Іван Боришко або Ная Кокі — володар 32 імператорських кубків, улюбленець публіки і народний герой. Та мало хто знає, що у сумоїста українське коріння. Його батько Маркіян Боришко походив з невеличкого села за 150 кілометрів від Харкова.

На початку 20-го століття разом з односельчанами переїхав на південь Сахаліну, тоді острів ще належав росіянам. Та не мине й 5 років, як ця земля перейде Японії. Тут Маркіян Боришко одружиться з японкою, у сім'ї з'явиться четверо дітей, та всю цю ідилію перерве Друга світова війна. Японія, яка підтримала нацистів, стала нещадною до вихідців із Радянського союзу.

За підозрою у шпигунстві Боришка помістили у резервацію. Сахалін знову перейшов до СРСР, дружина з дітьми переїхала у Японію. Контакти з сім'єю втратилися назавжди. Маркіян Боришко так і не дізнався про успіхи сина, якого змалечку називав не інакше як Іван.

А досягнення були неймовірні. Ная у 21 рік здобув найвищий та довічний титул у сумо — йокодзуна, а це — рекордний показник в історії. У знаки далася батьківська кров — незвичний для Японії ріст у 185 сантиметрів. Звідси й прізвисько "Великий птах — Тайхо".

Його вчителі казали: "з таким розмахом рук ти не просто йтимеш до перемоги, а летітимеш". А по-друге – гени подарували відносно худорляве тіло. На початку кар’єри сумоїст важив якихось 75 кілограмів, а тому перемоги доводилося здобувати не силою, а технікою.

Згодом, коли він набере ще 60 кілограмів, стане дужчим, але й своїх прийомів борець не забуде. Це поєднання зробить його непереможним і забезпечить 32 імператорські титули. До того ж, йому вдасться провести серію з 45 боїв без жодної поразки. Мала бути й 46-та перемога, але суддя помилився, після чого сталася безпрецедентна подія — в сумо ввели відеоповтори суперечливих моментів.

Читайте також: Невідома історія етнічних українських міст у Росії

Тайхо обожнювали всі – чоловіки захоплювалися видовищними боями. Жінки через незвичну зовнішність вважали його найгарнішим чоловіком Японії, а діти у своїх рейтингах ставили його ім’я перед улюбленою грою тамагочі.

Бої принесли сумоїсту багатомільйонні статки і статус національного надбання. Наприкінці життя, переймаючись здоров’ям спортсмена, йому не рекомендували покидати Японію. Тоді сумоїст відправив свого помічника у батьківське село зробити декілька фото і привезти йому рідної землі.