Бойові втрати
Олександр Шарко, 36 окрема бригада морської піхоти, 30 років
Загинув уранці 6 серпня, коли група бійців з 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї бригади проводила інженерні роботи з обладнання позицій опорного неподалік Павлополя на Донеччині. Близько 10:20 окупанти обстріляли українських воїнів. Згодом стало відомим, що стріляли бойовики з РПГ-7 (ручний протитанковий гранатомет) з використанням 82-міліметрової міни, прикрученої до реактивного двигуна ракети. Окрім Олександра, від мінно-вибухових травм загинули ще троє морпіхів.
Зверніть увагу! Вони віддали життя за Україну: якими насправді були загиблі під Павлополем морпіхи
Народився Олександр Шарко 20 жовтня 1988 року в родині військового у селі Савинка на Чернігівщині. Перші роки життя прожив у Іркутській області, куди родина переїхала на час служби батька. Після розпаду СРСР родина Шарко повернулася на Козелеччину, пише "Обозреватель".
Розпочав Олександр службу у Збройних силах у 2017 році після того, як підписав контракт. Служив на посаді помічника гранатометника.
Поховали героя на малій батьківщині у селі Олбин Козелецького району. Залишилися у нього батьки. 23 серпня, відповідно до указу президента, старшого матроса Олександр Шарка нагородили посмертно орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Владислав Рак, 36 окрема бригада морської піхоти, 20 років
Також є одним із загиблих під Павлополем морпіхів 1-го окремого батальйону 36-ї бригади. Народився 28 грудня 1998 року у селищі Козелець Чернігівської області. Закінчив будівельний технікум. Коли досяг 18-ліття, вступив на військову службу за контрактом. Служив на посаді гранатометника десантно-штурмової роти.
Поховали Владислав у його рідному Козельці. У героя залишилися батьки, сестра та брат. 23 серпня президент України нагородив його посмертно орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Сергій Шандра, 36 окрема бригада морської піхоти, 24 роки
Ще один загиблий під Павлополем морпіх. Народився 30 березня 1995 року в селі Торчин Хмільницького району на Вінниччині. Навчався у Хмільницькому профліцеї сфери послуг. Коли закінчив навчання, пішов працював трактористом-механізатором у місцевого фермера.
На строкову військову службу Сергія призвали у листопаді 2018 року. Після 3 місяців у армії він вирішив підписати контракт з ЗСУ. Служив старшим стрільцем десантно-штурмової роти.
Поховали героя у рідному селі. У нього залишилася мама (тато помер рік тому) та сестра. 23 серпня, відповідно президентського указу, посмертно отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня.
Василь Курдов, 36 окрема бригада морської піхоти, 20 років
Четвертий загиблий під Павлополем морпіх. Народився 14 травня 1999 року у селі Ганнівка Братського району на Миколаївщині. Захоплювався спортом. Грав у футбол.
На військову службу за контрактом вступив у квітні 2018 року. Служив матросом десантно-штурмової роти 1 ОБМП 36 ОБрМП.
Похований Василя у Ганнівці. У героя залишилися батьки та два молодших брати. 23 серпня указом президента України його посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Чергова втрата, цього разу вереснева! Молодий український боєць загинув на Донбасі: фото
Роман Романенко (позивний "Біч"), загін спецпризначення "Азов", 25 років
Народився 21 січня 1994 року у Дніпрі. З кінця 2015 року служив снайпером і до останнього часу був командиром одного зі снайперських відділень. Виконував завдання на Маріупольському напрямку. З лютого 2019 року Роман воював на Світлодарській дузі.
Загинув 10 серпня у районі селища Новолуганське внаслідок підриву на фугасі. Його тіло українські воїни зуміли забрати не одразу, оскільки бойовики з боку окупованого села Лозове постійно обстрілювали українців. А згодом окупанти забрали загиблого воїна на свою територію. Лише 13 серпня "Азов" отримав тіло полеглого побратима. Сталося це після тривалих перемовин щодо обміну. Щоправда, бойовики відмовилися забирати останки одного зі своїх найманців, якого покинули помирати біля селища Зайцеве у смузі відповідальності "Азова".
Романа побратими характеризують як талановитого снайпера. Зазначають, що його було нагороджено чималою кількістю медалей. Воїн був справжньою душею компанії, любив подорожувати, цікавився фотографією, займався боксом і був палким фанатом ФК "Дніпро".
Поховали його у Дніпрі. 23 серпня, згідно з указом президента України, Роман Романенко посмертно отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня.
Василь Євстигнєєв, 72 окрема механізована бригада імена Чорних запророжців, 38 років
Народився 6 грудня 1980 року у селі Дорожинка Вільшанського району на Кіровоградщині. На фронт потрапив у 2014 році. Був командиром відділення.
Загинув внаслідок обстрілу бойовиків у ніч з 14 проти 15 серпня. Тоді окупанти у районі хутора Вільний Попаснянського району на Луганщині атакували із застосуванням станкових протитанкових гранатометів і крупнокаліберних кулеметів. Під час обстрілу Василь Євстигнєєв отримав осколкове поранення у груди. На жаль, воно виявилося несумісним із життям і воїн помер.
Поховали Василя у його рідному селі. У нього залишилися дружина та дві доньки.
Тихон Курбатов (позивний "Тихий"), окремий штурмовий батальйон "Айдар" 53 окремої механізованої бригади, 25 років
Народився 3 травня 1993 року у Сєвєродонецьку на Луганщині. На строкову службу його призвали у 2013 році, а коли почалася війна на Донбасі, він підписав контракт зі Збройними силами. Спершу служив у складі 72 окремої механізованої бригади, а у 2017-му він перевівся в "Айдар".
Загинув 25 серпня під Горлівкою в районі селища Шуми внаслідок обстрілів з кулемета з боку російських окупаційних військ. Військовослужбовець помер під час евакуації.
Побратими його згадують, як чудову людину, воїна, громадянина.
Сміливий, чесний, прямий… Без перебільшення уважний до товаришів, до підлеглих, обов'язковий, організований, мотивуючий, він мав величезний авторитет і повагу в батальйоні,
– кажуть військові.
Поховали Тихона у його рідному Сєвєродонецьку. У героя залишилися батьки та сестра. У травні 2019-го Тихона Курбатова п’ятий президент Петро Порошенко нагородив медаллю "За військову службу Україні".
Сергій Савінов (позивний "Сава"), 36 окрема бригада морської піхоти
Народився у селі Мар’ївка Баштанського району на Миколаївщині. Мав звання молодшого сержанта. Був єдиним сином у матері.
Загинув уранці 30 серпня поблизу населеного пункту Водяне від кулі снайпера. Вогонь вівся з боку окупованого села Ужівка.
У бригаді кажуть, що Сергій завжди дбав про близьких, друзів і просто знайомих. Жодного разу не відмовив у допомозі. Зокрема, нещодавно його племінниця перенесла важку операцію, що коштувала великих грошей, і Сергій був першим, хто віддавав все до останнього аби врятувати крихітку.
Пам’ятаю його світлу посмішку. Як би не було йому погано, він завжди посміхався та казав, що все добре,
– згадує полеглого воїна його знайома.
Поховали героя 1 вересня у його рідному селі. У нього залишилися мати та сестра. Якщо маєте бажання та можливість допомогти родині загиблого матеріально, номер картки сестри Сергія (Валентина Савінова) – 5168757396191399.
Важливо! У лікарні Дніпра помер український воїн: що про нього відомо
Небойові втрати
Дмитро Дашковець, 95 окрема механізована бригада, 35 років
Народився у 1983 році. Є жителем селища міського типу Миропіль на Житомирщині. Свого часу у складі миротворчого контингенту проходив службу в Іраку. Мав звання сержанта та був командиром взводу.
9 серпня в районі селища Широкине на Донеччині зазнав вкрай важкого кульового поранення у голову. Основна версія слідства – необережне поводження зі зброєю. У підсумку його негайно евакуювали до Дніпра.
Вже у Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова потрапив у стан коми та переніс три зупинки серця. Помер 12 серпня у цьому ж медзакладі.
Костянтин Гаврик, 74 окремий розвідувальний батальйон, 40 років
Народився у 1978 році у місті Токмак на Запоріжжі. Мав звання сержанта та був командиром відділення.
Загинув 15 серпня близько 2 години ночі на спостережному посту біля селища Піски Ясинуватського району на Донеччині. Причина смерті – несумісні з життям поранення.
Спершу була інформація, що військовослужбовець загинув внаслідок ворожого обстрілу позицій ЗСУ. Проте згодом у штабі Об’єднаних сил заявили, що загибель бійця не є пов’язаною з виконанням бойового завдання.
Олексій Попко, 74 окремий розвідувальний батальйон, 33 роки
Народився 10 липня 1986 року у Дніпрі. Загинув уночі проти 15 серпня на спостережному посту біля селища Піски.
Олександр Колбун, 20 років
Є жителем села Вовчицьк Маневицького району на Волині. Служив у одному з підрозділів ЗСУ. Загинув у зоні Операції Об’єднаних сил у ніч з 14 проти 15 серпня.
Якою нині є ситуація у зоні ОС: Найгарячіші точки Донбасу за минулу добу
Віталій Собко, 35 окрема бригада морської піхоти, 20 років
Народився 27 березня 1999 року у селі Нападівка Лановецького району на Тернопільщині. Закінчив школу у 2014 році, а вже у серпні 2017-го вступив до лав ЗСУ. Був матросом і водночас гранатометник піхотного взводу.
Помер 25 серпня унаслідок несумісного з життям поранення. Спершу була інформація, що він потрапив під ворожий обстріл, а згодом у штабі заявили, що загибель Віталія Собка не є пов’язаною з виконанням бойових завдань.