Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Ілюзія саморегулювання: коли в Україні з'явиться альтернатива державному регулюванню економіки?

      321
      Саморегулювання в Україні тепер не ілюзія, а реальність
      Саморегулювання в Україні тепер не ілюзія, а реальність / Mentor Works

      Уявіть, що купуючи омріяну квартиру, ви звернулись до ріелтора, а той виявився шахраєм. Не хотілось би й думати про таке, але виявляється, що діяльність ріелторів сьогодні окремо не регулюється законодавством.

      Припустити подібне абсолютно реально, особливо якщо ви такого "спеціаліста" знайшли в інтернеті. Разом з тим, на даному ринку послуг існує кілька професійних об'єднань, які для своїх учасників встановлюють правила діяльності, слідкують за їх виконанням, карають за порушення, ведуть відкриті реєстри. По суті, ці організації самостійно регулюють діяльність своїх члені, тобто є саморегулівними. Маючи справу з представниками таких профільних об'єднань, споживач може бути впевнений в якості наданих послуг.

      Читайте також: Українська компанія будує в Польщі фруктовий завод: він стане найбільшим у Європі

      Ще один подібний приклад виникнення саморегулювання там, де не регулює держава – діяльність медіаторів (посередництво у позасудовому вирішенні конфлікту). Ті ж самі добровільні об'єднання представників професії, кодекси етики, додаткова відповідальність перед споживачами. Більше того, оскільки ринок надання послуг з медіації досить специфічний та ще мало розвинений в Україні, такі організації, по факту, популяризують цю діяльність і сприяють розвитку у нас професії медіатора на рівні світових стандартів.

      Подібних прикладів немало. Але всі ці об'єднання мають одну особливість – вони діють як громадські, а не саморегулівні (СРО). А все тому, що можливість набуття статусу СРО прямо передбачена законами лише у 15-ти сферах: оціночна діяльність, оцінка земель, архітектурна діяльність, професійна діяльність на ринку цінних паперів, діяльність арбітражних керуючих, страхова діяльність, туризм та декілька інших. Власне тих, хто має офіційний статус, сьогодні понад 20 організацій і до більшості з них є низка принципових запитань щодо реального здійснення ними саморегулювання.

      З огляду на таку ситуацію, держава мала б вирішити проблему отримання офіційного статусу тими, хто опікується власною репутацією і розвиває ринок чи професію, та позбавити статусу тих, хто його не заслуговує. Проте, численні спроби прийняти комплексний закон, який би врегулював цю прогалину, були безрезультатними.

      Останнім часом тема саморегулювання в Україні ожила. Відбуваються публічні обговорення і дискусії, готуються аналітичні матеріали, розробляється державна політика, ведуться постійні консультації з бізнес-середовищем, працює робоча група по написанню законопроекту. Як ніколи раніше, рівень прозорості та інклюзивності процесів максимальний. Це дозволяє кожному висловитись і бути почутим. А головне – проект закону, який готується цього разу, від початку зрозумілий та прийнятий бізнесом. Він не нав'язується чиновниками "зверху", а пишеться представниками різних ринків, які добре розуміють, як вони будуть жити за новими правилами, що їм це дає і до чого зобов'язує.

      Що найважливіше – всі усвідомлюють: якщо закон не прийняти зараз, через рік-другий уже ніхто не повернеться до цієї теми. Все буде розвиватись абияк, хаотично та безсистемно, і ці процеси тоді не зупинити. Ми ще надовго затягнемо з інституціоналізацією реальних ефективних ринкових механізмів регулювання економіки, що не залишить варіантів, окрім тотального державного регулювання та нескінченної жаги до дерегуляції.

      Але попри всі переваги законодавчого визначення і визнання явища саморегулювання все ж залишається головне побоювання – як мінімізувати всі ризики неврегульованості і при цьому не зарегулювати саморегулювання?

      Почну з улюбленого всіма питання: чи потрібен взагалі закон про саморегулювання? І відповідь: так.

      На сьогодні таке явище як саморегулювання є ексклюзивною можливістю обраних. Як уже згадувалось раніше, десятки об'єднань фактично виконують саморегулівні функції і при цьому не можуть офіційно позиціонувати себе як СРО. А що таке цей статус? Це репутаційні вигоди, це помітність для споживача, це впливовість серед вітчизняних та міжнародних партнерів. І, звісно, це перший крок на шляху до становлення організації як визнаного всіма регулятора. Тому завданням законопроекту, насамперед, є створити необхідні умови, щоб кожна неприбуткова організація, яка має ознаки саморегулівної (відповідає визначеному набору критеріїв) та прагне такою бути, могла одержати спеціальний статус з мінімальними адміністративними перешкодами. Якщо зараз це можливо тільки у випадках, коли надання статусу передбачено спеціальним законом, є необхідні підзаконні НПА, та коли профільне міністерство "дало добро", то внаслідок прийняття рамкового закону про саморегулювання процедури стануть практично автоматичними і відбуватимуться за принципом здійснення реєстраційних дій державним реєстратором. При цьому, якщо організація перестає відповідати хоча б одному із критеріїв, вона позбавляється статусу саморегулівної та продовжує існувати як громадська.

      Читайте також: Відмова від пластику: як український бізнес ставиться до заборони поліетиленових пакетів

      Тепер про те, чого всі бояться. Як не допустити монополізації у сфері та так званої "приватизації корупції"?

      Думаю, всі погодимось, що практично немає підприємця, який потай не мріяв би стати монополістом. З саморегулюванням спостерігаємо аналогічну ситуацію. Вже зараз у різних сферах народжуються геніальні ідеї про те, що СРО повинна бути одна-єдина, яка б об'єднала всіх представників ринку чи професії. Наводять приклади європейських країн, в яких існує така модель. І це дійсно є (наприклад, цехи в Німеччині, які виникали, замітьте, ще разом з містами).

      Але не варто забувати, що в України своя історія, у нас не розвинена на достатньому рівні культура професійних та бізнес-об'єднань, ми лише на початку шляху побудови ринкової економіки. Будь-яке подавлення конкуренції, та ще й при переході від державного регулювання до альтернативного саморегулювання, поставить хрест на правильній ідеї, яка за вірних умов з часом і так призведе до укрупнення СРО на ринках, але вже не штучним, а природнім шляхом. Бо аксіоматично те, що "виживають найкращі". Тому – ніяких монополій в саморегулюванні. Кожен повинен мати рівні можливості для створення СРО та право вибору щодо участі в такій.

      Наступний меседж – саморегулівна організація є нічим іншим як публічною інституцією. З набуттям офіційного статусу вона переходить з рівня самоврядної, коли врядування відбувається усередині стосовно внутрішніх процесів та між членами, на рівень саморегулівної, коли у гру вступає держава, а головне – споживач. Така організація стає регулятором для своїх членів та гарантом якості перед споживачем. Тому її діяльність має бути абсолютно відкритою і прозорою, й повністю мають бути зняті ризики зловживань і конфлікту інтересів всередині СРО. Приватизації корупції можна запобігти, якщо з самого початку максимально відмежувати тих, хто створює правила в СРО, від тих, хто забезпечує їх виконання. Члени СРО не можуть мати жодних приватних інтересів щодо організації, чи втручатись в роботу її "сервісних органів" (виконавчих, контролюючих).

      Є іще одна річ, яку повинен зарегулювати закон. Йдеться про склад учасників СРО. Очевидно, що членами організації, яка регулює діяльність виробників молочних продуктів, не можуть бути туроператори. Грубий приклад, але добре зрозуміла суть. Ключовим у функціонуванні СРО є те, що її члени (представники конкретного виду діяльності) приймають для себе та погоджуються виконувати правила, за якими вони діють як бізнес, чи як професіонали. Ці ж учасники організації обирають керівні органи, які регулюють та контролюють діяльність СРО і її членів. Вони також можуть використовувати знак якості, якщо такий був затверджений об'єднанням. Тому виникає зрозуміла претензія з приводу того, що не може впливати на прийняття рішень і підпадати під дію правил особа, яка не займається регульованим організацією видом діяльності.

      Існує ряд варіантів того, як може взаємодіяти СРО з експертним середовищем, науковим чи т.п., наприклад, асоційоване (афілійоване) членство. І такі речі необхідно чітко розмежувати, щоб зберегти самобутність явища саморегулювання, та його прояву у формі саморегулівної організації.

      Отож, сьогодні у нас є реальний шанс дати офіційний старт і необхідну підтримку становленню в Україні інституту саморегулювання, прийнявши рамковий закон. Чи є він панацеєю від усіх проблем та недоліків? Звісно, ні. Закон – не більше ніж гарантія однакових правил для всіх, хто захоче зіграти в цю гру. Ті, кому це цікаво, підхоплять і понесуть далі, а кому байдуже – пройдуть повз. Але він потрібен без сумніву, бо саморегулювання в Україні тепер не ілюзія, а реальність, що суб'єктивується все більше і більше з кожним днем. Вже понад два роки Офіс ефективного регулювання стоїть в авангарді змін та процесів в сфері саморегулювання. Сьогодні, працюючи пліч-о-пліч з Міністерством економічного розвитку і торгівлі та представниками ринку, шанси на успіх потроїлись, а тому продовжуємо рух вперед. Закону бути!

      Автор: Христина Файчак, експерт BRDO

      Читайте також: В Україні зросла кількість ФОПів: яких і де найбільше

      Думки, висловлені у цій публікації, відображають винятково точку зору автора та не обов'язково збігаються з позицією представництва ЄС в Україні.

      Автор: Блог Медіа
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      Залиште відгук