"Чорне Дзеркало": п'ятий (чи зайвий?) сезон

"Чорне Дзеркало"
"Чорне Дзеркало" / IMDb

Популярний антиутопічний серіал досі здатен викликати усмішку, обурення чи навіть розчарування, але чи він ще здатен дивувати?

Невже часи, коли кожну з серій "Чорного дзеркала" можна було розбирати на шматки і довго обговорювати, минули? П'ятий сезон містить лише три серії і більше не викликає колишнього ажіотажу. Можливо тому, що "дзеркало" дивиться в дзеркало, яке дивиться в дзеркало… Серіал ніби ходить по колу, посилається сам на себе і все скидається на те, що у його творців ідейна криза.

Читайте також: "Люди Ікс: Темний Фенікс": прощайте, мутанти 

П’ятий сезон "Чорного дзеркала" побачив світ на півроку пізніше і, як пояснюють виконавчі продюсери Чарлі Брукер і Анабель Джонс, міг ще довше чекати релізу через Bandersnatch. Пам'ятаєте інтерактивну серію, яка вийшла в кінці 2018-го окремо від решти епізодів і мала альтернативні кінцівки в залежності від вибору самого глядача? Творці "Чорного дзеркала" зняли перший епізод Striking Vipers ще до Bandersnatch, але потім проект "вибери що буде далі" розрісся і забрав всю увагу, а з нею – і значно більше часу, ніж планувалось. Втім, Брукер і Джонс вважають свою совість чистою, а продуктивність навіть вищою, ніж під час зйомок попередніх сезонів.

Але нові серії не виправдовують покладених на них сподівань. Striking Vipers ще схожа на старе добре "Чорне дзеркало", а Smithereens і Rachel, Jack and Ashley Too – не відповідають високим стандартам, до яких звикли глядачі. Black Mirror – досі потужна технологічна антиутопія, яку неможливо пропустити. Але це якщо рівняти серіал з іншими. Якщо ж рівняти з старшим "Чорним дзеркалом", то тренд на спад стає очевидним. Три нових епізоди дуже різні і говорити про них угазальнено не вийде, тому пройдемось по кожній серії окремо, уникаючи спойлерів.

Перша серія Striking Vipers відкриває сезон і присипає нашу пильність. Так, ніби далі буде не гірше. Серія стартує як звичайне кіно без очевидного мотиву і натяку на подальші події, пов'язані, звісно ж, з технологіями. Тобто, ніяких масштабних змін світ не зазнав. Єдине що очевидно покращується — технологія віртуальної реальності. Тепер люди можуть не лише бачити навколо себе штучний світ, а й сповна відчувати його тактильно, взаємодіяти між собою. Це трішки нагадує серію USS Callister, але досліджує інші питання. Чи можна вважати наших персонажів в іграх продовженням нас самих? Наскільки ми насправді близькі з тими, кого постійно бачимо в мультиплеєрі? Що робити, якщо віртуальний світ стає місцем більшої насолоди, ніж реальне життя? Striking Vipers — дуже провокативний епізод і має радше психологічний, аніж технологічний фокус. Йдеться про сексуальний потяг, гендер і самоідентичність.

Найцікавіше, що ми так і не отримуємо відповідей на поставлені епізодом питання і кінцівка може трактуватись полярно протилежно. Такий собі "міні-бандерснетч". Головним героям хочеться співпереживати, бо технології, певною мірою, зіпсували їм життя. В даному випадку, менше би знали і пробували – спокійніше і щасливіше би жили. Не таємниця, що віртуальний світ спонукає втілювати найсміливіші бажання, підтримуючи враження нереальності подій, а отже, відсутності наслідків. Це не зовсім так.

Друга серія фокусується на шкідливості соцмереж і тому, що їхніми рабами стають не лише кінцеві користувачі, а й засновники. Іншими словами, будучи залежними від Facebook, ми не залежимо від безпосередньо Марка Цукерберга і його теперішніх рішень, ми належимо технологіям, а той же "Цук" підкорений Facebook більше за будь-кого з його користувачів. В певний момент творіння ідеологів розростаються настільки, що непідвладні контролю (принаймні повному) і утворюють нову систему, в якій події розгортаються так динамічно і хаотично, що навіть творцю не вловити темп і не зупинити процес.

Smithereens дуже підходить серіалу по духу і задумці. Ці чорні екрани, в які ми не можемо перестати дивитись, керують нами більше, ніж ми усвідомлюємо. Соцмережа – приємне місце, де можна похвалитись фотками з відпустки, полайкати котиків і тримати контакт із людьми на відстані, але водночас це й причина прокрастинації, зниження ефективності на роботі, ДТП чи навіть смерті. Наскільки важливим має стати швидкий погляд на кількість лайків в соцмережі, щоб відвести очі від дороги, будучи за кермом? "Та це зовсім неважливо у порівнянні з життям та здоров'ям, кар'єрою", – відповість більшість із нас, у той же час постійно перевіряючи чи не з'явились нові сповіщення.

Остання серія під назвою Rachel, Jack and Ashley Too закриває сезон і цим розчаровує подвійно, бо вона ще й банальна. Сюжет із (ну тут вже вибачте за спойлер) завантаженням свідомості в ляльку ми вже бачили у значно цікавішому вигляді того ж серіалу, а проблема жадібних, готових на все менеджерів у музикантів – вічна, як самі музиканти. Принаймні, відколи в них з'явились менеджери. Завжди є хтось, захоплений творчістю, і хтось, одержимий цифрами, а найбільше – знаком долара перед цими цифрами. Далеко ходити не треба, проблематика обнаглілих менеджерів гарно показана у фільмі "Рокетмен" про Елтона Джона, який вийшов у прокат в той же час, що й новий сезон "Чорного дзеркала". Схожих історій багато і теми моральності використання голографічного зображення замість живого виконавця мало для окремої серії. Принаймні, у такій подачі. Навіть, якщо врахувати перегукування сюжету із біографією Майлі Сайрус, яка тут в центрі подій, цього все ще мало. Розбалували нас, чи не так?

Отож, серія видалась надто казковою і підлітковою. Моральні переживання героїнь типу особистого простору, дорослішання, зміни школи чи примирення зі смертю матері – не нагадує улюблену м'ясорубку, в яку "Чорне дзеркало" час до часу закидає мозок глядача. Поява в кадрі Майлі Сайрус лише посилює асоціації з якоюсь Ханною Монтаною у задзеркаллі, а не фіналом сезону сміливого серіалу, який почався з епізоду, де політик займався сексом зі свинею і стрімив це в лайв випуску новин.

Не те, щоб у "Чорного дзеркала" раніше всі серії були однаково класними чи провокаційними. Просто їх було шість і один який-не-який шлак прощався без задньої думки, а тут погляд вибагливого глядача прикутий до контенту ще уважніше. Що ж, до причин загального розчарування, окрім згаданих вище причин, таки слід додати факт неповної кількості серій і виділити його жирним шрифтом. Що не кажіть, а глядачі "Чорного дзеркала" "сидять" на ньому так само міцно, як герої епізодів "залипають" у соцмережах, віртуальних світах та інших технологічних наркотиках. Хотілося краще і більше, але й на тому дякуємо.

Читайте також: "Брайтбьорн": деконструкція супергеройських кіноісторій

Джерело: LifeStyle 24
powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук