Навіщо піаритися? Я просто виконую свою роботу, просто служу, – наполягає він.
У свої 22 роки Олег – начальник штабу одного з батальйонів 24-ї ОМБр. Хлопець родом зі Львівщини. Він хотів стати військовим з дитинства, після дострокового закінчення Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у 2017 році одразу потрапив на війну. Був у Попасній, Торецьку, Шумах, переживав масовані артобстріли та потрапляв у важкі бої. Зараз Олег знову на передовій, це його третя ротація. І до цього вже звикли його близькі.
Читайте також: Воїн і маестро "Жереб": як війна непомітно входить у наше життя
Спочатку було тяжко, адже молодому офіцеру нелегко отримати одразу повагу побратимів. Але вже на виїзді до мене всі ставилися нормально. Поступово я знайшов до кожного підхід, треба розуміти, що їм також важко. Необхідно налаштувати людей на правильний путь, пояснити, що головне – думати про війну і своє життя, а не щось буденне,
– каже офіцер.
Прошу розповісти про те, як заходили до населеного пункту Шуми поблизу окупованої Горлівки (українські бійці зайняли селище у серпні 2018 року). Олег розповідає неохоче.
Диверсійно-розвідувальна група бойовиків зайшла у сіру зону в Шумах. Хотіли провести або розвідку, або перевірку боєм – невідомо. До них висунулася наша група. Почалася перестрілка. По рації почали доповідати, що закінчилися боєприпаси. Я взяв їх і ще з одним солдатом побіг до них. Хлопці зарядилися і продовжили бій, не відступили,
– розповідає військовий.
Коли питаю про відпустку, молодий офіцер тільки втомлено посміхається. Мовляв, ну який відпочинок, коли ще не виконані всі бойові завдання, а бригада на передовій.
Більшість жителів України ніколи не бачили війни, тому що на передовій уже п'ять років ворога стримують наші захисники. Постійно посильно допомагати їм здобувати вільне майбутнє для України можна тут.
Читайте також: Безупинна праця: як волонтери та звичайні українці оснащують українських військових