Березовський — важливий етап сучасної історії Росії. Без цього низькорослого та дуже харизматичного чоловіка не було б ні другого терміну Єльцина, ні першого Путіна. Так само як і не було б всенародної ненависті росіян до олігархів.
Березовський народився і виріс в країні, де поняття бізнесмен було синонімом до злочинець, а мільйонерами могли бути лише колгоспи або величезні підприємства чи заводи. Майбутньому багатію світила кар'єра звичайного радянського науковця.
Та Борису Абрамовичу постійно було мало грошей. Він хотів жити достойно, а зарплата в 300 рублів цьому не сприяла взагалі. Коли в СРСР почалася горбачовська перебудова, Березовський якраз співпрацював з найбільшим в СРСР автовиробником — Волжським автозаводом.
Скориставшись першим та потрібними знайомствами в радянському КДБ, Березовський вже за кілька років здійснив стрімкий кар'єрний злет — опинився в кріслі гендиректора спільного швейцарсько-російського підприємства "Логоваз". На цій посаді до цього приховані підприємницькі таланти простого радянського математика розгорнулися з небаченим розмахом. Менш ніж за рік в умовах країни, яка розвалювалася на шматки, Березовський став мільйонером.
Отримані гроші він одразу ж вклав в бізнес. Та вирішив не обмежуватися лише автопромом, а закинув вудочку глибше — в медіабізнес. І став засновником одного з перших приватних російських телеканалів — ТВ6. Як виявилося згодом, стратег Березовський все дуже добре передбачив наперед, бо інвестував у майбутнє.
Повну версію програми "Вєсті Кремля" дивіться тут.
У велику політику, яка потім тісно сплелася з бізнесом, Березовський потрапив у 1993-му. Перший крок — спонсорування книги президента Єльцина "Исповедь на заданую тему". Роботу йому підкинув один із друзів. Борис Абрамович уміло скористався шансом, і буквально через тиждень після здачі матеріалу, завдяки грошам та зв'язкам, зміг пролізти у найзакритіший елітний тенісний клуб в країні.
З 1993-го Березовський міцно закріпився в російській політиці. І дуже скоро став одним з факторів, які цю політику визначали. Спав Березовський по 4-5 годин на добу. Увесь час витрачав на розширення свого бізнесу та впливу на російських політиків та президента.
7 червня 1994 року ледь не стало для олігарха останнім днем у житті. На нього вчинили замах прямо біля воріт його офісу.
Після замаху Березовський за дуже короткий час організував власну службу безпеки — найкращу на той час в Росії. "Атолл", окрім охорони багатія, збирав за його наказами компромат на конкурентів. Не гребували бійці і фізичним знищенням конкурентів.
Березовського стали поважати і боятися. В країні шаленими темпами тривала приватизація стратегічних об'єктів. Олігарх стрімко розширяв свою бізнес-імперію. За кілька мільйонів доларів купив останкінську телевежу ОРТ. Потім на пару з новим партнером, Романом Абрамовичем, буквально за копійки купили нафтового гіганта "Сібнєфть".
Березовський опинився на піку могутності. До його активів входив нафтовий гігант "Сібнєфть", виробник автомобілів "Логоваз", контролював ОРТ та монополіста-авіаперевізника "Аерофлот". При цьому лише відомі статки колишнього молодшого наукового співробітника сягали 3 мільярдів доларів. Справжній розмір своїх капіталів знав лише один Березовський.
Та в 1996-му вся ця фінансова імперія могла розвалитися як звичайний картковий будиночок.
Для росіян настав час обирати президента. Рейтинг хворого Єльцина не перевищував 4%. Наступника "сім'я", яка займалася виключно накопиченням капіталів, не встигала підготувати. Над усією країною завис привид повернення комунізму.
Досвідчений партапаратник та очільник реформованої компартії Зюганов рвався до влади. На боці комуніста були симпатії виборців та навіть міжнародна підтримка. Та Зюганов прорахувався в одному — російські олігархи не захотіли втратити свої капітали.
Семеро мільярдерів — Березовський, Ходорковський, Фрідман, Гусинський, Потанін, Авен та Абрамович домоглися зустрічі з президентом. Березовський, який очолював усю цю "сємібанкірщину", з порога заявив: "Борис Миколайович, ми не можемо дати вам програти". І не дав.
Мільярдери в рекордно короткі терміни повністю переробили усю передвиборну програму Єльцина. Запрацював велетенський штат найманих західних піарщиків.
Усі телеканали, які контролювали виключно олігархи, заполонили хвалебні оди чинному главі Кремля. Зюганова грамотно і дуже швидко роздавили, спустивши відсотки підтримки населення нижче плінтуса. Єльцин, переживши інфаркт між першим і другим туром голосування, вдруге став президентом. Та переміг не він, а вони.