Багато в чому саме через це, козацтво впродовж всього свого існування було об’єктом нападів, критики, бажання загарбати та переманити на свій бік. Та найбільшим більмом на оці воно було для Російської імперії, яка все ж зробила усе можливе, аби не дозволити козакам вільно розвиватися та підтримувати свободу українського народу.

Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва і демократичний устрій козацької республіки непокоїли царський уряд, адже Запорозька Січ була цілковитою протилежністю кріпосницькій, монархічній Росії. Тому наміри зруйнувати Запорожжя з новою силою з’явилися в російських можновладців у 1760-х роках.

5 травня козаки склали зброю, скарбницю, клейноди та архів

Після успішного завершення російсько-турецької війни, 23 квітня 1775 року, придворна рада прийняла рішення про знищення Січі. Для проведення операції уряд послав на Запорожжя 100-тисячне військо, яке саме поверталося з російсько-турецької війни. Завдяки чисельності та раптовості нападу російське військо швидко оточило Січ. Більшість козаків не хотіли коритися, тож уночі, взявши з собою боєприпаси, плавнями по Дніпру рушили на Дунай.

5 травня оточений гарнізон склав зброю, скарбницю, клейноди, архів вивезли до Петербурга. В Росії вони перебувають й досі.

Катерина ІІ офіційно аргументувала знищення Січі

Лише через 3 місяці після знищення Січі – 3 серпня 1775 року Катерина ІІ вирішила офіційно аргументувати свої дії і видала спеціальний маніфест.

Зруйнування Січі знаменувало завершення козацької доби в історії України. З політичної арени зійшла грізна сила, яка більш як три століття намагалася захищати народ від татарських набігів, сприяла економічному та культурному піднесенню України.

Та попри те, що козацтво перестало існувати, воно ще й досі слугує прикладом надзвичайної сміливості, оригінальної самодіяльності у творенні нових форм соціального, політичного життя, розвитку культури.