"Молодий Папа" – неочікуваний італо-іспано-французький драматичний серіал, знятий Паоло Соррентіно. Хоча ажіотаж довкола проекту не такий гучний, як довкола "Шерлока" чи "Гри престолів", його помітили рівно настілки, наскільки потрібно було для відповідного визнання.

Адже картинки з Джудом Лоу, який курить сигарети, закутавшись в папські наряди, то тут, то там вигулькують в мережі, а інформацію про другий сезон вже офіційно підтвердили.

Пекло

Я люблю Бога, тому що любити людей дуже боляче. Я люблю Господа, який ніколи мене не покидає або ж покинув мене назавжди. Господь – навіть без Бога – але завжди обнадійливий і безумовний. Я священнослужитель і я відмовився від своїх побратимів і від жінок. Тому що я не хочу страждати, тому що я не здатний склеїти по шматочках розбите любов'ю серце і пережити таке горе. Тому що я нещасний – як і всі священнослужителі. Було б чудово любити тебе так, як ти хочеш, щоб тебе любили. Але це неможливо. Тому що я не чоловік – я боягуз. Як і всі священнослужителі.

Площа Святого Петра, переповнена вірянами, туристами та журналістами. Кардинали, очікуючи нарешті на першу промову Папи, смиренно схилив голови. Не інакше, як явлення Христа народу. Нарешті перед світом з першим посланням виступить новий Папа: загадковий персонаж, молодий та незрозумілий, від якого можна очікувати будь-чого.

Адже папський чин 47-літній кардинал Ленні Белардо отримав внаслідок внутрішніх політичних ігор Ватикану. Найіронічніше, що сам Ленні не прикладався до свого успіху: за нього все зробили конкуренти та давні гравці політичної кухні Ватикану.

Дехто вирішив, що керувати таким молодим Папою буде куди легше, аніж іншими претендентами. Але як же ж вони помилялись.

З перших годин свого "правління" Ленні доводить усім персонажам цього мікровсесвіту, що керувати тут буде він, а не будь-хто інший. Католицька церква знала чимало фріків: як хороших, так і поганих. Починаючи з розбещених середньовічних пап, які не цуралися інцестів – і закінчуючи жартівниками, які могли собі дозволити пробачити своїх невдалих убивць.

Проте навряд чи церква знала настільки амбітного, цілеспрямованого, безкомпромісного – і водночас такого загубленого, самотнього та роздертого сумнівами Папу.

Ви забули про Бога, – ось, що сказав Папа у своїй першій проповіді, – я ближчий до Бога, ніж Ви всі.

І всі дивилися на Папу, і навіть не могли розгледіти його обличчя, чого сам Ленні й добивався. Лише силует на фоні темряви. І хто ж це? Святий? Проклятий? Чи ні те, ні інше? Для самого Ленні це буде довгий шлях для самоусвідомлення. Це пошук справжньої віри. Свого місця у всесвіті. Свого спокою перед минулим та прийдешнім.

Зрештою, все як у хороший, монументальних творах світового мистецтва, які наче всі про одне й те ж саме – але як майстерно це зроблено цього разу.

Рай

Соррентіно дуже повільно розкриває усі карти. Спершу ми знайомимось з більшістю основних персонажів, дізнаємось, якими вони є, чим займаються, ким стали – і вже опісля, коли глядач так чи інакше сформував якесь ставлення до них, нам показують, чому власне усі персонажі стали тими, ким вони тепер є і ким будуть до смерті – або не будуть.

Неможливо описати, скільки сенсів напхано у серіал – кожен побачить щось своє, для кожного, як і в Біблії, якщо спробувати ставитись до неї серйозно, можна знайти щось влучне, правильне, точне.

І навіть найбридкіші на перший погляд персонажів стають мучениками, якщо не святими. Жертвами, яких підім'яло під себе колесо долі та випадку.

Сам Ленні, навіть ставши Папою, все одно сумнівається в існуванні Бога. Навіщо покинув Ти мене? Якщо вже Папа Римський не вірить в Бога, то хто тоді "нас" порятує. Але ніхто і не повинен нікого рятувати.

Певно, така випадкова мораль, яких з сюжету можна витягнути на цілу книжку афоризмів, полягає в тому, що себе може врятувати тільки ти сам і ніхто інакший – але чому б при цьому не надіятись і на божу поміч? Серіал наче підморгує нам, коли вводить в сюжет "фантастичні" елементи як-от зачаття безплідної чи зцілення. Що це? Чудо? Сила волі? Збіг обставин? Божественне втручання? Самопереконання?

Схожі дива навіть для ворогів Папи стають доказом його святості і його винятковості. І це накладає подвійну відповідальність на Папу, який повинен не осоромитись перед історією, не зрадити собі – і впоратись зі своєю дитячою травмою.

Всіх головних героїв проведуть своєрідною алеєю минулого. Вибір, зроблений нами чи за нас, в будь-якому разі тягне шлейф наслідків – і з ними треба жити, бо не вдасться їх змінити. А помиляються всі – навіть сам Ленні.

Чистилище

Хто тільки свого часу не використовував релігію як майданчик для мистецьких експериментів. Можна сказати, що навіть фанатики церкви, які з особливою насолодою викручували суглоби ймовірним відьмам, займалися радше вдоволенням своїх естетичних потреб, аніж справді переслідували ціль зробити світ кращим.

Втім, ті часи відійшли у минуле і найгірші елементи інституту церкви розважаються трішки інакше, про що також не забудуть нагадати впродовж серіалу: автори не оминули й гострих, проблемних питань, тісно пов’язаних з церквою як інститутом.

Педофілія, гомосексуалізм, корупція, лукавство, зловживання владою – Папа Пій, попри свій цинізм та неможливий характер, все ж позитивний персонаж. І він справді всіма силами намагається змінити світ там, де має на те сили.

Спершу доволі складно зрозуміти й розібратись, що взагалі відбувається. Стиль, темп, антураж, персонажі, кадри, музика – все виглядає дуже неправдоподібним. Не в значенні, що неякісним, а навпаки – важко поєднати загадковий серіал про молодого Папу і такий блискучий стиль виконання.

Візуально картинка незрівнянна, це можна раз відзначити і більше до цього моменту не повертатися: операторська робота, увага до деталей, довгі плани та неочікувані ракурси.

Неважливо, що відбувається на екрані: чи Папа розвішує свої шкарпетки, чи двоє священиків сповідаються одне одному, чи за спиною Пія ХІІІ раптово з’являються феміністки з оголеним торсом та звинувачувальним написом на грудях – все знято настільки ідеально, що можна насолоджуватись самим лише відеорядом.

Пій ХІІІ – чи не найчесніший персонаж серіалу. Це не значить, що папа не бреше. Ні, він маніпулює, використовує, залякує, нав'язує свою волю, але з ходом сюжету можна помітити, що дії ці, іноді жорстокі чи нехристиянські, можуть мати зовсім інший характер – просто потрібно поглянути на них під відповідним кутом.

Та й зрештою, в якому ще серіалі Папа Римський буде підбирати гардероб під всіма забутий хіт I'm Sexy and I know It.