У ній вже тисячі загиблих військових – з української та російської сторін. Тисячі поранених і полонених. Сотні тисяч вимушених переселенців і Герої, які повертаються живими або не повертаються взагалі.
Після зухвалої окупації Криму у березні, здавалося, нахабнішим порушенням суверенітету незалежної держави вже не може бути нічого. Аж раптом – один за одним – почали спалахувати міста на сході та півдні України.
Спеціально підготовлені, добре треновані і оснащені – російські диверсанти почали розхитувати ситуацію в нашій державі. Найбільшими осередками сепаратизму стають Слов’янськ, Краматорськ, Донецьк та Луганськ. На межі вибуху – Одеса. Ті, хто ще вчора називали себе правоохоронцями, сьогодні вже майже без опору "здають" адмін-будівлі, приміщення міліції і СБУ.
На тлі складних політичних процесів Україна змушена розпочати боротьбу із терористами. Перемога АТО стала головною передвиборною обіцянкою кандидатів. Нам обіцяли.
Натомість ми отримали повноцінне військове протистояння, яке триває вже півроку. Тисячі загиблих – і серед солдатів, і серед цивільних. Точну кількість жертв порахувати не береться ніхто. Бойовики на Донбасі чинять свавілля. У мирній столиці – це годі уявити.
За іронією долі, останній день відпустки Віталія – бійця батальйону "Донбас" – збігся із півріччям АТО. Але в те, що це саме Антитерористична операція – боєць більше не вірить.
Уже засвітла Віталій вирушить до своєї частини під Києвом. Звідти – на донецький аеропорт. Там його побратими, яких бандити охрестили кіборгами – вже багато днів поспіль – під шквальним вогнем тримають оборону. Тільки цінності, за які воюють – уже інші.
Родина і друзі – завжди перед очима. І попри безмежну хоробрість – постійний супутник війни – страх. На фронті спокою не дають образи тих, хто вже не повернеться ніколи.
Коли і – головне – чим закінчиться ця неоголошена війна – передбачити неможливо. Але ті, хто відстоюють нашу свободу і незалежність, безапеляційно вірять у мир.