Чи є в України план на завтра?

Ще більш загрозливою ця ситуація видається тому, що ми не маємо чіткого плану подолання тої всеосяжної кризи, якою просякнуті усі фібри нашого суспільного життя.

Читайте також: Канів як "український Давос": як зробити з українського міста туристичну мекку

Системні проблеми не можна вирішити тактичними засобами або кадровими рішеннями, на які заведено покладати месіанські сподівання, а потім клясти за те, що вони ці сподівання не виправдовують.

Перший рік роботи Фонду гуманітарного розвитку України та громадянської платформи #SOSмайбутнє, зібрані нами звернення та свідчення українців з усіх регіонів дали нам можливість сформулювати п’ять основних ознак того, що ми віддаляємося від постійно оновлюваних стандартів цивілізованого життя. І натомість скочуємося в архаїку та соціальну ригідність. У таку собі закриту клітку, в якій просто проїдаємо залишки, що залишили нам минулі покоління – замість того, аби генерувати нові сенси та робити нові справи заради сьогодення та майбуття.

Економічна проблема: незахищеність та недовіра інвесторів

Офіційно зафіксовані темпи зростання української економіки – 2,5% минулого року – є настільки скромними, що не дозволяють висловлювати навіть обережний оптимізм. Вони свідчать, що повернення економіки держави до показників 2013-го року (котрі самі по собі не були аж такими вражаючими) залишається питанням майбутнього.

І проблема ця має структурний характер: за оцінками експертів Vox Ukraine, однією з найбільших перепон зростанню економіки залишається скептицизм міжнародних інвесторів, чиї майнові права залишаються незахищеними через корупцію.

Ми бачимо це, наприклад, по тому, як неохоче вкладають гроші міжнародні транспорті чи готельні корпорації в розвиток української туристичної інфраструктури. У світі туризм є однією з найбільших галузей економіки нового часу, що стрімко розвивається і стає фундаментом фінансового добробуту цілих держав. Україна ж – яка має фантастичні географічні та кліматичні дані і є прикладом унікального культурного розмаїття – залишається осторонь цих процесів через банальну неспроможність приймати велику кількість гостей і організувати їхнє безпечне та комфортне пересування країною.

І тому основним іноземним інвестором в Україну вже багато років є Кіпр – а власне, зареєстровані на острові компанії наших рідних олігархів, які таким чином провертають свої оборудки. Мутні води українських реалій для олігархів є природньою середою, в якій вони шляхом корупційних зав’язків та контролю над державними чиновниками виборюють безпеку своїх ресурсів. Іноземні компанії – тим більше, з огляду на все більш жорстке законодавство тих же США та Великобританії щодо міжнародної корупції – в цих іграх брати участь не бажають.

Читайте також: #SOSмайбутнє: два місяці, що змінили Україну

Криза громад

Системні політичні конфлікти та стрімке зменшення населення. Децентралізація управління державою, звичайно, є прогресивним кроком. Але ж інституційна жага до влада поки видається сильнішою за здоровий глузд. Ця жага забезпечує життя таких химерних схем, як, наприклад, призначення голів районних адміністрацій президентськими указами. Подібні суперечності існують на багатьох рівнях – і тому політичні інтереси все ще залишаються більш значущими за інтереси громад, які мала забезпечити децентралізація.

Додаймо до цього ще один вельми небезпечний фактор. Самі громади стають все слабкішими через зменшення кількості власних громадян. Населення України віку високої соціальної активності зменшується через міграцію. А значить, боронити інтереси громад стає нема кому – люди похилого віку природньо більш схильні до консерватизму та патерналізму влади, аніж до якісних перетворень, за які до того ще й треба боротися.

Криза безпеки

Гуманітарний дефолт та зменшення цінності людського життя.

Виховання дітей у відповідності до гуманітарних, культурних цінностей давно перестало бути пріоритетом України. Але не маючи ціннісної складової життя, людина перестає бути людиною і перетворюється на організм. Доказом чого є, на жаль, вже традиційно шокуючі показники дитячої наркоманії та алкоголізму в Україні.

Від гуманітарного дефолту до епідемії насильства – лише крок, який ми робимо завдяки неконтрольованому обігу зброї.

Війна не йде лише на сході України. Для жителів столиці вже звичними стали щоденні вибухи гранат, постріли з гранатометів та вуличні розправи.

Власне, мешканці усіх українських міст вже привчилися жити з відчуттям того, що поруч завжди може чекати смертельна небезпека.

Присутність великої і неконтрольованої кількості зброї на руках призводить лише до неконтрольованого насильства, роблячи з людей приматів із гранатами.

Єдиним дієвим інструментом протидії цьому є державна гуманітарна політика, спрямована на розуміння цінності життя та свободи іншої людини. І таке розуміння, що надається засобами освіти та культури, попереджає збройне насильство – свідченням чого є приклади Фінляндії чи Швейцарії, де зброя присутня майже в кожному будинку. Якщо ж переповнена зброєю країна замість гуманітарної політики створює громадянам гуманітарний дефолт і нищить мистецькі школи та спортивні клуби для молоді, то наступним логічним етапом і є саме той вибух насильства, який ми вже спостерігаємо в Україні.

Культурна криза

Відсутність сучасної культури, затребуваної у глобальному контексті. Українська земля свого часу була батьківщиною світового мистецького авангарду – починаючи з головного художника ХХ століття Казимира Малевича. Але сьогодні ми не створюємо жодних культурних феноменів чи продуктів, які були б відомі та цікаві широкому загалу в інших країнах.

Читайте також: Україна – знову сіра зона Європи? Звернення до іноземних дипломатів

Нечисленних туристів до України кличе історія – чи то цивільна (за рецептом Львову), чи то темна та трагічна (уособленням чого є Чорнобиль).

Ми вже друге десятиліття поспіль, за часи трьох президентів, зводимо мрію про "український Лувр" – але "Мистецький Арсенал" так досі і не добудований. Отже, за три десятиліття незалежності в державі не був створений жоден сучасний заклад чи об’єкт, який працював би на глобальному рівні і став драйвером економіки регіону або країни, як той-таки музей Гуггенхайму в Більбао.

Технологічна криза

Країна не поспіває за світовим науковим прогресом, місцеві спеціалісти працюють на економіку інших держав. Найбільш розвинуті країни світи вже кілька десятиліть тому почали розгортати свої економіки до постіндустріальної парадигми – в якій найбільшу ринкову вартість мають технології та сервіси. Україна ж, яка мала тоді винятковий науковий потенціал, примудрилася вщент його втратити. Ми законсервували себе у парадигмі видобування сировини, базару та гастроному, що годують майже всю країну.

Вітчизняний IT-сектор, про успіхи якого ми так часто чуємо, насправді майже не має відношення до української економіки. Серед сотні найбільших платників податків за статистикою ДФС немає жодної IT-компанії. Це означає, що вітчизняні програмісти, навіть працюючи в себе на батьківщині, є суб’єктами економік інших держав, а їхні фінансові успіхи не стають фундаментом розвитку України.

Читайте також: Україна збережеться за умови стовідсоткового панування української мови, – Мухарський

Як вирішити ці проблеми?

Всі ці проблеми є надто серйозними, аби вважати, ніби вони можуть дивним чином самі по собі розтанути у повітрі. Жодного сумніву в тому, що розвивати свою економіку сучасна країна має синхронно із примноженням якості людського капіталу. Якщо ігнорувати хоча б один з двох чинників, на результат очікувати не варто. І тому Фонд гуманітарного розвитку створив платформу, яка має виробити для України – і усього світу – шляхи подолання масштабних криз та забезпечення сталого розвитку.

7 липня в Каневі вперше відбудеться Міжнародний економічно-гуманітарний форум Ukrainian ID. Його спікерами та модераторами стануть світові лідери думок, серед яких — Джон Хербст, директор Євразійського центру Атлантичної ради та посол США в Україні в 2003-2006 роках, Даян Френсіс, редакторка National Post (Канада) та інвестор української IT-галузі, Наталія Яресько, виконавчий директор Ради з фінансового контролю та управління Пуерто-Рико, міністр фінансів України в 2014-2016 роках, Коста Ваєнас, радник уряду Швейцарії з питань електронної демократії, Крістофер Діккі, відомий письменник та редактор The Daily Beast, Анна Нємцова, журналістка Newsweek, лауреат премії "За відвагу в журналістиці", ініціаторка та учасниця кампаній проти насильства над жінками, та багато інших спеціалістів світового класу.

Саме ті проблеми, що сьогодні є найбільш гострими у сферах економіки, життя громад, гуманітарної безпеки, культури та технологічного розвитку, стануть темами п’яти панелей Форуму. А його результатом буде створення плану на завтра, дорожньої карти успішної країни: якою, ми сподіваємося, врешті стане Україна.

Адже хочеться вірити, що чим глибшу кризу нам доводиться проходити в якості історичного іспиту, тим більше сил ми можемо зібрати для стрибка у майбутнє.

Читайте також: #SOSмайбутнє. Рятуймо Україну, негайно!