П'ять років тому, 21 листопада 2013 року, уряд під керівництвом Миколи Азарова вирішив призупинити процес підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Точніше, вирішив він це ще за тиждень до цього. Під час Вільнюського саміту "Східного партнерства", де Угода про Асоціацію мала бути підписана, це було озвучене.

Тодішній президент Віктор Янукович запевняв, що євроінтеграція для України дуже дорого коштуватиме, одночасно поступово з-під килима продаючи все, що мала наша держава, Росії. Продаючи виключно заради особистого збагачення, ігноруючи будь-які державні інтереси. І ніщо не заважало йому розпродати все до кінця, остаточно зруйнувавши нашу державність, прикриваючи красивими лозунгами державні борги та вщент розкрадений золотовалютний резерв.

Читайте також: П'ята річниця Революції Гідності: чи змінилося щось

Можна довго та емоційно розказувати, як добре та стабільно жилось за часів Януковича, коли "долар був по вісім", а у країні панувала "донецька стабільність". Але. Ця стабільність коштувала нам третини золотовалютних резервів. Тобто третина всіх тих грошей, які ми з вами віддали державі, були витрачені не на забезпечення наших з вами потреб, а осіли у кишенях Януковича та його оточення. Просто тому, що вони вирішили, що мають право їх забрати. Враховуючи, що тоді податків нас змушували платити більше і більше – зупиняти свій грабунок вони не збирались.

Але тоді в українців спрацював інстинкт самозбереження. Можливо – через відчуття абсолютної гнітючої безвиході. В Україні почався Євромайдан.

П’ять років тому листопадовий вечір для сотень людей почався з того, що вони вийшли на Майдан Незалежності з мирним протестом проти раптового скасування колишньою владою наміру підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Тоді люди хотіли асоціації з ЄС, бо вона символізувала шанс щось змінити у власному житті на краще. Шанс жити, як в Європі, як цивілізовані люди, я не "як зараз".

Потім – реальність розширила список вимог. Можна довго довго та емоційно розказувати, чи був Євромайдан марним, чи досягла країна покращення і чи змінилось щось сьогодні. Але свій шанс щось змінити ми точно отримали.

Економічні показники говорять, що країну тоді було врятовано. Буквально. Найточніше це пояснив заступник голови Стратегічної групи радників з підтримки реформ Павло Кухта:

За шанс щось змінити українці продовжують платити велику ціну. Через втому та розчарування ця ціна здається ще більшою. Через втому та розчарування все, що відбувалось останні п’ять років, видається абсолютно марним. Відчуття абсолютної гнітючої безвиході, яке стало рушійною силою для сотень українців п’ять років тому, знову повертається. Але ми все ще маємо можливість контролювати власне життя та змінювати його за власним бажанням. Так що не поспішайте засмучуватись від втоми – абсолютна безвихідь ще не настала.

Просто про ціну, яку ми заплатили за отриманий шанс на зміни потрібно пам’ятати постійно. Особливо – під час виборів, коли нам пропонуватимуть повірити у легке та світле майбутнє, харизматичних рятувальників від політики, долар по вісім та безкоштовний газ. Революція гідності розпочалась п’ять років тому і вона все ще триває. Тому що шанс на зміни досі не реалізований.