Про гопак і мультфільми
Дуже багато французів переконані, що той же гопак – абсолютно російська штука. Це не ліквідується за один рік. Тільки тепер держава почала виділяти фінансування на культурні події, і це надзвичайний прорив. Відмінили постанову "азарівську", яка забороняла Україні брати участь у міжнародних подіях класу "А", за вийнятком Biennale і Франкфуртського книжкового ярмарку. В червні відбувся перший івент, профінансований на половину державним коштом. Це був найбільший у Європі фестиваль анімаційних фільмів і креативних технологій у французському Ансі. І українці себе там дуже добре показали, виграли конкурси.
Про українську техно-вечірку у клубі Девіда Лінча "SALO"
Клуб оголошував так: "Нещодавно ми вам представляли лондонську альтернативну сцену, а тепер подивіться що відбувається у Києві". Я дуже щаслива, що це вдалося зробити, бо вечірка якраз робилася абсолютно на ентузіазмі. Грала франко-українська група Q-Rators, яка підтягла на вечірку французів. Приїхав діджей BATACAT з Барселони, гурт SVITER з Харкова, #Danielyan з Києва. Вийшло яскраво, доволі епатажно. Хороша річ. Якщо чесно, у мене було багато песимізму з цього приводу, але вийшло краще, ніж сподівалася.
Про держфінансування культурних подій
Система така – посольство може просити гроші в МЗС. В той же час, Кабмін призначає суму, яку МЗС може витратити на культурну дипломатію. Дійсно, цього року сума велика, і ми вперше використовували нормальне бюджетне фінансування. У мене фактично було три великі заходи. Перший – фестиваль анімації в Ансі. Все пройшло чудово, але настільки важко давалось через "буквоїдство". Зрозуміло, що це великі гроші, відповідальність. Мені як людині, яка прийшла з цивільного суспільства і яка розуміє, що важливий результат, а не якісь там інструкції і заборони, це доволі дико.
Але є величезне зрушення. Завдяки роботі Олі Жук (екс-керівник відділу культурної дипломатії МЗС України), яка рік пропрацювала в МЗС і переконала високопосадовців інвестувати в культурну дипломатію.
Про російські пропагандистські структури за кордоном
Ми весь час говоримо про війну з Росією, гібридну війну – в тому числі, інформаційну. У них лише бюджет Держкіно – мільярд доларів на рік, бюджет Russia Today – це теж мільйони євро, і цей їхній дурнуватий культурний центр, який вони збудували, – це теж мільйони. Вони не шкодують грошей! Але їм також багато чого не вдається, бо не можна прикривати позолотою свою дикість. І зараз французи це добре розуміють. Та все одно у них історично лишається симпатія до російської душі. Коли ти говоритимеш українською, то 90% ймовірність, що запитають, чи не з Росії. Хоча між українською і російською мовою різниця більша, ніж між французькою та італійською.
Про створення Українського Інституту при МЗС
Ідея створення Українського Інституту прекрасна. Це мають бути нормальні повноцінні українські структури, які працюватимуть незалежно від посольств. Вони напряму підпорядковуватимуться МЗС. Важливо, що структури матимуть незалежність, питання вирішуватиме не посол, який відповідає абсолютно за все. Буде окремий директор Інституту, менеджери, які займатимуться проектами, і в ідеалі найняті місцеві працівники. Той же Французький Інститут в Україні наймає "прошарених" культурних менеджерів-українців, які знають артистів, знають галереї і куди звертатися. Таким чином, достатньо було б мати двох українців і двох французів (на прикладі культурного центру в Парижі), які мають зв’язки. Щоб не доводилося просто стояти і стукати в двері, казати: "Добрий день! Ми дуже кльові, ми з України". Все одно ти достукуєшся, але це забирає значно більше часу.
Ірена Карпа в образі Фріди Кало
Про дитячу літературу і "День усіх білок"
Я завжди жартую, що у вчителів діти дурні, у лікарів – хворі, а у письменників не дуже люблять книжки. Мене починає бісити, коли я дівчатам (доньки Ірени Карпи – Кора і Кая) починаю читати, а вони мене не слухають. Але няня їм читає книжки, в тому числі і мою. І слухають. Якщо я почну читати свою книжку, і вони скажуть "фу, яке фуфло" – я цього не переживу. За відгуками нормальних батьків, які читають своїм дітям, то "День усіх білок" нормально заходить. Книжка хуліганська трохи – про дружбу, свободу, справжні цінності. Якою б прекрасною не була золота клітка – краще жити у вільному лісі. Книжка вчить дітей боротися за свої права, захищати природу. Україна зараз у складній екологічній ситуації – видобуток бурштину, ліс вирізається від Житомира до Карпат. Це дуже боляче, мені особливо – я виросла в Карпатах. Будь-якій нормальній людині має бути боляче, коли через людську жадібність винищується природа. Мені здається, що вдалося написати книжку, яка буде цікава і дітям, і дорослим.
Більше дивіться у відеоматеріалі.