мінсоцу і сказати: "Ми робимо класну штуку, допоможіть нам"?

Не безпосередньо до Мінсоцу. Конкретно виділенням коштів займається Фонд соціального захисту людей з інвалідністю. Я хочу, щоб з 2019 року на сайті завчасно розміщувалась інформація, що починається збір конкурсних проектів для фінансування державою. Щоби все це було прописано із чіткими пріоритетами. Наприклад, цього року ми вітаємо підприємства, які виробляють екологічне паливо. Всі інші – ми теж розглянемо, але оцим підприємствам надаватиметься перевага. Людина розписує свою конкурсну пропозицію, надсилає її на електронну пошту. Всі конкурсні пропозиції публікуються на сайті. Розгляд відбувається за участі конкурсної комісії та ЗМІ. Результати конкурсу також публікуються в мережі. Потім, щоб не було зловживань, переможці мають пройти аудит, як програмний, так і фінансовий, і показати, куди вона витратили кошти.

Зараз буде багато галасу, тому що ті люди, які отримували кошти з Фонду без проблем, будуть дещо розчаровані. Буде щось типу того, що було із конкурсами по ветеранським організаціям.

А що було із конкурсами по ветеранах?

Деякі старі ветеранські організації роками постійно отримували матеріальну допомогу від держави. Тут прийшли нові ветерани, які заснували свої організації і почали цікавитись: "Панове, а чому ми не отримуємо коштів? Чому ми з бюджету виділяємо по півмільйона на організацію, яка офіційно займається лише тим, що покладає квіти до пам’ятника Леніну?". Почалось протистояння, були бійки. Прогнозую, що із фінансуванням організацій людей з інвалідністю ситуація складеться дуже подібна.

Коли система може запрацювати нормально?

Якщо говорити глобально, коли запрацює весь державний апарат, то на це потрібно ще мінімум років із 10. Має зайти декілька хвиль нових людей і має очиститись виконавча влада. Наприклад, я знаю, як можна працювати по-старому, я знаю, як працюють корупційні схеми, знаю, хто, на чому і що заробляв. Є високий ризик, що я частково зіпсований цим, я зайшов у міністерство і, теоретично, я знаю, як можна реалізовувати певні домовленості.

Потрібно, щоб на моє місце зайшла ще одна людина, яка буде знати про те, що колись робили інші, хоча сама такого ніколи не зустрічала. І так потрібно дві-три ітерації держслужбовців, аж поки на зайдуть на роботу у відомства професіонали, які просто не розумітимуть, як колись заробляли їхні попередники.

Це довго і не популярно. Але це – інституціональна зміна, яку неможливо буде відкотити назад. Нам потрібно забезпечити доступ людей до влади. Це і є інклюзивність.

Продовження інтерв’ю з Краснощоковим читайте на сайті "24" незабаром

Всі фото: Facebook