На зйомках уперше за 4 роки побачив матір, – Сеітаблаєв у щирому інтерв'ю з творцями кіно Додому

2323 Читать новость на русском
Ексклюзивне інтерв'ю з творцями "Додому" – Алієвим та Сеітаблаєвим / Фото: Віктор Тімохін

Це кіно не безпідставно вважають головним українським фільмом року. Прокат гучної художньої драми кримськотатарського режисера Нарімана Алієва "Додому" (Evge) перебуває у розпалі. Це чесне роуд-муві вже отримало нечуваний успіх за кордоном.

Прем'єра кіно відбулась на 72-му Каннському кінофестивалі у конкурсній програмі "Особливий погляд". Стрічка вже виборола низку нагород в Європі, а також побореться за місце у номінації "Міжнародний повнометражний фільм" кінопремії "Оскар" та у категорії "Фільм іноземною мовою" від України "Золотий глобус".

Читайте також: Прем'єра українського фільму "Додому": трейлер і сюжет претендента на премію Оскар-2020

З режисером Наріманом Алієвим та актором Ахтемом Сеітаблаєвим, який зіграв головну роль, ми зустрілися під час урочистого кінопоказу в кінотеатрі "Жовтень". І доки українці дивилися фільм, його творці в кафе "Gastroll'" розповідали журналістам 24 каналу, як насправді зродилося це якісне європейське кіно і чому воно так полюбилося закордонній публіці.

У відвертому інтерв'ю читайте також про те, як Ахтем Сеітаблаєв вперше за 4 роки завдяки зйомкам неочікувано зміг побачити свою матір, як депортовані на Донбас рідні Нарімана Алієва спромоглися зберегти ідентичність, чому локальна історія нечисельного народу – впізнавана для міжнародної спільноти та як так сталося, що визнання за кордоном – це найперше шлях до українського глядача.

Фільм
Кадри зі знімального майдачинка фільму "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Про щемливі запозичення з реального життя, знімальний процес та несподіванку

У кримського татарина Мустафи помирає його первісток, Назім. Батько приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після анексії Криму, аби повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати на батьківщині в Криму згідно з мусульманськими традиціями. Відомо, що цей концепт сюжетної історії вашого кіно вигаданий, але що саме базується на реальних історіях?

Наріман Алієв: Працюючи над проєктом, я прочитав про кримського татарина, в якого дійсно загинув син на Донбасі, і він віз поховати його в Крим. Мені здалося це цікавим, тому звідти ми запозичили ситуацію з цинковою домовиною.

Інший випадок: у батька Мустафи Джемільова, який загинув у депортації, було єдине прохання: аби його поховали в Криму. Рідні поїхали з Узбекистану до півосторова для цього, але їх не пропустили. Вони два місяці очікували, намагаючись отримати дозвіл. Проте не дочекались і були змушені ховати тіло батька біля кордону. Лише в дев'яностих, коли кримські татари змогли повернутись на півострів, батька Джемільова нарешті перепоховали в Криму.

Фільм
Режисер фільму "Додому" Наріман Алієв / Фото: Віктор Тімохін

Знімальний період "Додому" розпочався восени 2018-го, а вже в травні ви презентували кіно в Каннах. Зйомки були у Києві та області, кількох селах Миколаївщини, селі Стрілкове на Арабатській стрілці, на озері Сиваш та інших локаціях. Усього 18 знімальних днів і всі по-своєму особливі, казав актор Ремзі Білялов, який зіграв Аліма – молодшого сина Мустафи. Що для вас було важким та непередбачуваним?

Наріман Алієв: Я ніколи не ставився до зйомок, як до перепон. Це круті етапи, які ми реалізуємо після підготовки. Пощастило, що наша команда складалась з професіоналів. Дещо давалось важче для арт-департаменту, але легше для акторів і навпаки.

Фінальна сцена була дуже камерна, я нікого не підпускав до знімального майданчика, окрім задіяних там людей. Але оце відчуття фіналу і напруження передавались всій знімальній групі... Бо якби не зробили б вдало, була б біда. А особисто для мене найважче було схуднути до прем'єри, і я з цим не впорався (сміється, – LifeStyle 24).

Фільм
Режисер фільму "Додому" Наріман Алієв / Фото: Павло Шевчук

Ахтеме, ви фактично персона нон ґрата в тимчасово окупованому Криму, однак ваші родичі там проживають. Чи дійсно завдяки зйомкам на Арабатській стрілці вам вдалося побачитись зі своєю матір'ю за довгі роки розлуки?

Ахтем Сеітаблаєв: Так. Це приклад, коли знімальна група стає не лише професійним осередком на деякий час, а коли є щось більше. Дружба справжня, наприклад. Уже потім я дізнався, що продюсери та колектив зробили все, аби моя мама, для якої у 80 років поїздка з Криму до Києва дуже важка, приїхала на Арабатську стрілку. Це за 20 кілометрів від умовного кордону. Її онук посадив в автівку і привіз. Ми провели поруч 2 дні. Це було вперше за майже 4 роки. Сказати, що це було надзвичайно? Так і було.

Фільм
Кадри зі знімального майдачинка фільму "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Було тихо, не хотілось навіть кричати від радості. Я намагався запам'ятати ці декілька днів, бо невідомо коли наступного разу побачуся. Тому для мене знімальний період на Арабатській стрілці поєднався із зустріччю з мамою та моїми 2 дітьми, які також приїхали, аби її побачити, з самою історією кіно та роллю, яку я виконував.

Фільм
Кадри зі знімального майдачинка фільму "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Отаке переплетіння. Це був етап розмови з собою. Уявіть, першого вересня закінчився знімальний період "Захара Беркута", де я був режисером, а третього вересня ми виїхали в бік Арабської стрілки репетирувати, де я вже був в ролі актора. І зустріч з мамою мені дуже допомогла, бо був непростий проєкт. Я вдячний Всевишньому, що за останні кілька років у мене не було великого інтервалу між роботами. І отака зміна жанрів діяльності в одній професії – це велике щастя. Чудово, коли потрапляєш на територію класної драматургії і колективу та відчуваєш, що немає байдужих на майданчику. І розумієш, що ти живеш наповненим життям, яке має є сенс. Відтак приїзд мами і дітей і був отим великим бонусом.

Фільм
Ексклюзивне інтерв'ю з творцями "Додому" – Алієвим та Сеітаблаєвим / Фото: Віктор Тімохін

Читайте також: Джамала, Сенцов та Вакарчук побували на фільмі "Додому": які враження у зірок

Про найважчу сцену Ахтема Сеітаблаєва, виклик та Сиваш у жовтні

Ваше кіно – цілісне роуд-муві, де з розвитком дії все більше зрощується напруга. Що у вас спільного з Мустафою – персонажем, якого ви зіграли? І яка сцена психологічно видалась найважчою?

Ахтем Сеітаблаєв: Архітектоніка і композиція сценарію дуже класні: тебе ведуть по кардіограмі – ролі твого персонажа, – але від того не легше. Бо кожна наступна сцена, навіть якщо вони з точки зору зовнішнього градусу на одному рівні, закидає гачок в іншу сцену. Тому ця так звана кардіограма не була легкою. Коли у перший знімальний день ти потрапляєш в локацію "морг" і маєш зіграти сцену, де твій персонаж бачить вперше після тривалого періоду своє дитя – старшого сина, але вже мертвим, у цій обстановці... Для мене це був виклик як для людини, як для чоловіка, у якого четверо дітей, як для актора!

Фільм
Ахтем Сеітаблаєв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін

Команда продемонструвала людський і професійний такт. Я навіть здивувався – невже абсолютно всі знають сценарій? Жодної хвилини не сумніваюсь, що бригада освітлювачів і художників таки знала. Ти відчуваєш, що довкола формується атмосфера, яка дозволяє якісно виконати роботу. Бо певні сцени мають знятись в окремий період часу. Був вірно зорганізований час, а це дуже багато коштує: не марнуєш часу і з'являєшся на майданчику, коли потрібен. Це все драйв і виклик водночас!

Фільм
Кадри зі знімального майдачинка фільму "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Та чи було легко? Звісно ні. Уже не кажу про те, як бідний Ремзі Білялов (зіграв молодшого сина Мустафи, – LifeStyle 24) купався в річці. Я навіть пішов з берега. Пам'ятаючи, що витерпів Ремзі, у складні моменти я просто мовчав.

Наріман Алієв: До речі, у нічній зйомці Ремзі теж мав плавати. Але до цього на річці схопив переохолодження, ми його відкачували. Він ходив нервовий, казав, що все необхідне зробить. А я всю зміну думав, як провернути, аби він не купався знову. Урешті придумали, він був вдячним. Ми намагались полегшувати задачу, бо знімали на озері Сиваш в жовтні!.. А от самі зйомки проходили у потрібному темпі. Ми відчували, що встигаємо. Усі розуміли процес, були в ньому і грали, як треба.

Фільм
Знімальна команда фільму "Додому" на озері Сиваш / Фото: Павло Шевчук

Про акторський дебют Ремзі Білялова, його промовисте крещендо та щирість у кадрі

Нарімане, ви говорили, що знімали українське кіно про кримських татар, доки це не стало мейнстрімом. Раніше у короткометражках ви знімали своїх родичів, бо це було безкоштовним. У чому секрет успішного дебюту вашого двоюрідного брата – непрофесійного актора Ремзі Білялова у фільмі, що від України їде на "Оскар"?

Наріман Алієв: Ми довго не могли знайти актора на цю роль, і насамкінець я вирішив запросити Ремзі на проби. З усіх варіантів вибрав його. Хоч у брата не було акторських амбіцій, він хотів допомогти і довіряв мені. Це найважливіше у будь-якій співпраці: довіра, загальна ціль та намагання допомогти один одному. Як сказав Ахтем, коли всі дозволяють тобі зробити твою роботу. Ремзі хвилювався на зйомках, але вів себе спокійно. Згадався смішний момент. Перший кадр першого дня першої сцени – це крупний план Ремзі, якого мало нудити. А він каже: "Я не вмію, щоб мене нудило". Ми з ним відійшли, щоб ніхто не бачив, сунули пальці в рот і вчились. Дійшли до того моменту, що нас обох нудило...

Фільм
Наріман Алієв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін

Також Ремзі допомогла підтримка Ахтема як досвідченого партнера. Я сказав Ахтему: "Кричатиму на нього, якщо треба, а ти заспокоюй, мовляв, усе нормально". Оця гра в поганого й хорошого поліцейського працювала. Я додавав йому певного драйву, а Ахтем – стриманості.

Ахтеме, ви досвідчений актор, але в своїх інтерв'ю казали, що дечого навчились в Ремзі. Чого саме?

Ахтем Сеітаблаєв: Професія актора прекрасна тим, що не має меж. Ти ніколи не зможеш сказати, що знаєш, як все найкраще зробити. Ремзі дійсно Всевишній поцілував у маківку, про це свідчить його невимушеність, щирість всередині кадру, те, як він слухає, відповідає, реагує на ті чи інші події. Там, де мені допомагає ремесло, він викладається всіма своїми почуттями.

Фільм
Сеітаблаєв та Білялов у фільмі "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Під час зйомки останньої сцени, де він читає молитву, я за нього реально хвилювався! Бо в тому, як він набирав останнє крещендо (музичний термін, що означає поступове збільшення сили звуку, – LifeStyle 24), я чув, що воно йде від печінки... Не скільки голос, а скільки біль і надія. Адже його персонаж не вірить, що лишився єдиним чоловіком у родині, і йому тепер треба вести за собою і приймати рішення щодо всього і себе самого також. На зйомках я розумів, що до Ремзі краще не підходити.

Фільм
Кадри зі знімального майдачинка фільму "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Його відкритість, довіра та вчасна робота вражали. І лише два дублі останньої сцени?! Кожен актор звалився б, бо це потребує і фізичних і психологічних зусиль. Я себе запитував, а якби на його місці грав досвідчений актор... От не знаю, чи було б так щиро. Він був на своєму місці. Найголовніший фільм для мене "Чоловік та жінка", а молодий Ремзі Білялов нагадував мені Жан-Луї Трентіньяна. Від цього було тепло. І я старався навчитися цієї невимушеності, гармонії всередині себе рівно стільки, скільки потрібно. Я ніби повернувся у перший курс майстерності актора, коли навчають бути переконливим у своїй простоті.

Фільм
Ахтем Сеітаблаєв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін

Про помилку головного персонажа, страх асиміляції та спробу розвінчувати стереотипи щодо кримських татар

Що у вас спільного з персонажем, якого зіграли, та в чому помилка Мустафи?

Ахтем Сеітаблаєв: З одного боку його важко звинувачувати, бо ці геополітичні зміни прямо зачіпають кримських татар. Вони були всередині тайфуну, там ніби тиша, а навколо весь світ у карколомному стані. І його намагання зберегти родину, традиції, релігійну приналежність, культуру, – це доволі жорстка і не завжди адекватна відповідь викликам. Його намагання захиститися стало домінантою навіть у відношенні до рідних людей. А інколи треба було розмовляти або хоча б дивитись один одному в очі не з позиції "батько – патріарх" і "син – учень", а з позиції друзів.

У моєму дитинстві, дякуючи Всевишньому, були не такі стосунки з батьком. Але я пам'ятаю страх не бути гідним його уваги чи доброго слова... Не можу сказати, що мене не любили, але цього було мало. І перший раз з батьком я проговорив більше години тоді, коли вперше одружувався у 20 років! Якось я собі сказав: якщо у мене будуть діти, я хочу їм бути другом.

Розумієте, одним словом не скажеш про помилку Мустафи. Уся справа у тому, що він забагато вірив у захисний мур, який побудував довкола себе, своєї родини і переконань. І помилився, бо просто не розмовляв з близькими йому людьми.

Фільм
Ахтем Сеітаблаєв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін

Нарімане, у фільмі ви проговорюєте про міжетнічний конфлікт українців та кримських татар. Наразі 300 тисяч кримських татар проживають в Криму. У вашому кіно показуєте породжений депортацією та гоніннями страх асимілюватись і звідси бажання зберегти консервативні устої. Настільки великий нині страх розсіятись?

Наріман Алієв: Це було завжди, бо ми маленька нація, яка постійно під загрозою асимілюватись. І втрата цієї ідентичності – це втрата самих себе. Фільм не про конфлікт кримських татар та українців, а про певне непорозуміння, відсутність інформації і наявність стереотипів щодо кримських татар. У фільмі немає антагоністів – поганих чи хороших, є просто люди які намагаються діяти відповідно до своїх переконань та інтересів. А чому так діють? Справа в соціальному бекграунді, вихованні та інформації, яка їх оточує. Я це проговорюю, але не намагаюсь сказати, що хтось у цій ситуації хороший чи поганий.

Фільм
Наріман Алієв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін

Про депортованих родичів Нарімана Алієва на Донбас, прогалини в дискусії про Крим та чому насправді про кримських татар у 2014-му заговорили вголос

Покоління ваших батьків постраждало від депортації: вже у зрілому віці вони повертались на свою землю, відбудовували доми, робили кар'єри. Як саме депортація зачепила вашу родину?

Наріман Алієв: Кожна кримська родина була депортована. Ви не знайдете жодної сім'ї, яка не постраждала і лишилась в Криму. Депортували в Кавказ, Середню Азію, Сибір. Уже через 15 років, коли зняли комендантську годину, то люди шукали свої сім'ї та намагались об'єднуватись, відтак основний осередок був в Узбекистані. У 1960-тих роках нам, нібито, дозволили повертатись в Крим. Але всім людям, які туди поїхали, не дозволили лишитись в Криму... І тому вони осідали у материковій частині України за Чонгаром. Відтоді в Генічеську та Новоолексіївці дуже багато кримських татар.

У мене є родичі, які живуть на Донеччині. Невеликий осередок кримських татар депортували туди. Цікаво, що вони на сході України якісніше зберегли свою ідентичність. Бо, наприклад, в Узбекистані також побутує тюркська мова, вони також мусульмани, тому без запозичень та інтерпретації мови і традицій не обійшлося. А на Донеччині мої родичі краще зберегли кримськотатарську мову, її діалекти і традиції нашого народу.

Фільм
Наріман Алієв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін

У вашому кіно війна на Донбасі показується як тло, а про російську агресію "говорить" лише тіло загиблого й радіоприймач. Проте з фільму зрозуміло, хто в цих бідах винен... "Додому" – необхідне кіно для українського громадянського суспільства. Бо гоніння на кримських татар продовжуються: незаконні арешти, викрадення, катування, вбивства. За даними українських правозахисних організацій, близько 87 заручників Кремля, з них левова частка кримських татар, зараз в російському полоні. І правозахисники, активісти та журналісти мають підтримувати громадянський та медійний тиск задля їх звільнення.

Так ось листи кримських татар мають чітку конкретику і спільну відмінність: пишуть, що гордяться бути представниками кримськотатарського народу, бажають нації згуртованості. Почуття гідності, релігійність, віра в свій народ та вдячність за національну приналежність і дає їм силу в полоні. Як на мене, цей фільм для українців дуже важливий саме у цьому контексті: завдяки історії на екрані ми бачимо душу вашого народу та краще розуміємо полонених кримських татар, які, як і українці, зараз реально страждають від російського терору. Відтак усвідомлюємо, чому маємо за них боротись. Ви прогнозували, що фільм отак діятиме?

Наріман Алієв: Для мене наш фільм – одна з цеглин для взаємопорозуміння між українцями та кримськими татарами і висвітлення, хто вони такі є. Це дуже комплексна річ, яка не може бути змінена швидко. У нас ще багато прогалин в дискусії і про кримських татар, і Крим. Нас тримає те, що кримські татари навчились бути згуртованими, мають спільну ідею. Тільки це нас і рятує.

У 2014-му чому кримські татари стали дуже помітними? Бо ми були конкретно централізованими у своєму баченні. А проукраїнські сили, які проживали в Криму, не мали можливості навколо кого об'єднатися та просувати своє бачення майбутнього. Те ж саме було в Донецьку та Луганську.

І ці листи політв'язнів дуже конкретні, бо є стійке розуміння національної ідеї. Ми ніколи не виступали проти українців чи росіян, проти української державності, ми завжди виступали за своє, аби наша мова й культура могли розвиватися, аби діти мали можливість відчувати себе на Батьківщині. Ми виступали за себе. Наша ідея мала розвивати нас, а не пригнічувати когось іншого. Моє кіно про солідарність, дискусію, можливість слухати один одного. Я не вважаю, що хтось в моєму фільмі робив помилки чи був неправим. Має бути комунікація, аби знайти щось спільне і рухатися разом далі.


Кадри зі знімального майдачинка фільму "Додому" / Фото: Павло Шевчук

Про причину дебюту в Каннах, екзотичну універсальність та чому успішна фестивальна історія – найперше змога підкорити глядача в Україні

Разом з тим повнометражний художній фільм про кримських татар переважно кримськотатарською мовою отримав нечуваний фестивальний успіх за кордоном! Вже були покази у 14 країнах, кіно отримало нагороди в Одесі, Бухаресті, Стамбулі, Україні, Ізраїлі та Варшаві. Також фільм побореться за "Оскар" і "Золотий глобус". Ви говорили, що про кримських татар уголос почали говорити лише у 2014 році. Чим пояснюється той факт, що локальна історія малочисельного народу є для закордонного глядача близькою та впізнаваною?

Наріман Алієв: Це все і просто, і складно. Немає єдиного рецепту, чому цей чи інший фільм має можливість показуватись за кордоном. Над фестивальною історією ми теж працювали 2 роки, розповідали про проєкт, показували його, збирали певні відгуки. Не для всіх фільмів це треба. Бо фестивальне визнання для нас – це змога дійти до глядача навіть в Україні. Наш фільм – не блокбастер, він не має мільйонів на промоцію, тому ми й намагаємось використовувати будь-який інструментарій, який дає можливість розповісти про кіно глядачеві. Чому ми потрапили до Канн? Так зірки збіглися. Справа у величезних зусиллях продюсера фільму Володимира Яценка, селективній комісії, яка дивилась наш фільм, і конкурентному середовищі.

Як ця історія стала впізнаваною? Кіно не є суто кримськотатарським. Теми універсальні і зрозумілі будь-де: конфлікт батьків і дітей, ідентифікація тебе у світі і світу в тобі. Ми зі свого боку намагались зробити кіно якісним та відвертим. Коли творили "Додому", спирались на особистий смак і не брехали ні собі, ні людям.

Фільм
Ексклюзивне інтерв'ю з творцями "Додому" – Алієвим та Сеітаблаєвим / Фото: Віктор Тімохін

У другій частині інтерв'ю з режисером Наріманом Алієвим, актором Ахтемом Сеітаблаєвим та продюсером Володимиром Яценком читайте, чим пояснюється нечуваний донині успіх українського кіно, чи можливо його зробити прибутковим та яких нових фільмів очікувати від кінокоманди фільму "Додому".

Репортажні фото з інтерв'ю: Віктор Тімохін

Фото зі знімального майданчика: Павло Шевчук

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук