Всі оті хлопці й дівчата – всі, хто піднімалися, зривалися з домівок добровольцями, йшли у тербати, у добровольці, голі та босі, у смішних домашніх капцях та у різноманітній формі, усі призовники, які тоді ще й гадки не мали, з якого боку автомат стріляє, і усі нечисленні кадровики, які у найскрутніший час не продали свою честь, не перекинулися на бік ворога, не склали зброї та витримали – всі, хто пройшов страшне горнило й став бійцем, ще не ставши солдатом, а потім став солдатом назавжди, навіть демобілізувавшись.
Читайте також: Від Запорізької Січі до АТО: роль жінки-воїна в українському війську
Всі командири, які вивчилися військовій справі, втрачаючи побратимів та здаючи раз по разу криваві екзамени найкращому, але найстрашнішому вчителю - підступному, добре озброєному та ницому ворогу.
Всі генерали, які раптом зрозуміли, що їхні погони – це не "ярлик" на маєток та безбідне життя, а страшний тягар та щоденна відповідальність.
Всі загиблі – кожен поіменно, всі поранені - кожен пожиттєво, всі, хто потрапили в полон і всі, кого вже визволили.
Героям слава. Вам слава.