Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

G7: поміж двох вогнів, або Велика сімка, "велика одиниця" Росія та інші

13:01, 30 травня 2016 1578 Читать новость на русском
Над G7 можна насміхатися, але не рахуватися неможливо
Над G7 можна насміхатися, але не рахуватися неможливо / Reuters

У японському курортному містечку Ісешіма відбувся черговий саміт країн так званої "Великої сімки" – найпотужніших економік світу. З кожним роком загрози світовій політичній та економічній системі зростають. Чи є у лідерів G7 відповідь на сучасні виклики?

Були часи, коли сам формат "Великої сімки" деякі політики проголошували "застарілим" та "таким, що віджив своє" – мовляв, світ змінився й тепер значущі міжнародні рішення слід приймати в новому, розширеному колі – у "Великій двадцятці". Особливо намагався переконати в цьому Володимир Путін, коли Росію виключили з "вісімки", яка знову перетворилася на "сімку" – аж до обструкції, яку вчинили кремлівському пану в австралійському Брісбені, на саміті цієї самої "двадцятки". Після того арифметичні вправи Кремля скінчилися і Путін має почесне право з року в рік проводити власні саміти "великої одиниці" – як цього року, завітавши до Греції "рятувати Європу". Поки справжні її хазяї виїхали до Японії, Путін вмостив свого сідала у монастирі на горі Афон у тронне крісло візантійських імператорів, під прапорами древньої Візантії та сучасної Росії. Як казав свого часу один гуморист, лишилося тільки повісити зверху гасло: "Слава мені, улюбленому!".

В Японії ж все обійшлося без пафосу: слід зізнатися, що цього разу саміт G7 виявився досить нецікавим заходом. Загалом, коли сім найвпливовіших лідерів західного світу збираються разом, у багатьох складається враження, що ця зустріч – щось на кшталт засідання якогось світового уряду. Вони радяться про нові ініціативи заради прискорення зростання світової економіки, кон‘юнктури, приділяють мільярди доларів біженцям, охороні здоров‘я, довколишнього середовища, обіцяють виступати єдиним фронтом в усіх "гарячих точках" світу – від України та Сирії аж до Південно- та Східнокитайського морів. "Меседж" будь-якого подібного саміта зазвичай не змінюється: дивіться – Захід, може, й виглядає старим та стомленим, але він все ще сильний та згуртований.

Осінь лібералів

Чесно кажучи, це не зовсім так. Ну, тобто, не можна сказати, що Заходу, як це полюбляють пророкувати всілякі російські "політологи", загрожує неминучий розпад та загнивання, але факт полягає у тому, що на доповнення до "зовнішніх" викликів (на кшталт ІДІЛ або тих же путінських божевільних намагань відновити СРСР), останнім часом демократичним країнам загрожують також виклики внутрішні... Це важким тягарем лягає на плечі країн Сімки. Справді, більш тяжких часів вони не переживали з тієї самої пори, як майже сорок років тому формат G7 був втілений у життя зусиллями тодішнього канцлера ФРГ Ґельмута Коля та французького президента Валері Жискар д‘Естена.

У ті часи новий союз потужних індустріальних країн успішно боровся з інфляцією та нафтовими кризами, глобалізував економіку та святкував перемогу над комунізмом. Сьогодні Захід справляє враження стомленого адміністратора, який давно не бував у відпустці, а натомість змушеного замість не вельми важкої рутинної роботи боротися з новою кризою. До того ж, криза ця має вигляд вже відчутно оформленої системної конкуренції, тим більш небезпечної, бо прийшла вона з двух боків водночас.

Ззовні на спілку індустріальних гігантів чинять тиск авторитарні "порогові країни" на кшталт Китаю та Росії (так, РФ, хоч і була прийнята до цього клубу, але завжди залишалася слабкою, "пороговою" економікою, а її членство в G8, як пояснювали тодішні лідери, було "визнанням політичної ваги" – тобто, з Росією розмовляли про світову політику, а от у фінансуванні світових проектів вона не брала участі, бо нема на що). Ці країни намагаються відірвати собі шматок світового впливу не тільки економічно, як це роблять Китай та Індія, але й політично – знову ж таки Китай і та ж Росія (ця взагалі, як відомо, обрала собі шлях військової агресії).

З середини ж на західних лідерів тисне зростаючий правий популізм власних еліт. У США до президентства рветься верескливий демагог Дональд Трамп, який бажає економічно ізолювати свою країну та погрожує "розпустити НАТО". У Франції у похід за президентським кріслом налагодилася лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен, яка мріє про "Європу національних держав" на кшталт початку п‘ятдесятих років минулого століття. У Німеччині канцлера Анґелу Меркель звинувачують у тому, що вона своєю ліберальною політикою щодо біженців посилила авторитарні, антидемократичні рухи, які тепер визначають політичні настрої принаймні у Східній Європі – від Польщі до Австрії.

У той же час світова економіка, навіть після закінчення кризи 2008 року, все ще не повернулася повністю на шлях стабільного розвитку, що в першу чергу відчувають на собі представники середнього класу в усьому світі. Це також впливає на їх політичні переконання та дії. Державні борги зростають, а індустріальним країнам поки що не вдалося створити достатню кількість можливостей для інвестування безцільно блукаючих світом потоків капіталу – економісти називають цю ситуацію "секулярною стагнацією". Не дивно, що невдоволення існуючим станом речей перетворюється у декого в дивні пошуки "сильної руки" – пошуки, від яких демократичний Захід, здавалося, відмовився ще десятки років тому. У світі оформився своєрідний "популістський Інтернаціонал", представники якого знайшли собі притулок у гучних, хоча зазвичай і порожніх націоналістичних гаслах (на кшталт трампівського "America first!") – і в цьому націоналізмі вони цілком єдині – так само, як і в презирливому ставленні до вільних ринків, ліберальної суспільної політики або, прости Господи, до парламентаризму. І всі ці лідери, від Трампа до Ле Пен, з задоволенням примірюють на себе роль автократів на зразок Путіна.

Парадоксально, але при тому сучасні західні демократії – успішні, багаті, які справами доводять свою значущість – як і раніш, залишаються привабливими для величезної частки населення планети. Тільки привабливими у розумінні "переїхати туди та отримати свій шматок пирога", а не у розумінні "зробити у себе те ж саме". "У себе" вони або підтримують автократів та диктаторів, або вважають, що боротися з ними неможливо. Але це вже інша історія.

Чи залишилися ще сили?

Втім, західні демократії все ще є досить сильними, аби боротися з тими дефіцитами та незгодами, які стають причиною невдоволення їх громадян: із зростаючою прірвою між бідними та багатими, з "інтерпретаціями" демократії з боку деяких "груп за інтересами", із зростаючим відчуттям невпевненості виборців, які почувають себе кинутими напризволяще перед процесами глобалізації. Можливо, саме цього разу підсумкова декларація саміта G7 в Японії демонструє значно більше рішучості та готовності кинутися в бійку за свої переконання, аніж це можна було спостерігати до цієї пори. Можливо, парадоксальним чином цей ентузіазм зумовлений тим, що приймав саміт цього разу Синдзо Абе – японський прем‘єр, якого вважають кимось на кшталт "Трампа-лайт" у кімоно: з програмою дій, яка багато у чому визначається маніпулюванням японською валютою заради зростання національного експорту, а також проповідування "Великої Японії" у дусі шинтоїстської державної релігії.

У чому ж проявилася ця західна рішучість? Не в економічному та соціальному блоках – тут все доволі рутинно та послідовно. З нових моментів можна відзначити лише два: по-перше, "Велика сімка" відмовилась від спільного підходу до боротьби з корупцією у різних країнах, надавши перевагу "індивідуальним програмам". До того ж, канцлер ФРН вперше "пробила" формулювання про запобігання зростанню державних боргів – вона давно на цьому наполягала, у той час як інші індустріальні країни спокійно лізли у нові борги заради збурювання кон‘юнктури.

По-друге ж, Сімка "посилила тили" британського прем‘єра Девіда Кемерона, закликавши жителів Сполученного Королівства проголосувати на референдумі проти виходу країни із складу Євросоюза. "Брексіт", як зазначається, є значною погрозою для економічного зростання як Європи, так і самої Великої Британії.

А от у політичній декларації непохитність Заходу проявилася в усій красі: лідери "Великої сімки" недвозначно висловились про те, що Росія може навіть не сподіватися на зняття або ж бодай послаблення санкцій, доки не будуть усунуті підстави, на яких їх було запроваджено – а саме, поки не буде припинена "гібридна агресія" в Донбасі та не буде повернуто законному власникові, Україні, Кримського півострова. Більш на те – в підсумковій декларації підкреслюється, що "країни G7 готові запровадити нові рестриктивні заходи, аби ще збільшити для Росії ціну її незаконних дій, якщо це знадобиться". У відповідь Володимир Путін вже встиг заявити, що "подальше збереження санкцій призведе до краху світової економіки". Схоже, він, як і раніше, схильний перебільшувати економічне значення своєї країни для світу. Втім, він не вперше погрожує світові отим "крахом" – на згадку приходить, як він обіцяв "колапс світової економіки", якщо нафта стане дешевшою, ніж 100 доларів за барель. Якщо до когось наближається той економічний колапс – то тільки до однієї окремо взятої країни, що "встає з колін".

Читайте також: Україна стала провідною темою на саміті G7

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук