Чому не змінив акторський костюм на камуфляж, що переказують бійці з передової після перегляду "Кіборгів", та чому готові надсилати грошей, аби тільки не грав інших ролей – про це і ще дещо важливе говорили з В’ячеславом Довженком, який у стрічці зіграв командира-націоналіста "Серпня".

Чому "Кіборги" здаються не пластмасовими, а справжніми?

Колись сиділи в кабінеті з Богданом Сильвестровичем Ступкою, зайшов до нього чоловік, каже: "Ви сьогодні грали блискуче". А Ступка відповідає: "Ну, дорогенький, це ти граєш, а я живу". Доля правди у тому є. Ми максимально чесно робили свою роботу, бо відчували страшенну відповідальність перед хлопцями, які прийдуть дивитися цей фільм. Брехати просто не мали права.

Як Вас затвердили на роль "Серпня"?

Як всіх затверджують. Були проби. Оля Княженко вислала текст. Приїхав на кіностудію Довженка. У невеликій комнатушці з фотоапаратом Ахтем знімав. Ми пробували роль "Серпня" відразу. Сцену про Гоголя робили не конфліктною, як в кіно, а камерною. Ахтем сказав: "Зроби, як ти собі розумієш це". Зробив, як вдома розібрав. Він підійшов, поцілував мене в чоло. І рівно рік тому, на Різдво, сказав, що я затверджений на цю роль.

Яка сцена була найважчою?

Усі нелегкі. Дуже багато важких фізично. Наприклад, сцена, де мені треба було блискавично скочити на танк, підняти люк і дістати звідти бійця. Танк заввишки метра два. Сам люк важить кілограм 60-70. Його треба було відкрити у повному обмундируванні. Після дубля чотирнадцятого я зрозумів, що це найкрутіша зарядка за весь день. Бойові сцени – нелегко. Найважча морально – коли ми чекали "Буратіно". Усвідомлювали, як їм там було. Коли мав діалог з донькою – окрема історія. Підростають мої діти зараз. Я уявляв собі, що має сказати батько, який завтра може не побачити своїх дітей.

Багато імпровізували на знімальному майданчику?

За моєю ініціативою "Гуцулку Ксеню" додали до сценарію. Величезне дякую Ахтему за те, що дає можливість акторам співпрацювати. Його робота – не тотальна режисура, де актор виконує все, що режисер собі там понапридумував. Він ретельно підібрав акторів, щоби давати свободу. Багато жартів принесено було. Купа імпровізованого. У нас професія від того залежить. Засвоюємо текст, щоби це природно звучало.

Епізод про "Золотоє кольцо" народжений на знімальному майданчику. У мене родичі живуть у Ярославлі. Вони нормальних поглядів на те, що в нас відбувається. Але я з покоління, яке знає, що таке "Золотоє кольцо".

"Гуцулку Ксеню" сприймали по-різному, співаючи в гуртожитку зі студентським другом Андрієм Шараскіним – прототипом "Серпня" і на знімальному майданчику?

На зйомках виконував так, як ми з Андрієм співали. Сиділи на кухні в гуртожитку, пили самогон у маленьких чарочках, спілкувались про мистецтво і затягували "Гуцулку Ксеню". Це його улюблена пісня. Якщо Андрій – прототип героя, якого я граю, то було святою справою її додати. Знаю точно, що він її співав в Донецькому аеропорті. Ця пісня нас споріднює. Вона ні народна, ні сучасна. Для того часу "Гуцулка Ксеня" дуже стильна. Народна пісня може б так і не прозвучала, як це західноукраїнське танго. Персонаж мій із Західної України, то ж виконанням цієї пісні влучили в десятку.

Фільм ставить більше питань, ніж відповідей. Як нам шукати діалог між поколіннями та ідеологіями?

Те, що фільм ставить питання – прекрасно. Бо мистецтво має ставити питання, а не давати відповідей. Існувало таке поняття, як "мораліте", що мало на меті давати відповіді. Це дещо нав’язливо звучало. Наша мета – змусити людей думати, відчувати, щось змінювати в житті. Я не можу дати відповідь на питання, як шукати діалог. Це довга розмова. Напевне, треба краще на виборах працювать, щоби дійсно обирати тих, кого варто. А не за гречку. Ми лише знаємо, але мало робимо. Треба більше робити, значить. Активнішими бути в суспільстві, бо нам притаманно жити відсторонено. Живемо за принципом: "Те, що відбувається за межами моєї квартири, мене не стосується". Маємо відповідати за двір, у якому живемо, а не тільки за квартиру.

Щось лишилось усередині від "Серпня" ?

Я не вірю у перевтілення. Роль – це ж костюм, який ти одягаєш і знімаєш. Напевне, років 20 назад я був ближчим за ідеологічними симпатіями до "Мажора", зараз – до "Серпня".

Як швидко вдається відмежуватись від ролі, коли зйомка закінчується?

Кожна роль пропускається через свою психофізику, це однозначно. Ролі не є геть відокремленими від нас. Ти народжуєш певний образ. Ну, звичайно, він дещо інакше висловлюється в житті, не так реагує на когось або слухає, робить вчинки інакші. Але це ти, і твоя психофізика. Твоє бачення, і твій кут зору. Відмежовуєшся з часом.

Чи знайоме вигорання як актора?

Ні. В акторській професії інша штука, не можна закохуватись в себе. Кожна роль має стати новим плацдармом. Якщо лінь чи острах перед рухом вперед, якщо робиш те, що звик робити, що дається легко – став хрест і йди з професії.

Як вважаєте, чи отримав би фільм "Оскар"?

Нещодавно з'явилась така плітка, нібито, фільм подаватимуть на здобуття премії. Насправді, "Кіборги" – дещо внутрішня історія, яка викликає сльози й емоції наших людей. Чи викличе такі емоції у людини, яка взагалі не розуміє, що у нас відбувається? Навряд чи. Але є спільні речі: любов до дітей, страх перед смертю. Те, що єднає всіх. Чи стрічка може конкурувати? Мені хотілося б вірити, що так. Навіть не сумніваюсь, що фільм має подивитись міжнародна спільнота. Багато людей не розуміють, що у нас відбувається в країні. Вони живуть у своєму світі, і те, що долунює з телебачення чи радіо, їх просто не стосується. Побачать – можливо, зрозуміють.

У цьому році планується чотирисерійна версія "Кіборгів". Відома дата прем’єри?

Поки невідомий остаточний вердикт щодо прокату, бо домовляються, щоби цей фільм показали за кордоном. Не маємо права випускати телеверсію, доки не закінчимо показ фільму. На жаль, сьогодні невеликий відсоток відвідує кінотеатри, більше сидить біля телевізора. Сцен і діалогів буде набагато більше, ніж у кіноверсії. Думаю, спровокує хороший резонанс в суспільстві. Взагалі, ми були здивовані результатом прокату фільму, бо не працювали на успішність. Це мало бути чесно. І щоби не було соромно. Але несподіванкою був цей вибух у суспільстві, що його зробили "Кіборги".

Чому Ви тут?

У сенсі?

В Україні, в акторстві, у цьому залі?

Згоден зі словами, що звучали у фільмі: треба захищати теперішнє, розплачуватись за минуле і нести відповідальність за майбутнє. Пережили 4 буремних роки, мусимо пережити і те, що відбувається зараз. Не ми цю війну почали, але ми закінчимо. От росте покоління, перед яким ми несемо пряму відповідальність. Не можу сказати: "Синку, нам краще у Франції жити, бо тут повна маячня". Якщо почали, то треба будувати.

Коли почалася війна, хотілося змінити сценічний костюм на камуфляж і піти воювати?

Андрюха Шараскін пішов. У мене двоє дітей було на той час, меншому – 4 роки. У Андрія легша ситуація, розпався шлюб і він зробив той крок. Я ж лишився з дітьми. Інформаційна війна не менша за масштабами, ніж справжня. Ми тут мусимо робити український продукт і на тому виховувати наших людей. Привчати їх не соромитись своєї мови, спілкуватися нею в побуті, відроджувати українське кіно, театр, прививати любов до нашої культури. Бо ми, на жаль, 450 років були Малоросією і жили в зоні чужої культури. Всі дивились про недосяжних російських "мєнтів", та й усе.

Зараз треба побільше випускати своїх фільмів, і не тільки патріотичних. "Кіборги" – це блискучий фільм в плані теми, те, що зараз потрібне нашим людям. Але можемо знімати і про фермерів. Головне, щоби це був наш продукт про наших людей. Ми завжди знімали історичні фільми, але мало знімали фільми про людей, про їх буденні турботи, про що вони розмовляють у книгарнях і на ринку. Щоб достукатись до людини, треба показувати те, що перегукується з її внутрішніми переживаннями.

Які перспективи кінематографу і театру?

Різниця між театром і кіно дуже проста. Театр – це малюнки на піску. Тут і зараз. Один глядач приходить, випиває кухоль пива і забуває те, що відчував. Кіно – малюнки на полотні. Ніколи кіно не викине театр з поля зору глядачів, і навпаки теж.

І кіно, і театр зараз переживає певний ренесанс. З'явились нові постаті, які роблять вистави по-інакшому, використовуючи нестандартний підхід. Стас Жарков – блискучий хлопець, у якого постійно щось змінюється. Притримується лозунгу: "Театр – не музей". Сценарист Наталка Ворожбит пише блискучі п’єси. Тома Трунова теж у сценаріях підіймає живі теми, які торкають нас сьогодні. Нинішній стан культури – хороший. Все йде хвилями. Був спад, а зараз підйом. Треба запрошувати молодих людей, давати більше можливостей. Тому я думаю, що все у театрі й кінематографі буде гаразд.

Ахтем Сеїтаблаєв – режисер "Кіборгів" – нещодавно з фондом "Повернись живим" здійснював покази у зоні бойових дій. Ви брали в тому участь?

Запрошували усю знімальну групу. Виїхати на два тижні актори не змогли, робота до театру прив'язала. Із задоволенням поїду, якщо зроблять тур, коротший за часом.

Нещодавно говорили з Ахтемом телефоном. Повернувся враженим. Передавав вітання з фронту. Там цей фільм стає народним. Бійці дивляться по 4-5 разів. Чув у слухавку, про що говорять:

– Який зараз епізод?
– Серпень читає вірша.
– Пушкіна?
– Ага, Пушкіна.

Тобто вони вивчили сценарій, на цитати порозбирали.

І кумедного було. Боєць підійшов до Ахтема і з болем попросив передати, щоб я більше ніде не знімався. Бо почув про те, що я грав у "Свінгерах".

– Спитай у Серпня, які "Свінгери"?

– Брате, ну він актор, він має грати різні ролі.

– Не має права. Він "Серпень" – і все. Скажи, що ми будемо всім батальйоном висилати гроші, аби тільки не грав.

Спілкуються зі мною, як з побратимом. Жартома назвали мене секс-кіборгом після виходу "Свінгерів".

Ви були в зоні бойових дій?

На прифронтовій території був, "на нулі" – ні. Буде можливість – поїду. 24 бригада присилає фото кожного ранку, звітуються. Особисто хочеться приїхать, кожному потиснуть руку, подякувать, підтримать. Щоб вони розуміли, що не відщеплені від нас.

Бувало, кажуть: "От сволоч ти, тепер хочеться після тебе українську мову вчити". Якщо людина виходить кінотеатру і хоче відкрити словник, значить, все правильно зробили.

Бачили реакцію людей на фільм безпосередньо після показу?

Мали всеукраїнський тур. Багато людей заходило з попкорном на сеанс і з тим же попкорном виходило. Не полізло в горло. І сльози на очах. Виходять, дякують.

Що ще запам’яталося?

У Чернігові підійшов молодий хлопець. Молодший за Ахтема, але сивий. Зі сльозами на очах запитав:

– А ви розумієте, що стаєте національними героями?

– Ні.

– От і добре.

Розвернувся і пішов.

Яке майбутнє Донбасу?

Сьогодні я не розумію, що таке Донбас. Раніше їздив на гастролі і дещо мав уявлення. А зараз гадки не маю, що то за земля. Немає й мови, що вона наша. Крим – також Україна. Я мрію, що Ахтем запросить в Крим, і ми поїдемо до нього додому, там посидимо за гарною чаркою вина. Півострів і є наш, просто поки що висить у повітрі. Що треба робити? Не знаю, але ми мусимо про це говорити з людьми.

Яке подальше майбутнє РФ?

Кожна імперія зазнавала краху. Росія вже рухається у тому напрямку.

Васильку, ти був на показі "Кіборгів"?

Довженко-менший: Так. Вразило, настільки по-справжньому показано те, що відбувалось у Донецькому аеропорті. Я не бачив, як знімалося. Але прем’єра – чудова. Плакав у кінці.

Хочеш стати актором?

Довженко-менший: Так. Я підпрацьовував на "Кайдашевій сім’ї" у театрі Франка. А зараз не підпрацьовую, бо віруси в театрі ходять. Грав маленького Кайдаша. Добре, що Мелашку грала моя справжня мама. А моєю бабусею по виставі була…

Довженко-старший:. Наталія .. В'ячеславівна .. Сум...

Довженко-менший: Сумська!

Чи хотілося б, щоби син теж був актором?

У мене двоє синів. Іван займається музикою, а Василь – танцями. Старшому – 14 років, меншому – 8. Нове покоління набагато дорослішим здається, ніж ми у свій час. Ми були більш пристосованими до життя. А вони – вільні. Поводять себе так, як хочуть, а не так, як, нібито, мусять.

Не буду нічого нав’язувати хлопцям. Вибір професії – особистий шлях. Як казав Джек Лондон: "Хочеш нічого не робити, займися улюбленою професією". Мене дуже помотиляло, поки обрав акторство. Чим тільки не займався: і бізнесом, і на будівництві працював, і співав в естраді. Коли усвідомлюєш, що справа твоя – тоді все стає на своє місце.

Фото: Валерія Павлюк