"Від "Правого сектора" треба тікати туди, де нас не шукатимуть, – у Західну Україну" – розповідають напівжартуючи деякі доннечани. Спочатку всі були раді приймати біженців. Взаємодопомога приносила задоволення. Та згодом біженці почали вживати фразу "ви нам далжни".
Спочатку вони щасливі, що вижили, що їх не розстріляли, що вони не загинули під уламками будинків, але коли це щастя проходить, вони розуміють, що втратили рідну землю, свої домівки, свій комфорт. Як ви думаєте яка реакція в цих людей? Внутрішня агресія, злісь і може навіть ненависть чи до тих, хто це зробив, чи до тих, хто не забезпечив щоб так не було. І тому ці люди зазвичай багато вимагають – повернути обставини, які втратили, і це є нереально. Тому ми чуємо, "ви должни", "они должни", – пояснює психотерапевт Олег Березюк.
А от в гостинної сторони почалась зворотня реакція – ми вам нічого не зобов'язані. Донбас привіз свою культуру поведінки, яка в їхньому середовищі звичайна, а от для мешканців західної України є чужою. Тому і почалось....
Чи справді вони вічно всім незадоволені, а може це новонароджений стереотип?
Вимоги біженців різні. Все залежить від людей
В селі на Гуцульщіні живуть біженці зі Слов'янська. Тетяна зі своїм чоловіком знайшли захист від війни у віддаленому селі у бабусі. Тут велике господарство, за яким постійно треба доглядати. А до благ цивілізації, пошти та інтернету, треба йти пішки 15 кілометрів. Але родина не скаржиться. Кажуть, самі давно мріяли про господарство.
А в центрі Львова живе сім'я, на яку написали скаргу у Мінсоцполітики "гості" з Криму. Біженці з півострова, яких прихистили у великому особняку в центрі міста, лишились цим незадоволені. Що не сподобалось переселенцям у комфортному будинку, лишилось таємницею – вони вимкнули телефон. Господиня припускає, що кримчани на неї за щось образились.
Висновок – все залежить від людей, однак психологи запевняють – по справжньому адаптуватись до іншого середовища біженцю фактично неможливо. Навіть якщо він мириться зі всіма умовами – відчуває внутрішній дискомфорт.
Всі біженці які приїхали голосували за ДНР і ЛНР?
З опитаних журналістами біженців лише один студент зі Слов'янська зізнався, що ходив на "референдум", влаштований терористами.
Ми не хотіли бути під владою проукраїнських, пробандерівських сил. Цих трьох лідерів Майдану. ДНР і ЛНР не хотіли, щоб у владі були люди, які пропагандують Бандеру, – стоячи у центрі Львова каже студент.
Отже більшість східняків, які приїхали на захід – були проукраїнськими. Вони вже бували у Львові і Франківську. Тому не вірили у бандерівців, відповідно на гасла сепаратистів не купились. Та є й такі, які голосували за ДНР, і, хоч приїхали на захід, бо тут спокійно, все одно очікують якогось підступу.
Біженці і українська мова
А чи розуміють проукраїнські біженці українську мову і чи хочуть нею спілкуватись?
Більшість з переселенців розуміють мову, і намагаються іноді спілкуватись. Але деякі переживають, що не можуть гарно розмовляти.
"Не каверкать язик" – ось головна причина, тих хто не переходить на українську. Солов'їна дається важко, адже російською почали говорити ще з молоком матерів.
Я тут розмовляю українською мовою, а зараз висловлювати свої думки українською мовою важко, я не хочу розмовляти на ламаній мові, – пояснює одна з біженок.
Схоже, Україна залишатиметься двомовною, майже всі біженці чують українську хіба по телевізору або на екскурсіях. Тому просто не мають потреби вчити українську.
Чому чоловіки зі Сходу не захищають свої землі?
Чому у добровольчі батальйони "Донбас" чи "Айдар" не йдуть ті чоловіки з Донбасу, які стали біженцями на заході країни?
В мене немає військового досвіду. Але коли буде необхідність, я піду. Зараз для мене головне – захистити родину, – каже 30-річний Павло з Донецька.
Ти маєш вбивати свого сусіда, з яким поруч жив змалечку, товаришував. А тепер він за бойовиків, тому що його так налаштували, і ви маєте один в одного стріляти, – каже інший біженець з Донбасу.
Це єдине чітке поясення біженця–чоловіка серед тих, що лунали. Більшість звинувачує державу, яка їх не призвала, та всі військкомати на Донбасі не працюють – тобто по місцю проживання чоловіків призвати неможливо. Біженців у військкомат мала б реєструвати соціальна служба, або вони самі мали записуватись, та таких поки що немає.
Через те, що ніхто не просився, в деяких містах Львівщини навіть на міському рівні заборонили приймати біженців–чоловіків.
Чи повернуться біженці додому?
А чи збираються біженці повертатись додому. Так. Залишатись у чужих містах планують хіба ті, в яких розвалились домівки, вони залишились без роботи і даху над головою.
А от чи асимілюються переселенці ? Варто згадати історію, яка повторюється. Згадайте операцію Вісла – примусове переселення українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини. Їх виселяли на території сучасної України. І україномовні лемки опинились на Херсонщині, Миколаївщині і Донбасі. Асимілюватись їм було важко, а от їхні внуки і діти уже й забули про своє походження. Загалом виселили 482 тисячі осіб.