Розпочавши свої професійні виступи у 1997 році, Лейтон одразу почав підкорення вершин і побиття на той час усіх можливих рекордів. Зігравши в основній сітці Australian Open, у віці 15 років і 11 місяців став наймолодшим тенісистом, кому це вдавалось.

Наступне звершення було вже незабаром. Перемога через рік на турнірі у рідному місті Аделаїда увійшло в історію, як тріумф тенісиста з найнижчим рейтингом. Над головою Лейтон підняв кубок будучи 550 ракеткою світу.

До всього цього Лейтон був шалено емоційним. Жодна його гра не проходила без вигуків та святкувань, які просто бісили суперників. Так у фіналі турніру серії “Мастерс“ в Лісабоні Хьют поступився Алексу Коретха. І після матчу іспанець навіть не потиснув руку Хьюітту. Згодом він пояснив цей вчинок так: "Розумію, що вигравати дуже приємно. Але не можна ж після кожного удару кричати, як божевільний!".

Справді Хьюіт вже давно привласнив собі вигук "Сome on". Глузував з Лейтона і американець Джейм Блейк, копіюючи коронний жест австралійця. Але тріумфаторів не судять. Єдиних кого не зводить з розуму викрики Лейтона - це його маленькі діточки, які вже з малих літ чудово завчили славетну фразу татуся.

Та повернемось до звершень Лейтона. 2001-ий у фіналі US Open австралієць не залишив жодного шансу легендарному Піту Сампрасу і здобув дебютний гренд слем. Навіть Тодішній президент США Біл Клігнтон зауважив: у цього хлопця неймовірно швидкі ноги, він бігає по корту як навіжений. Справді у ті роки в швидкості Лейтону не було рівних у АТР турі. Він доставав усі можливі і не можливі удари.

Далі був тріумф у рідному Сіднеї. І от після цього він вибрався на саму вершину, ставши найкращим тенісистом планети. На той час йому йшов 21 рік. І це також був рекорд, як наймолодший тенісист, який посів першу сходинку рейтингу АТР.

У 2002-му в ранзі беззаперечного фаворита Хьюіт фактично без боротьби завоював Уімблдонський турнір. І хоч тамтешня публіка, неоднозначно реагувала на вигуки австралійця. Але ж пам’ятаємо - переможців не судять. Здавалось він досягнув того, чого прагнув. Але залишалась ще не здійснена одна мрія - перемога на домашньому Australian Open, де усі трибуни завжди шаленіли та підтримували свого улюбленця.

Найближчим до успіху Хьюіт був у 2005. Та у фіналі не зумів переграти росіянина Марата Сафіна. Надалі організатори ледь не кожного року міняли покриття, аби знайти найкомфортне для Лейтона покриття, але так і нічого не вийшло.

Тай травми, які почали регулярно турбувати Лейтона не дозволяли йому вийти на колишній рівень. Але зараз йому напевне у свої тридцять зовсім інші пріоритети в житті. Чудова сім’я, двоє чарівних діток - ось чим тепер одержимий Лейтон. І невже це не прекрасно: здобувати перемоги та задоволення не лише у спорті, але й у житті.