Діти України перебувають у постійній небезпеці через війну. Росія вбила сотні дітей, ще більша кількість зазнала поранень, військових травм. Українські лікарі після 24 лютого 2022 року набули неабиякого досвіду – вони лікують дітей і від звичних нам, але від того не менш страшних хвороб, і від травм, завданих війною.
Однією із таких лікарень, яка допомагає українським дітям, є лікарня Святого Миколая, яка входить в Перше медичне територіальне медоб'єднання Львова. Тут фахівці із різних галузей медицини лікують, проводять обстеження, роблять надскладні операції та займаються реабілітацією після них.
Журналісти 24 Каналу відвідали лікарню та поговорили із в.о. завідувача відділення фізичної терапії Сергієм Худою про те, як змінилась робота після початку повномасштабного вторгнення, складності комунікації із батьками та про те, чому дітям важливо не тільки отримати допомогу, а й пройти реабілітацію.
Читайте також Любов у допомозі й казках: пам'яті Олександра Баранова – лікаря, якого росіяни вбили в Нікополі
Свято попри все: як до діток у лікарні завітав святий Миколай
Лікарня Святого Миколая розташована у Львові та вражає своїми розмірами. До головного входу, який зараз ремонтують, веде довга та звивиста доріжка. 6 грудня підійматися по ній доводиться під звуки сирени через загрозу балістики для всієї країни.
Та сьогодні особливе для усіх дітей в країні свято – день Святого Миколая. Фактично, це день, коли розпочинаються новорічні свята – улюблений період і дорослих, і дітей. Навіть у лікарні діти все ще залишаються дітьми та отримують подарунки.
У лікарняних стінах також свято / Фото 24 Каналу
Напевне, вони потребують цього свята та відчуття дива чи не більше за інших. Вікторія, комунікаційниця лікарні, розповідає, що святий Миколай не залишає маленьких пацієнтів лікарні без уваги. Власне, ми йдемо на пошук його помічників – янголів, які прибули спеціально для того, аби вручити дітям подарунки.
У лікарні Святого Миколая вітають дітей / Фото 24 Каналу
Тут можна побачити, що, попри повномасштабну війну, попри складні діагнози та непросту ситуацію у країні, свято залишається святом. Янголи зі Святим Миколаєм ходять по палатах дітей у різних відділеннях та віддають подарунки. Водночас просять за це розповісти віршик – усе так, як і має бути.
Діти радо зустрічають Святого Миколая в лікарні / Фото 24 Каналу
Вони віддають важкі пакунки із цукерками дітям та не поспішаючи рухаються далі. Святий Миколай не затримується у палах надовго, проте й увагою не обділяє нікого.
У лікарні створюють різдвяну атмосферу / Фото 24 Каналу
У чому особливість роботи з дітьми і як їх мотивують при реабілітації
Зверніть увагу! Назва спеціалізації "реабілітолог" не є коректною з точки зору медицини, хоч це поняття і використовують у спілкуванні. Коректна назва – фізичний терапевт.
Що важливо, у лікарні займаються тільки дітьми: від народження до 18 років.
У нас є напевне все, що тільки існує у світі: і кардіохірургія, і нейрохірургія, і ортопеди травматичні, і, наприклад, реанімація новонароджених, у нас є пологовий, патологія, трансплантація, а ще реанімація дітей старшого віку. У нас є все що завгодно,
– натхненно розповідає Сергій Худа.
Водночас він швидко зосереджує увагу на своїй спеціалізації: пояснює, як працює відділення фізичної терапії. За його словами, тут працюють із дітьми у трьох періодах: гострому, підгострому і довготривалому або амбулаторному. В.о. завідувача відділення також швидко пояснює, що передбачає кожен із них.
Вхід до відділення реабілітації / Фото Роман Балук
Гострим періодом називають час, коли дитина перебуває в нейрохірургії, в реанімації або в іншому відділенні. Водночас вже під час цього періоду починається робота фізичних терапевтів. Фахівці сформували велику мультидисциплінарну команду, яка охоплює лікаря фізично-реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, терапевта мови та мовлення, психолога, психіатра, асистентів фізичного та ерготерапевта та медсестер.
Ми починаємо відновлення одразу і швидко, наскільки це можливо. Деколи на першу добу, деколи на другу,
– розповів Сергій.
Лікарня у Львові працює настільки успішно, що на сьогодні до них приїжджають з усієї України. Іноді сюди їдуть цілеспрямовано за кваліфікованою допомогою, а іноді потрапляють евакуаційними потягами. Дітям, які зазнали поранень внаслідок війни, допомагають у межах проєкту Unbroken Kids, який розпочав роботу у 2022 році. За словами лікаря, є дві категорії дітей, які потрапляють до лікарні Святого Миколая із воєнними травмами. Сергій пояснює, що мовиться про прямі та непрямі травми. До прямих поранень відносять все, що стосується кульових ран. Можуть також бути контузійні явища, крововиливи внаслідок них або розрив внутрішніх органів.
До непрямих травм лікар зараховує травми, отримані, наприклад, внаслідок того, що росіяни обстрілюють електростанції, зникає електрика, батьки мають у чайниках чи якось інакше підігріти воду, щоб покупати дітей, і тоді ті можуть зазнати опіків.
Одне із відділень лікарні / Фото 24 Каналу
Реабілітацію дітей стараються проводити у форматі гри. Це основна та принципова відмінність між дорослим та дитячим відновленням. Для дітей не працює звична для дорослих мотивація, проте діти люблять хороші іграшки.
"Якщо в нас стоїть силовий тренажер, то він коштує мільйон, хоча звичайний такий же самий може коштувати 300 тисяч гривень, наприклад. Чому? А тому, що в нього є заведений ігровий софт", – розповів Сергій.
Це передбачає, що коли дитина тягне, наприклад, якусь вагу або ще щось, то вона бачить на екрані, як грає у Flappy Birds. Це лише один приклад, але саме так працює дитяча фізична терапія. Сергій розповів, що серед його пацієнтів був хлопчик із Житомира із аневризмою, якого було складно змотивувати. Проте коли йому показали, що у лікарні є Nintendo Box, він відпрацьовував до кінця.
Відділення реабілітації / Фото Романа Балука
"Пацієнт – не лише дитина, а і її батьки": як лікарі працюють з травмами, отриманими внаслідок війни
Існують певні особливості роботи із дітьми, які зазнали травм внаслідок війни. За словами Сергія, найбільше це відображається у психологічній реабілітації. Водночас мовиться не тільки про дітей, а й про їхніх батьків.
Я завжди кажу, що в педіатрії, якщо в нас є пацієнт, то він у нас не один, їх троє,
– наголошує Сергій.
У лікарні Святого Миколая психологічну допомогу можуть отримувати не тільки діти, а і їхні батьки, адже бувають різні випадки. Іноді це важко прийняти або треба поговорити. Для цього також залучають фахівців, щоб все згладити.
Будь-яка травма – це стрес не тільки для дитини, а абсолютно для всього її оточення,
– пояснив в.о. завідувача відділення.
Водночас він також розповів, у чому полягає основна складність роботи із дітьми, які зазнали травми внаслідок війни. Сергій каже, що дуже умовно такі поранення також можна розділити на "буденні" травми, які хоч і все ще є дуже страшними, проте за майже три роки повномасштабної війни вже стали звичними, та на такі, для яких немає певних протоколів та алгоритмів дій.
Під час роботи із "буденними" травмами є розуміння порядку заходів та вже є певний напрацьований досвід, а коли це незвична травма, то вона вимагає певних швидких рішень вже від лікарів на місці.
Це може бути фрагмент 6 сантиметрів, який застряг в легені, який перерізав нерви, і, крім того, може бути черепно-мозкова травма. Може бути поєднана, наприклад, проблема з печінкою, кишківником, з м'язами, з ребрами, з диханням, і, крім того, парез руки. Такі комбінації є настільки різними зараз, що щоб їх вести, нам потрібен був досвід,
– ділиться лікар.
За його словами, у таких випадках дуже важливо правильно прийняти рішення, що потрібно робити першим, придумати покроковий алгоритм, щоб пацієнт отримав комплексну допомогу.
Сергій також розповів, що 2022 рік був найбільш інтенсивним, коли у лікарні мали пацієнтів із військовими травмами. У 2023 році було на половину менше таких травм, а у 2024 році з гострими травмами після обстрілу було всього декілька дітей. Лікар також зазначає, що складно розуміти масштаби цього, адже ці майже 3 роки повномасштабного вторгнення сприймаються як "один дуже довгий рік".
"Не знаю, як дитина взагалі вижила": історії, що розбивають серце
На початку 2022 року саме Сергій працював із найскладнішими випадками, тому приблизно 90% пацієнтів, які були тоді, були саме його пацієнтами. За словами медика, робочий день починався зранку, закінчувався увечері, не було ні вихідних, ні свят, ні чітких часових рамок робочого дня.
У мене могло бути в день 12 – 14 дітей. І було так, що я приходив, є дитина, на наступний день я приходжу, вона поїхала, а до нас натомість привезли ще двох,
– пригадав він.
Проблема початку великої війни також полягає в тому, що на питання, скільки тоді було дітей, неможливо відповісти. За словами лікаря, тоді було дуже багато інформації, дуже багато стресу. Він пригадує, що часто бували випадки, коли дивишся на дитину і думаєш: "Як так можна?"
Він пригадав одну зі своїх пацієнток – Софійку. У неї уламок пройшов через лоб і до потилиці. Тобто він прорізав всю структуру мозку.
Я не знаю, як так можна... Ну, як вона взагалі вижила. І таких історій багато. І вони настільки тебе вибивають...
– поділився Сергій.
У практиці Сергія дійсно дуже багато складних випадків та, на жаль, сумних історій. Одна з таких – про дівчинку Вероніку, яка єдина вижила в укритті після того, як росіяни накрили прицільним вогнем із танка сховище 9-поверхівки у Вугледарі, де проживала родина дівчинки.
Батько дитини, бабуся, дядько із дружиною загинули. Вижила тільки Вероніка. Сусіди припустили, що дорослі останньої миті накрили її собою. Саме вони й знайшли понівечену дівчинку під завалами. Уламок снаряда потрапив в голову, на лівій руці відірвало великий палець, праву – частково паралізувало.
У лікарні Святого Миколая дівчинці зробили операцію. Команда офтальмологів успішно усунула дефект повіки та сітківки ока, аби зберегти його функцію. Згодом на дівчинку чекало іще одне втручання: уламок снаряда тривалий час перебував у неї в голові та видалити його поки неможливо. Лікарі чекали, доки загоїться рана.
Вероніка вчилась ходити заново та частково втратила пам'ять. А ще Вероніку у Львові знайшов її дядько і за першої ж можливості приїздив до неї з Києва.
Також в.о завідувача відділення фізичної терапії працював із 16-річним Микитою з Бахмута. Хлопець вийшов з дому набрати води, коли розпочався артобстріл. 3-сантиметровий уламок застряг у грудній порожнині хлопця – всього за кілька міліметрів від аорти. Він зазнав важкого мінно-вибухового поранення з численними переломами рук і ніг, а також пошкодження лівої легені.
Сергій разом із Микитою / Фото, надане 24 Каналу
Каретою швидкої Микиту терміново доправили до Дніпра. Місцевим медикам вдалося стабілізувати стан хлопця. Далі евакуаційним потягом його доправили до Львова.
Також Сергій допомагав 11-річному Артему з Харкова. Хлопчику довелося не лише хапатися за життя, а і заново вчитися ходити та рухати руками. У Харкові протягом трьох діб Артем перебував у комі. Через тиждень його евакуювали до Львова у дитячу лікарню Святого Миколая.
Сергій разом із пацієнтом / Фото надане 24 Каналу
Як фізичні терапевти працюють з дітьми, у чому складність і до чого тут жалість батьків
В.о. завідувача відділення розповідає також і про труднощі своєї роботи. За його словами, з дітьми проблем немає, але вони часто виникають у комунікації з батьками. Основною причиною непорозумінь стає бажання батьків відгородити дітей від якихось емоцій і шкодування їх.
Наприклад, у мене є зараз хлопчик, йому прооперували пухлину головного мозку, але у нього також параліч руки, парез. У нього надзвичайно хороші перспективи, щоб рука почала працювати. Він за чотири дні з положення лежачи вже ходить самостійно. Водночас він не користується рукою,
– розповідає лікар.
У таких випадках використовують терапію з індукованим обмеженням, тобто здорову кінцівку обмежують, щоб більше включити травмовану. Сергій пояснює, що з ним хлопчик комунікує класно, але коли лікар виходить, то починається плач, скандал, тому що маму можна "продавити". За його словами, тут і починаються складнощі, адже потрібно зійтись посередині. Так, щоб і дитина могла це зробити, і лікарі могли зробити свою роботу.
Водночас лікар також розповідає і про іншу особливість своєї роботи, емоційну. За його словами, часто фізичні терапевти працюють із дітьми не тільки за своїм спрямуванням, а також і як психологи, тому виникає своєрідна дружба.
Сергій погоджується, що ті почуття, які виникають під час роботи із дітьми, можна назвати співчуттям. За його словами, мовиться не тільки про дітей із військовими травмами. Є також травми, на жаль, які стаються через необережність. Наприклад, дуже популярна травма пірнальника.
Це коли дитина стрибає головою вниз у воду. Злам хребта, і ми маємо параліч. Відновлення не завжди можливе. І деякі діти залишаються, звісно, на кріслі колісному,
– пояснив лікар.
Також непросто буває через розуміння, що кожна дитина проходить через певні труднощі, а фізичний терапевт бачить її кожен день, спілкується з нею. Він розповів, що лікар такої спеціалізації, коли приходить до пацієнта, може бути з ним годину або й більше.
Ми знаємо дуже багато речей, які відбуваються в них у сім'ї, вони діляться тим, що відбувається в школі. І це так само емоційно трохи важко,
– зізнався Сергій.
Він також зазначив, що іноді діти відкриваються саме фізичним терапевтам та розповідають те, чого не розповідають нікому. Власне, одне із завдань цих спеціалістів – створити комфортний простір для дитини, де вона не буде боятись щось розповісти, а потім з цим можуть працювати відповідні фахівці.
"Ніхто не застрахований від війни": як українські лікарі діляться досвідом з іноземними
Фахівці із команди лікарів медичного закладу проходять певні стажування за кордоном, обмінюються досвідом зі своїми закордонними колегами. Сергій також нещодавно проходив стажування у Сполучених Штатах Америки, де навчався методиці тренування високоінтенсивної ходьби. Особливість такого підходу в тому, що він дозволяє відновити пацієнтів, які в середньому відновлюються за 4 тижні, за 1,5 тижня.
Крім цього, він також був на стажуваннях в Італії, Британії та Німеччині, зокрема, в місті Бохум. Там навчався тому, як працювати з пацієнтами з опіками.
І завдяки, наприклад, тому стажуванню, мені вдалося написати національний протокол по реабілітації. І зараз він успішно використовується,
– розповів лікар.
Водночас українські лікарі – чи не єдині лікарі у світі, які мають досвід лікування дітей в умовах повномасштабної війни та травм, отриманих внаслідок бойових дій. Тому є запит від колег з-за кордону щодо обміну і цим досвідом. Сергій називає це "грою в нормальних людей".
Ми також їм це все показуємо. Чому? Тому що від війни, як зрозуміло, ніхто не застрахований. Ми взагалі не розуміємо, що буде відбуватись. І куди той фронт перенесеться. Тому всім треба готуватись,
– наголошує він.
Війна та діти – це два поняття, які ніколи не мали б перетнутись. Так само як і діти та важкі хвороби. Діти повинні залишатись дітьми та проживати своє дитинство без турбот або хоча б час від часу забуваючи про них. Підхід лікарів та персоналу у лікарні, названій іменем святого, показує, що немає нічого неможливого, допоки існують люди, які методично та вправно виконують свою роботу та посеред війни дають дітям можливість вірити у диво.