Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Бойове хрещення отримав 17-річним на Савур-могилі, – юний командир 28 ОМБр Макс Громов

      3335 Читать новость на русском
      Максим Громов з побратимом на Савур-могилі
      Максим Громов з побратимом на Савур-могилі

      У 18 років Максим Громов став командиром саперного відділення, а через рік – командиром розвідувального взводу.

      Український військовий Максим Громов пішов на війну ще у 2014 році, коли йому було 17. І захищав би країну від російських окупантів і далі, проте восени 2018-го ворожа міна відірвала бійцю ногу. Але Громов налаштований рішуче: підлікується і обов'язково повернеться на Схід.

      Про пекельний штурм Савур-могили у 2014 році, криваві бої за Дебальцеве та Піски, а також про те, як звичайному бійцю вдалося так рано стати командиром, якого слухають і якому довіряють, читайте в першій частині інтерв'ю ексклюзивно для 24 каналу.

      Читайте також: Фільм "Дике Поле" за романом Жадана виходить на широкі екрани: щире інтерв'ю з письменником

      Ти потрапив на Майдан у 17 років… Що було спусковим гачком, після чого ти пішов на війну?

      Я цікавився військовою тематикою ще до війни. Закінчивши школу, подав документи у Львівську академію сухопутних військ імені Сагайдачного, пройшов по балах, і мав їхати на курс молодого бійця… Але долучився до Революції Гідності, а далі знайшов можливість продертися на війну – та й поїхав на Схід. Вважав: якщо можу чимось зарадити – треба це робити. Думав, що до осені війна закінчиться…

      Продертися воювати на Донбас 17-річним вдалося обманом?

      Ну, майже. Добровольчий батальйон "Крим" знав, що мені 17, і покривав з любові. У мусульман до віку менш офіційне ставлення. Взяли мене й придумали "відмазку" для офіційних підрозділів, яким підпорядковувались. Мовляв, я вийшов із Криму і втратив там паспорт. Це спрацювало.

      Далі – курс молодого бійця під Дніпром. Усе виходило добре, адже до війни я займався спортивною стрільбою, туризмом, перепохованням решток солдатів, мав справу з вибуховими предметами...

      Мамі не говорив, що пішов воювати. Відтягував до останнього, мовляв, допомагаю в Дніпрі у госпіталі. Гаряча пора була. Вже коли почав пропадати зв'язок на Донбасі – зізнався…

      Далі – Краматорськ. Наші поїхали на штурм Савур-могили, а мене – як найменшого в батальйоні – лишили на захисті табору. Я рознервувався, сказав: якщо наступного разу не візьмуть, піду від них. Коли знову почався "кіпіш" – мене взяли. Я проявив піротехнічні здібності, трохи підучили, і поїхав сапером.

      Де саме ти виконував бойові завдання за весь час війни?

      Савур-могила, Дебальцеве, Піски, потім знову Дебальцеве, Зайцеве, Майорськ, район Приморья, Широкіне, Чермалик, район ДАПу, знову Піски... А далі – Мар'янка, Красногорівка...

      Штурм Савур-могили – перше бойове хрещення?

      Так. Ми отримали зброю: автомати АКС-74, пістолети ТТ, підствольні гранатомети та інженерні боєприпаси кілограмів на 300. Перевантажений вертоліт ледве злетів.

      Летіли 2 години по-бойовому – від 3 до 5 метрів над землею. Кожну посадку облітали через 5-6 секунд, опускаючись вверх – вниз. Такі американські гірки: сидиш і відчуваєш, як внутрішні органи туди-сюди гуляють. Багато хто блював...

      Читайте також: Санкції Росії проти України: кому вони на руку

      А далі нас обстріляли сєпари з кулеметів. Бійця "Баху" поранило кулею в спину. Ми не зрозуміли, що з ним сталося. Спочатку подумали, що укачало, постукали по спині, а вже потім зрозуміли. В іншого дві кулі над головою пролетіли і продірявили каремат. Нам пробило запасний бак, і звідти лився керосин. Уяви, все в дірках, керосин тече… Ми пілотам почали говорити, ті сміялись. Уже потім зрозуміли, що витік – не смертельно небезпечний. Але все відрядження на Савур-могилі речі пахли керосином. Я не відразу зрозумів, що нас обстрілюють. Висунув автомат в ілюмінатор і вже нікого не побачив.

      30-секундний обстріл – перше бойове хрещення. Далі сіли серед поля. Я допомагав нашим встановлювати сигнальні міни. Завантажились у дві машини і нічними дорогами поїхали у Петровське. Теж декілька разів обстрілювали. Якби прицільно попали б, то ніхто не вижив, нас набито було. І вночі на БМП заїхали на Савур-могилу. Наших там було лише 3-5 чоловік.

      Яка була тоді ситуація на Савур-могилі?

      Висота була проблемною і декілька разів переходила з рук в руки. Точились постійні обстріли і велись штурми. На її захист тоді лише добровольців брали. Коли ми приїхали, там був лише корегувальник і кілька офіцерів. Уяви: довкола скалиста місцевість, степ і повиривані нірки для прикриття. Ми утрьох зайняли оборону з флангу. На другий день я обережно збирав трофейну зброю.

      Обстрілювали нас рясно. Ми відразу помітили, що ворог гатив градами і мінометами зі сторони Росії. І не дивно, бо до кордону 9 кілометрів. У першу ж ніч ми застали ці прекрасні "карандаші" – турбуючий вогонь, аби не спали. Наступного дня нас обстрілювали танки з прямої наводки. Ми відступили, щоб заховатись за горою. Тоді було страшнувато: підіймаєш голову в окопі, а за 5 метрів від тебе розривається воронка, і все свистить. У всіх були різної тяжкості контузії. Це щастя, що тоді ніхто не загинув.

      Згодом внизу почалась стрільба і штурм. Танк стріляв по нас, і ми рухались перебіжками з окопчика в окопчик, як у фільмах. Переборюєш страх і біжиш. Згодом страх взагалі зник. У підніжжя гори не було зв'язку. Ворог одяг достоту такі ж знаки розрізнення – жовті пов'язки. Було незрозуміло, ворог то чи наша людина. Люте сум'яття...

      І далі генерал-майор, командувач штурмом Савур-могили Гордійчук дав команду спуститись до своїх і розвідати ситуацію. Ми спустились і мали забрати живих з собою на гору. Там було кілька поранених. Викликали бронегрупу, передали їх. Ще так дивно, знаєш: з кукурудзи вибігали чеченці з криками "Аллах Акбар", а наші кримчани їм відповідали...

      Читайте також: "Актори стають національними героями": інтерв'ю з кінокомандою фільму "Позивний "Бандерас"

      А що далі?

      П'ятеро наших піднялось на гору. Приїхав і "Урал" з вибухівкою. Я підійшов до техніки, де вже були Альберт Анатолійович, полковник Гордійчук, водій був і "Каптьор", і тут почав бити міномет по "Уралу". Ми сховались у підвалі і сиділи 15 хвилин. Після першої міни оглухли. Били прицільно, іскри з плит йшли. І раптом я згадав, що у нас кілограм 150 пластидів в "Уралі"… І якщо туди буде пряме попадання, нам підвал точно не допоможе.

      Ми вирахували, що кожні 10 секунд прилітає одна міна, вибігали по черзі і заносили пластиди в підвал. Все було небезпечно і мало зрозуміло. Довкола лежало багато трупів. Але знову вижили і виконали завдання.

      А далі прийшла підмога. Ми пробули там 5 днів. Так минув перший місяць моїх активних бойових дій.

      Що допомогло адаптуватись на початку?

      Нормальні командири. У нас не було конфліктів, бо всі знали, навіщо вони там і що мають робити. Обійшлося і без дезертирів. Було соромно перед іншими, якщо проявиш слабкість і тупість. Усі робили, що треба і трохи більше.

      Але звісно незвично було реагувати на перші смерті. На мирній території, коли хтось загинув, – це горе. А там немає часу про це думати. Сталося – і все на тому. Якось був сильний вітер, ми пили каву, а на відстані кількох метрів від нас валялись згорілі трупи сєпарів… І ніхто не звертав на це увагу, кава добряче смакувала.

      Хто був проти вас?

      Спочатку – переважно "сєпари". Деякі просто затуркані й забиті заручники ситуації, які не знайшли собі роботи. Інші, мовляв, "ідейні", бо вірять телевізору, який проїв їх мозок. А треті пройшли чеченські війни й не змогли прогавити ще одної війни, бо тільки й можуть, що воювати. Немало було й кадрових російських військових серед противників.

      Розкажи про свій неспокійний бойовий шлях після Савур-могили…

      У вересні 2014-го ми мали перший виїзд в Дебальцево. Далі – Піски: постійні штурми й обстріли. Батальйон "Крим" тоді розформували: частина хлопців пішла в ЗСУ, інша – в полк міліції  "Дніпро-1". Мені якраз виповнилось 18. Подзвонив знайомим, почув, що у Пісках активні бойові дії, сів у таксі і з Краматорська поїхав у Карлівку. А звідти забрали. Я був сапером, тому знешкоджував і ставив протитанкові міни зі сторони Донецька.

      Про що тоді думалось?

      Про свою роботу: як можна її краще зробити технічно і як не підірватись. Бо швидко звикаєш, зникає страх – і все. Втрачаєш пильність – і маєш (показує на понівечену ногу і протез – Прим. авт.). За війну я знешкодив декілька тисяч вибухонебезпечних предметів. У 2016-му збився на рахунку 1 200...

      Як ти вперше пішов у розвідку?

      Це було у Пісках. Сєпари мали дачне поселення зі сторони Донецька і періодично з БТРів розстрілювали наші пости.

      То я тільки приїхав, ми набрали мін і пішли на завдання. Вийшли на дорогу і зрозуміли, що вона асфальтна, і можливості поставити мін немає… Старший скомандував пройти далі у розвідку. Через кілька метрів лунає команда "різко падати"! Виявилось, що попереду нас сєпарський блокпост – за метрів сорок, і зліва за метрів 10 сидять у хаті сєпари і безтурботно собі курять. Але вони вчули шурхіт і почали стріляти в усі сторони. А ми 20 хвилин лежали і кулі повз нас пролітали. Дехто з наших після цього виходу передумав ходити у розвідку. Якби спокійніше йшли, цього б не сталось. Сєпари нас могли просто закидати гранатами, але все минулось без втрат.

      Читайте також: Син скоріше зломиться, але не зігнеться, – батько військовополоненого

      ...А згодом ти став командиром?

      Так. У грудні 2014-го підписав контракт з 42-м батальйоном територіальної оборони, який згодом увійшов до складу 57-ї бригади. Так я став командиром саперного відділення у 18.

      Як воно – командувати?

      У моєму відділенні було 8-9 людей, серед них і чоловіки по 45 років. Я мав досвід, вчив людей стріляти, тому дехто відразу довіряв мені. Інші ставились скептично, а далі прийняли. Після першого бойового виходу в людей були круглі очі від побаченого, вони зрозуміли, що варто до мене прислухатись, і все буде нормально. Добре, що люди, які не сприймали мене спочатку, не зробили серйозних помилок у розвідці. У нас мало бути спільне поняття війни. Узимку 2015-го ми воювали у Вуглегірську, далі – Дебальцеве, згодом нас відправили під Санжарівку.

      А там обвуглені танки, ріки крові, все горить… Ніби зима, сніг має бути, а все чорне довкола: у бруді, болоті і крові. На наших очах невдовзі загинув замполіт батальйону і його водій. Замполіт був бойовою людиною, розмовляв біля БТРа, і ворожий ПТУР влучив у БТР. Вони на місці загинули. І трьохсоті теж були. Це війна...

      Я почав акліматизовуватись. Стріляв з ПТУРів і СПГ. Танки стріляли по мені, я по них. Я став для інших прикладом. Казали, що я ненормальний, бо коли стріляють, я теж гатю у відповідь. З'явилась більша впевненість у собі і розуміння: якщо нічого не робитиму, то танк просто мене переїде. Тому краще намагатись не дати йому доїхати до тебе.

      З 2015-го я – командир взводу. Мене знімали з цієї посади, перекидали на головного сержанта взводу чи командира відділення, але фактично завжди виконував цей обов'язок. Я вступав у суперечки і завжди відстоював свою думку. Звання сержанта отримав уже будучи командиром взводу, згодом – старшину і прапорщика. Себто, всі 3 роки я виконував завдання командира розвідвзводу в батальйоні або в складі роти…

      Читайте також: Людям Путіна в Україні не можна дозволяти комфортно жити, – колега Сенцова

      У другій частині інтерв'ю з командиром розвідвзоду Максимом Громовим читайте про потужні і вдалі розвідувальні операції наших військових, про які можна говорити, а також про серйозний конфлікт Громова з командиром бригади, його неочікувану розв'язку і справжнє побратимство, яке тримає на війні.

      Джерело: 24 Канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук