Та мало хто знає, львів’яни розробили свою трасу на 2 роки раніше, їм забракло лише року, щоб випередити європейське Grand Prix. До 8 вересня 1930 року Львів готувався особливо ретельно. Вперше тут стартували кільцеві перегони вулицями міста.
Через характерну форму траси її швидко охрестили "Львівським трикутником". До речі, він добряче попсував нерви гонщикам. Мало того, що дорога вкрита бруківкою, то ще й доводилось оминати трамвайну колію, а маршрут вів то стрімко вгору, то круто вниз. І так — 100 кіл, тобто 305 кілометрів.
Якщо перший рік вулицями ганяли лише поляки й українці, то три наступних Grand Prix вже мали міжнародний статус. Легендарні гонщики з Європи приїздили на своїх Bugatti, Alfa Romeo та Mercedes. Ревіння їхніх моторів було чути навіть на околицях. Їх усіх приваблювала не лише екстремальна траса, а й непоганий призовий фонд — 1250 доларів США.
Подивитись на таке видовище щороку збиралося 50 тисяч глядачів. Квитки продавали заздалегідь, а на них яскраво виділялась реклама продукції компанії "Сітроен", яка не втрачала надії побудувати у Львові свій завод.
Заможні львів’яни зручно вмощувались на глядацькі трибуни по обидва боки від старту, проміжні результати дізнавалися з гучномовців. На найбільш небезпечних ділянках дороги виставляли мішки з піском. Усю довжину траси охороняли понад 500 поліцейських. Такі зусилля себе виправдали — за 4 роки перегонів жоден гонщик і жоден глядач не загинув.
Читайте також: Розробник українського суперболіда випередив час, але так і залишився невідомим світові
1933 року до участі допустили й жінок, а тріумфував на перегонах норвежець Бйорнстад, він встановив рекордний час, пройшовши одне коло за 2 хвилини 2 секунди, тобто з середньою швидкістю 90 км/год. Цей показник так і вдалося нікому перевершити.
Усі прибутки, отримані від проведення змагань, перераховували у спеціальний фонд боротьби з безробіттям.