Олександр каже, що секрет у тому, щоб любити. Любити й цінувати дитину як особистість і любити свою справу. Часто ми шукаємо місце, де б нам було комфортно, де можна розвиватися і залишатися собою. Олександр Козак не просто знайшов таке місце. Він створив його з нуля.

Читайте також: "Їли трюфелі відрами": як звичайний фермер почав вирощувати коштовні гриби на Поділлі

Культура шахів на території України є досить давньою. Шахові фігури часів Київської Русі знаходили під час археологічних розкопок у Вишгороді, Києві, Турові та в Чорній Могилі поблизу Чернігова. Перший в Україні шаховий клуб з’явився в Харкові 1882 року. Згодом подібні клуби виникли в Києві, Одесі та в інших українських містах.

Центру в Костополі вже понад 30 років. Центр і його засновник постійно вдосконалюються, надихаючи інших до саморозвитку.

Олександр

Олександр Козак захопився шахами ще в шкільні роки. Грав спочатку з батьком, потім з інженерами місцевих заводів. Перед тим, як зрозуміти, що шахи це дійсно його, хлопчина годинами спостерігав за грою інших. У середній школі Олександр із батькової подачі прочитав свої перші присвячені шахам книжки. Про свої перші досягнення чоловік згадує так:

Перший приз я привіз із Євпаторії, із санаторія. Там був будьоновець на коні. Із того часу я захопився. Уявіть собі: ми малювали мапу, на ній розмальовували Древній Рим або Грецію й міста-поліси, міста-держави. Кожен мав свій колір держави. Якщо ти виграєш у когось, то замальовуєш у свій колір ту державу. І коли ти завоював ту територію, ти ніби завоював весь світ.

Отже, Олександр остаточно впевнився у своєму бажанні грати й зрозумів, що час шукати суперників:

Я брав дошку під руку й ходив по Костополі. Як Діоген зі свічкою посеред білого дня шукав людину, так і я ходив, щоби знайти партнера для гри.

Тоді ще юний Олександр Козак не здогадувався, що шахи врешті стануть для нього справою цілого життя:

Тоді я не знав, що створю шаховий клуб, на основі якого потім створився центр інтелектуального розвитку "Сузір’я". Усе було поетапно. Десь підсвідомо в мене, напевно, програма була закладена, що це треба реалізувати й так і сталося.

Батьки Олександра вчителювали, тож він зростав у атмосфері, яку згодом уже відтворював сам і яка супроводжує його донині:

В мене батько був директором, і начальником місцевого відділу освіти певний період. І мама моя була довгий час директором. Для мене це середовище як дихати. Мені не треба багато читати методичок, щоби там щось зрозуміти. Це відчувається на кінчику пальців. Це ви бачите по дітях, як я з ними спілкуюся.

Шаховий центр

Закінчивши педінститут і влаштувавшись працювати в костопільській школі, Олександр відразу ж започаткував у її стінах дитячий шаховий клуб:

Це не тільки про шахи. Це той об’єднуючий фактор, те поле духовно-інтелектуальне, яке дозволяє тобі спілкуватися з дитиною безпосередньо, невимушено. Пояснюючи їй закони шахів, ти вводиш її у світ діалектики, фізики.

Приміщення для центру Олександр отримав у 1986 році. Його стан був далеким від ідеалу:

Тут була цементна підлога, бігали щури. За всі ці роки помаленьку ми покращували кожен куточок. Намагалися робити все з любов’ю.


Шаховий центр у Костополі


Нагороди учасників костопільського шахового центру

У 90-х роках Олександру вдалося не тільки зберегти стару матеріальну базу, а й накопичити нову. Окрім, на той час новеньких шістнадцяти столів, виготовлених місцевою меблевою фабрикою, шаховий клуб також поповнився дванадцятьма наборами шахів англійської фірми "Стаунтон", придбаних під час чемпіонату Європи із шахів у Варшаві. Такими шахами грають гравці міжнародного рівня. Також у закладі, за сприяння місцевого відділу освіти, з’явилися комфортні стільці з високою спинкою:

У мене такий заклад, де в стільців має бути висока спинка. Колір має бути зелений, стишений. Й ось ми зробили 40 стільців за той час. Я дуже радий, бо дитині зручно.

Читайте також: Не ненавиджу людей, які забрали мій Донбас, – буддист-переселенець у Карпатах

Свій заклад Олександр створював рік за роком. І навколо закладу творилася і традиція. Сьогодні діти йдуть сюди навіть у свої вихідні від шкільних занять дні. Це, на думку Олександра результат поступової, постійної роботи над собою.

Треба тягнути свого воза. Я вважаю, що світ творять марафонці, а не спринтери. Вони тянуть того воза й тянуть. Їм часто немає часу повернутися, щоби подивитися хто сів на того воза поки вони його тянуть, але вони роблять цю роботу. Спринтер блиснув і видихся. І ніхто про нього не пам’ятає. А той, хто здатен на довгі дистанції творити свою місію – оце якість. Тому що протягом дистанції створиться традиція, а на основі традицій можна все нанизувати. Немає традиції – це голяк.

Спочатку в "Сузір’ї" було лише 8 учнів, а зараз їх уже понад 200. У самого ж Олександра Козака понад 30 вихованців. Найстаршому з його учнів виповнилося 50, а найменшим — по 5 років.

Хоча зазвичай у стінах закладу шахи служать різносторонньому розвитку, не обійшлося також і без професійних шахістів, що їх виховали в "Сузір’ї". Наприклад, один з учнів Олександра грає за збірну Ізраїлю із шахів.

Колишні учні Олександра Козака живуть по всьому світові й не лише не забувають свого вчителя, а й залишають йому згадки про себе:

У мене багато учнів по світах. Вони привозять, присилають, дарують нам речі, які по суті насичують це приміщення.

Тут є все: від ірландських шахів до шматочка гори Кіліманджаро усе це подарунки колишніх учнів та колег.

Центр "Сузір’я" не обмежується лише навчанням грі в шахи:

Я тут проводжу грудневі вечори класичної музики. Уже в мене більше 12 років є такий гурт "Тріо контрасти": два скрипалі і фортепіано, які приїжджають сюди. Є зустрічі випускникам, з моїми учнями: із Поліковичем Юрієм, із Віктором Юдіним.

За словами Олександра, вже є декілька людей, які хотіли б продовжити його справу й найважливішим, до чого прагне чоловік, є збереження атмосфери цього закладу, яку він закладав роками.

Приміщення центру наповнене різноманітними символами, знайомство та розуміння яких, на думку Олександра, підсвідомо навчає та готує дітей до більш цілісного сприйняття світу:

Коли я створював заклад, я намагався наситити його символікою, яку б діти навчилися читати. Тобто, розумієте, ця традиційна подорож від знаку до образу. Це шлях до духовності. Воно несе в собі духовне символічне навантаження. Дитина, потрапляючи в таку атмосферу, свідомо чи підсвідомо насичується цим. І коли вона дорослішає і здатна вже усвідомити, що оточує її вона стає духовно освіченою.

Символ закладу "Homo Ludens", тобто Людина, що грає:

Людина, що грає вільна. Коли дитина потрапляє у сферу гри, першоелемента, вона звільняється від усього стороннього й розчиняється в процесі гри, проявляючи свою справжню сутність.

Учні

Найперші учні Олександра Козака стали тими улюбленцями, яких зазвичай педагог шукає протягом усього життя. У цих дітях Олександр знайшов справжнє натхнення йти далі:

Мені був 21 рік, коли я закінчив педінститут і пішов у школу. І там мене чекала така потужна плеяда дітей, які були готові на рівні генетичному сприймати мене. Оця перша плеяда дала поштовх. Я зрозумів що мені треба переходити на цю роботу, яка дає й мені й дитині оптимальні можливості для самореалізації.

Читайте також: Чому індійські студенти обирають Україну, а надто Ужгород?

Олександр не нав’язує молоді жодних ідей, а лише дає змогу по справжньому відкрити себе й піти власним шляхом:

Мені Господь дав зі старту таку плеяду дітей, що просто розкошувати можна. Це велика відповідальність і в той же час велике щастя.


Юні вихованці Олександра Козака

Ось що кажуть про своє захоплення шахами юні вихованці центру:

Шахмати для мене в першу чергу це заняття, яким я полюбляю займатися. Я хотів би стати в цьому занятті чемпіоном. Вони допомагають розвивати моє мислення й логіку. Я часто помиляюся, але вчитель дає зрозуміти це. І я розумію, і в наступний раз, маючи ці знання, я зроблю правильно, Богдан Красовський, учень.

Сідаючи за гральний стіл, ти забуваєш про всю метушню і всього лише граєш. Шахмати дали мені вміння продумувати всі свої ходи наперед,
– Владислав Черешня, учень.

Підхід до дитини

З розвалом Радянського Союзу для закладу Олександра з’явилися деякі труднощі, проте з’явилися й перспективи:

З часом, коли фінансування стало трохи проблематичним, я трішки змінив вектор розвитку. Я перейшов на те, щоби дитині тут було комфортно, щоби вона відчувала атмосферу затишку і свободи.

Олександр ділиться тим особливим підходом, який він знайшов до дітей як педагог:

В чому основний секрет? Любити дитину. Витерти пам’ять про себе й не носитися із собою, як дурень зі ступою, думаючи який ти класний. Ти просто розчиняєшся в цій роботі. І, повторюю, любити дитину більше, ніж папери, які супроводжують її.

Любов до дитини, на думку Олександра, має йти поруч із любов’ю до гарної книги:

Вчитель повинен читати. Якщо він не читає, він не буде цікавий, він не відбудеться. Діти будуть тікати.

Читати також: Вільне плавання Горішніх Плавнів

Олександр каже, що оптимізм, якого йому не бракує, йому дарують саме діти:

Інколи оптимізм дає збій, коли ти зустрічаєшся з театром абсурду. Мабуть, в мене є вроджений оптимізм. Я відчуваю. Протягом життя мені було досить нелегко, але я якось на диво не втрачаю оптимізму.

Мене діти надихають і сфера дитинства мені завжди була цікава, тому що, як мудрі казали "дитина це і є справжня людина". Вони не лукаві. Це та чудова глина з якою можна творити, а творчість завжди надихає. Я якщо втомлююся, засмучуюсь, то швидко реанімуюсь. Це надихає мене.

Роль вчителя

Якщо дитячий садок, школа та університет ведуть дитину за собою у доросле життя, то подальше майбутнє і кар’єра для молодих українців не є для них такими вже очевидними:

У нас невідпрацьований ринок праці абсолютно. Скільки в нас уходить молодих, талановитих. Їдуть на Захід. Вони повинні були тут творити їхню власну Україну. Скільки коштів держава витрачає на весь процес, поки дитину доведеш до цього рівня, а потім вони (держава – ред.)відмовляються від неї (дитини – ред.). Хто на базар йде торгувати, хто абсолютно міняє освіту, переходить в іншу площину діяльності.

Роль сучасного вчителя, педагога у вихованні дитини є, на думку Олександра, особливо вагомою сьогодні:

Завдання вчителя в чому полягає? Виховати особистість і самому стати особистістю. Тільки вільний може бути вчителем. Сама система стосунків ще так побудована від того часу, що вчитель не є вільним у багатьох питаннях. Якщо ми хочемо змінити суспільство ми повинні міняти правила гри в освіті в першу чергу.

Про роль освіти, роль слова у сучасному світі Олександр розмірковує так:

– Через репресії наша інтелігенція знищена була, а без інтелігенції народ це так: не один, не два. Кажуть, що інтелігенція занадто багато уваги приділяє слову. Це не так. Слова – це та аура, яка насичує дух держави, атмосферу. Вона впливає на тебе всебічно і створює ту традицію, прямим рефлектором якої стає дитина, виростаючи в цій традиції. Це те, чим вона дихає. Якщо вона дихає волею, то виростає вільною. Якщо вона дихає рабством, то стає рабом.

Попри всі проблеми, на думку Олександра, є сьогодні у свідомості батьків дуже позитивні зрушення, що також надихає:

Бачите, у мене повний зал дітей і в мене не існує такої проблеми, як наповненість гуртків. Тому що молоді батьки ведуть дітей. Вони починають розуміти, що дитину потрібно розвивати. Коли є така можливість, то це треба робити, бо що, як не дитинство, є підгрунтям для нашого подальшого успіху в житті.

Читайте також: Оксамитовий сезон: де провести відпустку біля моря, з комфортом, та ще й в Україні

Над матеріалом працювали

Автор: Богдан Логвиненко. Автор: Ярослав Карпенко. Редакторка: Євгенія Сапожникова. Продюсерка: Ольга Шор. Фотограф: Сергій Коровайний. Оператор: Павло Пашко. Оператор: Олег Сологуб. Монтажерка: Юлія Рублевська. Монтажер відео 360: Микола Носок. Режисер: Микола Носок. Звукорежисер: Павло Пашко. Більд-редактор: Олександр Хоменко. Транскрибаторка: Софія Базько.