25 лютого 1994 року разом з нею плакала вся країна, прикута до екранів телевізорів. Це були сльози радості. У цей день 16-літня Оксана Баюл здобула золоту медаль з фігурного катання на зимових Олімпійських іграх у Ліллегаммері.
Ця олімпійська нагорода найвищої проби стала першою в історії незалежної України. Однак за цією медаллю був тернистий шлях, який випало пройти тендітній дівчині тоді ще з Дніпропетровська.
Оксана Баюл рано осиротіла. Батька дитиною майже й не знала – той покинув сім’ю, коли Оксані було три роки. А у 13 років важка недуга забрала у неї матір. Її малу й беззахисну, виховав спорт. Рідний дім їй замінила ковзанка, а батьків – тренери. Вона, бувало, днювала й ночувала на льодовій арені.
Першу сенсацію юна фігуристка створила за рік до свого олімпійського тріумфу – неочікувано для всіх перемогла на чемпіонаті світу у Празі у 1993 році. Та справжнім зірковим часом для Оксани Баюл стала саме Олімпіада в Ліллегаммері: її танець під "Лебедине озеро" Чайковського і досі вважають однією з найкращих коротких програм в історії фігурного катання.
Вдалий олімпійський початок мало не перекреслив прикрий випадок: перед самим фіналом Оксана зіштовхнулася на тренуванні з іншою фігуристкою та отримала травму. Жахливий біль у спині, розсічена ковзаном гомілка, з якої три години юшила кров, і на яку довелося накласти кілька швів, сколена знеболювальними, – увесь цей неприємний "букет" фігуристка вміло маскує за посмішкою на обличчі. Публіка шаленіє від її грації та довершеності рухів, коментатори – у захваті.
Відчуваючи, що ще не дотягує до "золота", Оксана іде на ризик – на ходу змінює програму та буквально на останніх секундах додає каскад стрибків. Усе, фінал. Можна дати волю емоціям.
Судді оцінили артистизм українки. Молода держава Україна надзусиллями своєї юної спортсменки пише олімпійську історію. Саму церемонію нагородження довелося затримати майже на годину – в організаторів не виявилося під рукою запису українського гімну, а під радянський наша збірна виходити категорично відмовилася.
16-літня Оксана Баюл стоїть на п'єдесталі з букетом жовтих тюльпанів у руках та золотою медаллю на грудях – саме такою запам’ятає її рідна країна.
