Про це стало відомо за результатами засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, під час якого із доповіддю щодо фактів розкрадання у Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 до 2017 років виступив генпрокурор Юрій Луценко.
Читайте також: Як Міноборони краде гроші на закупівлях харчування для українських військових: шокуючі цифри
Очільник ГПУ, зокрема, зазначив, що наприкінці 1991 року на території України після розвалу СРСР залишилось стратегічне угруповання військ у складі трьох військових округів. Так, на території України дислокувались 3 загальновійськові та 2 танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія протиповітряної оборони, ракетна армія, Чорноморський флот РСРС, два вузли системи попередження про ракетний напад, інші військові формування.
Загальна чисельність особового складу становила понад 800 тисяч військовослужбовців. Крім того, у ЗСУ налічувалися 6,5 тис одиниць танків, 7 тисяч одиниць броньованих машин, 1,5 тисячі літаків, 350 кораблів, 1272 одиниці ядерні боєголовки міжконтинентальних балістичних ракет.
Водночас у 1991 році Україна була ядерною державою – вона мала третій у світі ядерний арсенал після США та Росії. Його основу становили п'ять дивізій 43-ї ракетної армії колишнього СРСР. Також на озброєнні української армії були стратегічні комплекси стаціонарного базування в шахтах (ракети УР-100Н і РТ-23 УТТХ), мобільні ракетні комплекси ( "Піонер" і "Піонер-УТТХ"). Загалом Україна мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет і 2500 одиниць тактичної ядерної зброї. А на озброєнні Військово-Повітряних Сил перебували 44 стратегічні бомбардувальники (25 Ту-95МС і 19 Ту-160), які могли нести ядерну зброю.
Ситуація з озброєнням українського війська після розпаду СРСР
За оцінкою більшості військових фахівців, цей потенціал був достатнім для створення потужних національних Збройних Сил, розв'язання соціальних питань, зокрема квартирних. Реалізація надлишкового майна, озброєння та військової техніки дозволяла отримати достатні кошти для проведення модернізації ЗСУ. Відповідно до світового досвіду військового будівництва та згідно з військовою наукою, у мирний час оптимальна чисельність збройних сил має становити близько 1 % від чисельності населення держави. Відтак, необґрунтоване скорочення військ в Україні призвело до значного зниження обороноздатності держави,
– наголосив Луценко.
Під час проведення досліджень реформування та розвитку ЗСУ комісія експертів умовно розподілила хронологію подій на чотири етапи:
Перший етап (1991-1996 роки). Міністрами оборони у цей період були Костянтин Морозов (3 вересня 1991 рік – 4 жовтня 1993 рік), Віталій Радецький (8 жовтня 1993 рік – 25 серпня 1994 рік), Валерій Шмаров (10 жовтня 1994 рік – 8 липня 1996 рік), Олександр Кузьмук (11 липня 1996 рік – 24 жовтня 2001 рік). Цей етап характеризується намаганням вищого військово-політичного керівництва держави організувати управління військами, що залишились на території України після розпаду СРСР. В результаті проведення заходів роззброєння, зокрема відмови від засобів тактичної ядерної зброї, було створено умови для поступового системного зниження рівня боєздатності ЗСУ.
Стан озброєння в Україні у 1991 - 2001 роках
Другий етап (1997-2005 роки). Міністрами оборони у цей період були Олександр Кузьмук (11 липня 1996 рік – 24 жовтня 2001 рік; 24 вересня 2004 рік – 3 лютого 2005 рік), Володимир Шкідченко (12 листопада 2001 рік – 25 червня 2003 рік), Євген Марчук (25 червня 2003 рік – 23 вересня 2004 рік), Анатолій Гриценко (4 лютого 2005 рік – 18 грудня 2007 рік). Цей етап характеризується скороченням чисельності військ, формуванням нової структури Збройних Сил України та намаганням створення ефективної системи управління обороною України. В результаті продовження заходів необґрунтованого скорочення чисельності Збройних Сил розпочався процес системного зниження рівня боєздатності ЗСУ.
Стан озброєння в Україні у 2001 – 2004 роках
Третій етап (2006-2009 роки). Міністрами оборони у цей період були Анатолій Гриценко (4 лютого 2005 рік – 18 грудня 2007 рік), Юрій Єхануров (18 грудня 2007 рік – 5 червня 2009 рік), Валерій Іващенко (5 червня 2009 рік – 11 березня 2010 рік). Цей етап характеризується намаганням удосконалення нормативно-правової бази, уточнення доктринальних документів щодо організації підготовки та застосування ЗС України. Водночас значно поглибився процес системного зниження рівня боєздатності ЗСУ в результаті продовження проведення заходів безсистемного скорочення чисельності Збройних Сил.
Стан озброєння в Україні у 2005 – 2010 роках
Четвертий етап (2010-2014 роки). ). Міністрами оборони у цей період були Валерій Іващенко (5 червня 2009 рік – 11 березня 2010 рік), Михайло Єжель (11 березня 2010 рік – 8 лютого 2012 рік), Дмитро Саламатін (8 лютого 2012 рік – 24 грудня 2012 рік), Павло Лебедєв (24 грудня 2012 рік – 27 лютого 2014 рік). Це один із найскладніших етапів функціонування ЗСУ, який характеризується ігноруванням з боку керівництва Міноборони та командуванням Збройних Сил основних положень засад теорії воєнного мистецтва, досвіду раніше досягнутих результатів реформування ЗС України.
Стан озброєння в Україні у 2010 - 2014 роках
Читайте також: Хто наживається на війні в Україні, або Як Міноборони закупили своє ж старе обладнання
Водночас четвертий етап реформування Збройних Сил умовно було розподілено ще на три періоди:
Перший період (2010-2011 роки) характеризується розформуванням Об'єднаного оперативного командування (ООК) та Командування сил підтримки (КСП) ЗС України. Встановлено, що розформуванням ООК практично знищено оперативно-стратегічний рівень структури ЗСУ та дезорганізовано управління обороною держави на оперативно-стратегічному рівні. Відсутність оперативно-стратегічного органу та військового управління стало однією із основних проблем організації оборони територіальної цілісності України у 2014 році.
В результаті розформування ООК Збройні Сили було позбавлено органу управління військами, який був би спроможним сформувати міжвидове угруповання військ, організувати його підготовку, спланувати операцію зазначеного угруповання військ та успішно провести її.
Відповідно до результатів проведених досліджень, було встановлено, що на початку 2014 року мобільність військових угруповань ЗС України на оперативно-стратегічному та оперативному рівнях було повністю паралізовано. Генеральному штабу ЗС України довелося у 2014 році поспіхом формувати так званий штаб АТО на території Донецької та Луганської областей (деякою мірою - аналог ООК), який набував оперативних спроможностей з управління міжвидовим і міжвідомчим угрупованням військ вже під час операції (бойових дій).
Комісія експертів зробила висновки, що розформування Командування сил підтримки ЗС України призвело до втрати централізованого управління системою всебічного забезпечення ЗСУ в мирний час та під час підготовки та проведення операцій. Відсутність централізованого керівництва системою матеріально-технічного та оперативного забезпечення в подальшому призвело до дезорганізації матеріально-технічного та оперативного забезпечення військ, що призвело до стихійного розвитку волонтерського руху в початковий період застосування ЗСУ проти незаконних збройних формувань на території Донецької та Луганської областей в 2014 році,
– зауважив Луценко.
Другий період (2012 рік) характеризується дезорганізацією системи ППО держави, переглядом воєнно-адміністративного розподілу території України, безпідставними змінами у системі мобілізації та плануванні переведення Збройних Сил України на так звану "трирівневу систему управління", яка по суті створила умови для критичного рівня розбалансування системи управління військами (силами) в операціях. Заходи планувалися та проводилися без урахування вимог законів України, постанов КМУ та підзаконних нормативно-правових актів.
У цей час у структурних підрозділах Міністерства оборони, Генерального штабу, військових науково-дослідних установах і командуваннях Збройних Сил розпочався поступовий перехід до розробки окремих тимчасових керівних документів, які розроблялися для так званого "узаконення" рішень керівництва Міністерства оборони України та командування Збройних України, які не відповідали законам України, теорії воєнного мистецтва та досвіду ведення війн і воєнних конфліктів.
Зазначені рішення, які ухвалювали керівники Міноборони та Генерального штабу у 2012 році, негативно вплинули в подальшому на організацію протидії окупації Криму та східних територій України. А створення окремого оперативного командування в Криму, в результаті чого всі військові частини, дислоковані на його території, було передано до управління командуванню ВМС, штучно порушило єдині системи управління ППО, територіальною обороною та мобілізацією, що унеможливило вплив командувачів ЗСУ на виконання завдань на території півострова.
Третій період (2013-2014 роки) характеризується завершенням розформування армійських корпусів, як основи оперативно-тактичного рівня структури ЗС України, дезорганізацією системи управління військами на всіх рівнях – від бригад до видів ЗС України (крім Повітряних Сил ЗСУ).
Також ці роки характеризуються намаганням організаторів оборонного планування штучно вже в мирний час розподілити Збройні Сили України на три окремі командування, які мали бути сформованими за міжвидовим і територіальним принципом під керівництвом відповідних командувачів.
Слідство планує отримати ще низку експертних висновків, і зараз ми проводимо роботу з отримання документів, на підставі яких формувались списки за так званим надлишковим майном за підписом Міністра оборони. Тільки у сукупності можна дати оцінку тому, хто був основним генератором цього бездумного знищення військового потенціалу Збройних Сил України,
– резюмував очільник ГПУ.
Читайте також: Як радянські інструкції Міноборони руйнують українську оборону
Як згодом сповістила речниця генпрокурора Лариса Сарган, вже оголошено підозри екс-міністрам Єжелю, Лєбєдєву та Саламатіну (їм інкримінується або службова недбалість, або державна зрада). За її словами, ще в одному штабі екс-міністра – істерія та політичні звинувачення. Щоправда, кого стосується цей закид вона не уточнила.
Саме міністри оборони ініціювали переведення танків, літаків, бмп, гармат у так зване надлишкове майно. Яке потім, після рішення КМУ, реалізовували за залишковими цінами в 10-20 разів меншими, ніж ринкова вартість,
– констатувала Сарган.