Наприкінці серпня Кабінет міністрів вніс у Верховну Раду законопроект №2519а, яким запропонував виключити з переліку обʼєктів, що не підлягають приватизації, 374 підприємства агропромислового комплексу, включаючи такі гіганти, як ДП "Укрспирт" і ДП "Артемсіль". В "Укрспирті" Мінагрополітики завершує конкурс на посаду керівника підприємства, який традиційно проходить із розмахом: залучаються міжнародні експерти, а різні етапи транслюються в ЗМІ.
Експерт Forbes Григорій Трипульський, один із претендентів на посаду голови "Укрспирту", поділився своїм баченням того, які проблеми в галузі породжує фактор держмонополії, і чим насправді має розпоряджатися держава, контролюючи спиртовиків.
У знаменитому оповіданні О'Генрі "Трест, який лопнув" розповідається про створену двома спритниками монополію на торгівлю горілкою в маленькому американському місті, і про те, що такі трести (монополії) мають слабке місце — вони розвалюються зсередини. Саме так зараз розвалюється одна з ключових монополій держави — на виробництво спирту.
Часта зміна менеджменту, постійні корупційні скандали, "смотрящіє" над окремими регіонами фактично за минулий рік привели процвітаючу галузь до збитків у розмірі 532 мільйона гривень. Повірити в те, що компанія, яка не має конкурентів на ринку і фактично диктує умови цілої галузі (і галузі прибуткової), може бути збитковою — неможливо. У зв'язку з цим на прикладі "Укрспирту" можна вчергове спостерігати неефективність держави як управлінця комерційними підприємствами. Таким чином, після прийняття цього законопроекту парламентом питання продажу підприємства вирішиться остаточно.
Проте найцікавіше в даній ситуації, що продавати особливо то й нічого. ДП "Укрспирт" включає в себе 41 завод, з яких реально працюють тільки 17. Ще є Концерн "Укрспирт", який складається з багатьох окремих держпідприємств, багато з яких знаходяться в стані банкрутства, а інші — розкрадені і становлять цінність хіба що в якості металобрухту.
Крім того, у галузі існують мільярдні зобов'язання перед бюджетом (штрафні санкції ДФС) і борг перед приватними кредиторами в кілька сотень мільйонів гривень. Наявні заводи в своїй масі були побудовані ще в радянський час (а деякі — взагалі в 19-му столітті), коли про енергозбереження ніхто і не думав, а тому технології морально (та й фізично) застаріли. Незначну частину заводів було модернізовано. Однак найчастіше це було зроблено за гроші інвесторів, і такі модернізовані потужності належать їм. Наприклад, лікеро-горілчаним заводам, які купують спирт.
Виникає питання: що і за скільки продавати? Адже якщо зараз відкрити ринок і зняти державну монополію, значно вигідніше буде побудувати один величезний завод із сучасними технологіями виробництва, який вироблятиме обсяг спирту, достатній для усієї країни, а обслуговувати його будуть приблизно в 200 разів менше співробітників, ніж зараз числиться на "Укрспирті". Приклади таких заводів є в Канаді.
Існує декілька стратегій приватизації:
- продаж підприємства повністю із поступовою відміною монополії;
- продаж підприємства великими кластерами (наприклад, тільки виробникам горілки);
- і продаж частки в підприємстві зі збереженням державної частини.
На думку автора, основною цінністю, якою володіє зараз держава, є ліцензія, яка дає право на виробництво спирту, і контролюючий апарат, який може запобігти виробництву контрафактної продукції. І саме ліцензією державі і слід торгувати, заздалегідь прописавши "дорожню карту" розвитку галузі та контролю за нею. Все це можна зробити досить оперативно, не доводячи галузь до остаточного розвалу.