Останні декілька років Світлана була на заробітках, працювала у Росії. До Черкас навідувалась двічі на рік у короткі відпустки. Бажання сина Андрія добровільно воювати в АТО – не підтримала.
Серце матері передчувало біду, але, попри вмовляння, Андрій пішов на Схід. Рік тому, у Донецькому аеропорті, внаслідок ворожого обстрілу, він загинув.
До АТО Андрій вже мав армійський досвід. На Сході був першокласним водієм БТРу, пригадують його друзі-кіборги. Розумний, витривалий і сміливий – таким вони його запам'ятали.
Читайте також: Позитивна бабуся Соня розповіла, як виживає на лінії фронту
Після втрати сина, Світлана сама вирішила вступити до армії. Жінка просила, щоб її відправили у найгарячіші точки. Погодилась працювати медиком і навіть снайпером. Та її переконали не воювати, а залишитись на службі у військкоматі.
Про подвиг свого сина Світлана часто розповідає на зустрічах зі школярами. Жінка досі не може змиритися із загибеллю сина. Впоратись із горем їй допомагає подруга дитинства, а нині й колега по службі – військовий-психолог Валентина Савченко.
Читайте також: Життя на лезі ножа: як виживають люди у Пісках
Світлана береже кожну річ, яка нагадує про сина. Світлини, спортивні медалі і вірші – все зберігає у його ж кімнаті.
У Світлани є ще для кого жити. У жінки залишилась 20-річна донька Валентина. Мати "кіборга" впевнена: про її героя пам'ятатимуть довго. Сподівається, що його жертва буде недаремною і в Україні таки настане мир.
Автор сюжету – Юлія Порпленко.