Ранок 20 лютого 2014 року, Київ, Інститутська в диму, з усіх боків чутно постріли. Попереду всіх — Владислав Зубенко, разом з іншими відчайдухами він рухається вздовж вулиці та прикриває поранених. Сотник Леонід Онищенко згадує, — в його списку особового складу було всього 10 імен, двоє з яких так і не повернулися з поля бою.
22-річний Владислав був учасником рицарських турнірів в Україні та за кордоном. А ще закінчив з відзнакою школу та ВИШ, займався волонтерством, писав вірші. Його молодший брат Тихон розповідає, що Влад зірвався до Києва в ніч на 19 лютого. А через 2 дні хлопця поранило.
Влад боровся за життя ще 8 днів. Куля діаметром 5,45 увійшла через печінку, нирки, діафрагму, пробила легені і вийшла назовні вздовж хребта, зачепивши спинний мозок і зламавши хребці. Хлопцеві зробили кілька операцій, та врятувати його не вдалось. 2 березня Владислава Зубенка поховали у Харкові як героя.